Постанова № 72480912, 27.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року справа №812/1264/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В, розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 р. у справі № 812/1264/17 (головуючий І інстанції Ірметова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність,-

ВСТАНОВИВ:

06 вересня 2017 року позивач звернувся до Луганського окружного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с.3-5).

В обгрунтування позову зазначив, що відповідач в порушення діючого законодавства незважаючи на те, що йому були надані всі необхідні документи протиправно відмовив в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Постановою Луганського окружного суду позов задоволено частково. Суд зобов'язав Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується у Привільскій сільскій раді Троїцького району Луганської області. В решті позову відмовив (а.с.84-87)

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу в якій зазначив на не вірне застосування судом норм матеріального права. В обгрунтування скарги зазначив, що суд не звернув увагу на те, що частина 7 статті 118 Земельного кодексу України є відсилочною, а тому при вирішенні справи треба було керуватись і положеннями постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017року «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» тобто надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність може здійснюватися лише відповідно до переліків земельних ділянок, які пропонуються передавати у наступному кварталі (розрахованих за формою), оприлюднених на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем знаходження земельних ділянок. Земельна ділянка, на яку просить позивач надати дозвіл на розробку дозволу на розробку проекту землеустрою не відповідає переліку земельних ділянок які можуть бути передані у власність громадянам на території Луганської області. Тому просить суд скасувати постанову суду та прийняти нову постанову якою відмовити в задоволенні позову повністю (а.с.95-101).

Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені, тому відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.

07 червня 2017 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Привільській сільській раді Троїцького району Луганської області. Разом з заявою позивач додала графічні матеріали - викопіювання з кадастрової карти із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорту та ідентифікаційного номера (а.с.6-11)

18 липня 2017року листом № Р-1726/0-1262/6-17 «Про розгляд заяви» відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та передачі земельних ділянок сільскогосподарського призначення державної власності у приватну власність, оскільки у першому кварталі продаж права оренди на земельні ділянки сільскогосподарського призначення державної власності на території Луганської області не відбулося. Відмовляючи в задоволенні заяви відповідач послався на ст.134 Земельного кодексу України відповідно до якої земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах). Крім того постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413, затверджено «Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільскогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» відповідно до якої Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних- ділянок сільскогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації повинні надавати дозволи на розроблення документації відповідно до переліку земельних ділянок, який формуєтьсая щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру. Оприлюднення переліку земельних ділянок, які будуть запропоновані для передачіу власність, відбудеться на веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.

Крім того в якості доказів обгрунтовності відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем суду надані супровідні листи з додатками на яких міститься інформація про результати земельних торгів з продажу прав оренди на земельні ділянки сільскогосподарського призначення державної власності та наказ №317 від 13.10.2017 року «Про затвердження переліку земельних ділянок сільскогогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у 4 кварталі 2017 року». (а.с.56-61)

Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходив з протиправності дій відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції погоджується з наступних підстав.

За змістом статті 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, законодавцем встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зазначений висновок про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідає висновку в ухвалі Конституційного Суду України від 29 вересня 2015 року № 44-у/2015 (Справа № 2-40/2015) та постанові Верховного суду України від 19.01.2016 року № 21-3690а15 (справа № 824/167/15-а).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Лист відповідача від 18 липня 2017року № Р-1726/0-1262/6-17 свідчить, що останній фактично відмовив у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 2,00 га.

Також, зазначений лист не містить підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, що викладені у ч. 7 ст. 188 Земельного кодексу України та є вичерпними. Тому відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладена у листі від 18.07.2017 року за № Р-1726/0-1261/6-17, є незаконною.

Відповідач, у запереченнях до позову та апеляційній скарзі, як на підставу для відмови в задоволені позовних вимог, посилається на вимоги Постанови № 413.

Колегія суддів зазначає, що вказана постанова Кабінету Міністрів України 07.06.2017 року №413, набрала чинності з 17.06.2017 року, у зв'язку з її опублікуванням в Урядовому кур'єрі від 17.06.2017 № 112.

Відповідач при розгляді клопотання позивача повинен був застосовувати законодавство, чинне на момент звернення особи, а не на момент прийняття рішення та надання відповіді. Такі дії відповідача щодо застосування положень нормативно-правового акту суперечать встановленим нормам законодавства, оскільки згідно рішення Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року (справа №1-7/99) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, правові відносини між позивачем та відповідачем щодо отримання/надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, виникли до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413, а тому до даних правовідносин вказана постанова застосовуватися не може.

Також, колегія суддів зазначає, що стаття 92 Конституції України та стаття 6 ЗК України передбачає, що виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні: будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема, порядок одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо Земельним кодексом України, зміни до якого, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено. За таких обставин, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. №413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є безпідставним.

Разом з тим, з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 року № 21-11а14.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанціі, що Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області не розглянуто клопотання позивача по суті та у встановленому законом порядку, однак фактично відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації, а також, що у суду відсутні підстави для зобов'язання останнього надати позивачу дозвіл на відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,00га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території, для подальшого надання у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Слід зазначити, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, існує необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру повторно розглянути заяву позивача.

Відповідно до ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Відповідно до приписів ч. 1 ст.244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, з огляду на викладене дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлену листом Головного управління Держгеокодастру у Луганській області від 18 липня 2017року № Р-1726/0-1262/6-17, є неправомірними.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги є обґрунтованими, одночасно суд першої інстанції вмотивовано дійшов висновку про обрання способу захисту прав позивача відмінного, від зазначеного безпосередньо у позовних вимогах, а саме шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується у Привільскій сільскій раді Троїцького району Луганської області.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 р. у справі № 812/1264/17 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 р. у справі № 812/1264/17 - залишити без змін.

Судове рішення складено та підписано колегією суддів 27 лютого 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати підписання.

Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв

Судді І.Д. Компанієць

Л.В. Ястребова