Постанова № 72481477, 27.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/18346/16 Суддя (судді) першої інстанції: Дегтярьова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Коротких А.Ю.

при секретарі: Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Національної поліції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної поліції України про: визнання неправомірною бездіяльності відповідача в частині неналежного розгляду звернень від 07 липня 2016 року та 07 вересня 2016 року; зобов'язання відповідача належним чином (об'єктивно і всебічно) розглянути звернення від 07 липня 2016 року та 07 вересня 2016 року, надавши повну і обґрунтовану відповідь.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України, що полягає у неналежному розгляді звернень ОСОБА_3 від 07 липня 2016 року та 07 вересня 2016 року, зобов'язано Національну поліцію України розглянути звернення ОСОБА_3 від 07 липня 2016 року та 07 вересня 2016 року відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» та з урахуванням висновків суду, наведених у тексті цієї постанови.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Національна поліція України, подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, а висновки суду, що містяться у ній не відповідають дійсним обставинам справи. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що позивач звертався до відповідача із скаргами в інтересах іншої особи - ОСОБА_4, у зв'язку з чим, на переконання відповідача, саме ОСОБА_4 повинна бути належним позивачем по справі. Крім того, апелянт стверджує, що Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організацій, їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2014 року, на яке посилався суд першої інстанції у оскаржуваній постанові, після набуття чинності наказу Міністерства внутрішніх справ України від 17 жовтня 2016 року № 1087 про внесення змін у наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1177 на органи поліції не поширюється.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, посилаючись на те, що відповідачем не доведено, що розгляд його скарг був об'єктивним та відповідав вимогам чинного законодавства. Зокрема, позивач зазначає, що розгляд скарг на бездіяльність співробітників Головного управління Національної поліції в м. Києві та його керівника, відповідачем було доручено самому суб'єкту оскарження - начальнику Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_5, а відповідь на скаргу підписана начальником відділу ОСОБА_6, який не уповноважений на розгляд звернень громадян та підписання відповідей на скарги. Позивач також стверджує, що відповідачем порушено вимоги законодавства в частині доведення до відома заявника (скаржника) про розгляд його звернення (скарги), оскільки не надано доказів надіслання або вручення позивачу відповідної відповіді.

Відповідно до положень ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та наданий письмовий відзив на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та у її задоволенні належить відмовити, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 07 липня 2016 року позивач звернувся до Голови Національної поліції України із письмовою скаргою, в якій просив: ініціювати проведення службового розслідування дій/бездіяльності співробітників Головного управління Національної поліції в м. Києві та його керівника у зв'язку з неналежним розглядом скарги ОСОБА_4 від 04 квітня 2016 року та наведених у скарзі фактів неналежного виконання співробітниками і керівником Шевченківського УП ГУНП України в м. Києві своїх посадових обов'язків; письмово проінформувати скаржника (ОСОБА_3.) у встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк про результати розгляду даного звернення. До цієї скарги позивачем були додані копія скарги ОСОБА_4 від 04 квітня 2016 року з відміткою про отримання адресатом та копія довіреності на представництво інтересів ОСОБА_4

Дана скарга ОСОБА_3 була отримана відповідачем 07 липня 2016 року та зареєстрована за реєстр. № М-2548.

07 вересня 2016 року позивач надіслав поштою на адресу Національної поліції України заяву від 07 вересня 2016 року, в тексті якої, посилаючись на факти подання скарги від 07 липня 2016 року та неодержання відповіді за результатами розгляду такої скарги, просив: повідомити йому результати розгляду Головою Національної поліції України вказаної скарги та про відомості щодо надіслання (спосіб та дату) на його адресу відповіді на скаргу; надіслати на адресу ОСОБА_3 відповідь на скаргу від 07 липня 2016 року.

Дана заява позивача від 07 вересня 2016 року отримана відповідачем 09 вересня 2016 року, про що свідчить надана позивачем копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411920106943.

Як стверджує позивач, у строк передбачений Законом України «Про звернення громадян», відповіді за результатами розгляду скарги від 07 липня 2016 року та заяви від 07 вересня 2016 року він не отримав.

Вказуючи на неналежний розгляд вищезазначених скарг відповідачем, та вважаючи у зв'язку з цим свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Національною поліцією України в порушення норм чинного законодавства не були вжитті заходи щодо належного розгляду звернень позивача - скарги від 07 липня 2016 року та заяви від 07 вересня 2016 року та повідомлення позивача про результати розгляду його звернень, чим, на думку суду, допущено протиправну бездіяльність щодо належного розгляду таких звернень позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян» та Законом України «Про Національну поліцію».

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 40 Конституції України встановлено, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).

Передбачене ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення кореспондується із встановленими ст. ст. 14, 15, 19 цього Закону обов'язками органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками. (ч. 1 та ч. 4 ст. 16 Закону № 393/96-ВР).

Відповідно до ст. 18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

У свою чергу, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи (ст. 19 Закону № 393/96-ВР).

З зазначеного вище вбачається, що встановлений законом порядок розгляду звернень (заяв, скарг) громадян включає в себе не тільки оформлення відповіді за результатами розгляду заяв (скарг), але й повідомлення громадян про наслідки розгляду таких заяв (скарг).

Зі змісту наявних у матеріалах справи копій звернень позивача від 07 липня 2016 року та від 07 вересня 2016 року вбачається, що останній просив призначити проведення службового розслідування за фактом неправомірних дій/бездіяльності співробітників та керівника Головного управління Національної поліції України в м. Києві, та просив повідомити в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», про результати розгляду вказаних звернень.

Проте, розгляд скарги ОСОБА_3 від 07 липня 2016 року (вх. реєстр. № 2548оп) щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_4 від 04 квітня 2016 року співробітниками та керівником Головного управління Національної поліції України в м. Києві згідно накладеної резолюції Голови Національної поліції України: «Розглянути звернення ОСОБА_3 та провести перевірку викладеної інформації, за результатами вжити заходів реагування відповідно до вимог чинного законодавства. Про результати проінформувати автора звернення у встановлений законом строк»; було доручено заступнику голови Національної поліції України - начальнику Головного управління Національної поліції України в м. Києві.

За результатами розгляду скарги позивача від 07 липня 2016 року Головним управлінням Національної поліції України в м. Києві оформлено лист від 04 серпня 2016 року № 13203/125/23/1-16, за підписом т.в.о. заступника начальника відділу ОСОБА_7 про те, що листом слідчого управління Головного управління Національної поліції України в м. Києві від 05 травня 2016 року № Ш-1597/125/23/1-16 ОСОБА_4 було проінформовано про розгляд її скарги. На підтвердження наведеної обставини в якості додатку до листа від 04 серпня 2016 року № 13203/125/23/1-16 додана копія листа Слідчого управління від 05 травня 2016 року № Ш-1597/125/23/1-16 без документальних доказів надіслання такого листа адресату ОСОБА_4

Таким чином, наявні матеріали справи свідчать про те, що скарга позивача від 07 липня 2016 року, яка стосувалося правомірності бездіяльності/дій, як співробітників Головного управління Національної поліції України в м. Києві, так і його керівника, була скерована до органу, керівником якого є особа, дії якої оскаржуються.

Разом з тим, приписами ч. 4 ст. 7 Закону № 393/96-ВР встановлено, що забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів вважає, що всупереч вимогам чинного законодавства скарга позивача від 07 липня 2016 року протиправно передана на розгляд суб'єкту оскарження - Головному управлінню Національної поліції України в м. Києві.

Стосовно ж заяви позивача від 07 вересня 2016 року, з матеріалів справи встановлено, що звернення було зареєстроване в Національній поліції України за 13 вересня 2016 року вх. № М-2693. Розгляд вказаної заяви від 07 вересня 2016 року доручено Департаменту документального забезпечення Національної поліції України.

За результатами розгляду заяви позивача від 07 вересня 2016 року про надання інформації про результати розгляду Національною поліцією України скарги ОСОБА_3 від 07 липня 2016 року Департаментом документального забезпечення оформлено на адресу заявника відповідь від 12 жовтня 2016 року № М-26923. В тексті цього листа від 12 жовтня 2016 року відповідач зазначив, що скарга від 07 липня 2016 року зареєстрована за вх. № М-26923 від 07 липня 2016 та відповідно до резолюції керівництва Національної поліції України її розгляд доручено Головному управлінню Національної поліції у м. Києві. Згідно з наданою інформацією вказаного Головного управління Національної поліції у м. Києві про результати розгляду скарги ОСОБА_3 йому надано відповідь відповідно до листа-слідчого управлінням від 04 серпня 2016 року № 13203/125/23/1-16, який було надіслано простим поштовим відправленням.

Також в листі від 12 жовтня 2016 року № М-26923 Департамент документального забезпечення пояснив, що ОСОБА_4 було поінформовано щодо розгляду її скарги про неналежне проведення працівниками слідчого відділу Шевченківського управління поліції ГУНП досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12015100100006010, № 12014100100006588 листами зазначеного Слідчого управління від 05 травня 2016 року № Ш-1597/125/23/1-16 та від 04 серпня 2016 року № 13202/125/23/1-16.

Зі змісту листа від 12 жовтня 2016 року № М-26923 вбачається, що відповідач незважаючи зауваження ОСОБА_3 про неотримання відповідей у відповідь на скарги від 04 квітня 2016 року та від 07 липня 2016 року під час розгляду заяви позивача від 07 вересня 2016 року факти направлення відповідними посадовими особами органів поліції на поштові адреси ОСОБА_4 та ОСОБА_3 листів від 05 травня 2016 року № Ш-1597/125/23/1-16, від 04 серпня 2016 року № 13202/125/23/1-16 та 04 серпня 2016 року № 13203/125/23/1-16 не перевірив.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем, а ні в суді першої інстанції, а ні в апеляційному суді, не виконано його обов'язку з доказування стосовно підтвердження обставин надсилання на поштові адреси заявників (ОСОБА_4 та ОСОБА_3.) листів від 05 травня 2016 року № Ш-1597/125/23/1-16, від 04 серпня 2016 року № 13202/125/23/1-16, 04 серпня 2016 року № 13203/125/23/1-16 та від 12 жовтня 2016 року № М-26923.

У зв'язку з чим колегія суддів вважає вірним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що Національною поліцією України в порушення норм чинного законодавства не були вжитті заходи щодо належного розгляду звернень позивача - скарги від 07 липня 2016 року та заяви від 07 вересня 2016 року та повідомлення позивача про результати розгляду його звернень, чим, на думку суду, допущено протиправну бездіяльність щодо належного розгляду таких звернень позивача.

Доводи апеляційної скарги вищезазначених висновків суду першої інстанції не спростовують у зв'язку з чим колегією суддів відхиляються.

При розгляді зазначеної справи колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно помилкового посилання суду першої інстанції на Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 року № 1177, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, саме дане положення було чинним на момент подання та розгляду скарг позивача.

Між тим, наказ Міністерства внутрішніх справи України від 17 жовтня 2016 року № 1087 Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 року № 1177, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04 листопада 2016 року за № 1436/29566, та набрав чинності з 06 грудня 2016 року.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національної поліції України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

А.Ю. Коротких

Повний текст постанови виготовлено 27 лютого 2018 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Федотов І.В.

Коротких А. Ю.