Постанова № 72480476, 26.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року справа №264/2753/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області на постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 2017 року у справі № 264/2753/17 (головуючий І інстанції - Литвиненко Н.В. ) за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради про визнання дій незаконними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії ,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м . Маріуполя (надалі - відповідач, Управління) про визнання дій відповідача незаконними та скасування рішення про відмову в продовженні виплати пенсії, зобов'язання відповідача продовжити виплату пенсії з 01.12.2016 року (а.с. 3-4).

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 серпня 2017 року замінено первісного відповідача у справі - управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м . Маріуполя на належного - Лівобережне об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (а.с. 20).

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 серпня 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог - управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради (а.с. 25).

Постановою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Лівобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з грудня 2016 року.

Зобов'язано Лівобережне об'єднане управління пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і виплатити виниклу заборгованість з грудня 2016 року

Допущено негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 в межах місячної суми пенсії (а.с. 53-55).

Відповідач із таки судовим рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до витягу з протоколу щодо прийняття рішення про призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про припинення позивачу соціальних виплат на підставі скасування довідки ВПО відповідно до п.1 пп. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на п. 18 Порядку призначення (вiдновлення) соцiальних виплат внутрiшньо перемiщеним особам, який затверджено Постановою КМУ від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», де зазначено, що повторне призначення соцiальних виплат внутрiшньо перемiщенiй особi у разi їх припинення вiдповiдно до пiдпункту 4 пункту 12 цього Порядку можливе лише через шiсть мiсяцiв пiсля такого припинення i виконання всiх процедур, необхiдних для їх призначення, передбачених законодавством (а.с. 57-58).

Сторони у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду судового засідання, тому, у відповідності п.2 ч. 1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

На підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами в межах та доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги встановила наступне.

Позивач, ОСОБА_1 обліку у відповідача, як отримувач пенсії за вислугу років, що відповідачем у справі не заперечується.

До листопада 2016 року включно Управлінням виплачувалась позивачу її пенсії.

Управлінням з 01 грудня 2016 року припинено виплату позивачу її пенсії. Як відповідачем зазначено в запереченні на позов, підставою для припинення виплати пенсії став витяг з протоколу щодо прийняття рішення про призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про припинення позивачу соціальних виплат на підставі скасування довідки ВПО відповідно до п. 1 п.п. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

30 січня 2017 року позивач отримала нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1412033823, де зазначено фактичне місце проживання ОСОБА_1 на підконтрольній українській владі території: АДРЕСА_1, 87552 (а.с. 7).

17 травня 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, надавши, серед іншого, нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.01.2017 року № 1412033823.

Разом з тим, поновлення виплати пенсії Управлінням здійснено не було, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Встановлено, що відповідачем не приймалося рішення про припинення виплати пенсії позивачеві з грудня 2016 року, що не спростовується відповідачем у справі.

Пенсійний орган в апеляційній скарзі посилається на витяг з протоколу щодо прийняття рішення про призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про припинення позивачу соціальних виплат на підставі скасування довідки ВПО відповідно до п.1 пп. 3 ст. 12 Закону України «про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»

Слід звернути увагу, що підстави для припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Так, згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку про порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 49 Закону №1058, оскільки з грудня 2016 року позивачеві припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Колегія суддів зазначає, що протокол комісії, в якому зазначено про прийняття рішення щодо припинення позивачу соціальних виплат на підставі скасування довідки ВПО відповідно до п.1 пп. 3 ст. 12 Закону України «про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не є Законом, яким встановлений обов'язок органів Пенсійного фонду України припинити виплати пенсій через скасування довідки, виданої згідно з Порядком № 509, а отже, не є і належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 № 1058-ІV.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини колегія суддів застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Як вже зазначалось вище, позивачу припинено виплату пенсії у звязку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи.

Разом з тим, слід зазначити, що позивачу 30.01.2017 року видано нову довідку, за якою позивач змінив фактичне місце проживання, а отже, на час звернення позивача із заявою про поновлення пенсійних виплат, позивач мав діючу довідку внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо позовних вимог про скасування рішення про відмову в продовженні виплати пенсії, то в цій частині постанова суду першої інстанції оскаржена не була.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Повний текст постанови складений 26 лютого 2018 року.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області - залишити без задоволення.

Постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 2017 року у справі № 264/2753/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання, та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді А.В. Гайдар

І.Д. Компанієць