Постанова № 72480281, 27.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2018 р. Справа№ 910/14320/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Печерний С.Л. адвокат за довіреністю № 6-592 від 24.01.18;

від відповідача : не з'явився;

від третьої особи: Саранюк В.М. адвокат за довіреністю № 14-196 від 11.12.17;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 (повне рішення складено 24.11.2017)

у справі № 910/14320/17 (головуючий суддя Шкурдова Л.М.)

За позовом публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВАКУЛА ПЛЮС"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 3 323 860,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Горизонт" (яке в перейменовано на товариство з обмеженою відповідальністю "ВАКУЛА ПЛЮС") (далі - відповідач) про стягнення 3323860,25 грн., у тому числі: 3 267 903,01 грн. безпідставно набутого майна та 55 957,24 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у строк для надання послуг за Договором від 11.07.2012 року №1207000329 про закупівлю послуг за державні кошти, а саме до 30.06.2017 року послуги не надав, в зв'язку з чим позивач на підставі ст.1212 ЦК України, посилаючись на те, що Договір 30.06.2017 року припинив свою дію, просив суд стягнути з відповідача суму перерахованих авансових платежів по Договору в розмірі 3 267 903,01 грн. Крім того, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 55 957,24 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 у справі №910/14320/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки дія договору, на підставі якого позивачем перерахувались кошти відповідачу, припинилась, відповідач свої зобов'язання не виконав, а тому отримана сума авансових платежів підлягає поверненню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мартюк А.І., Зубець Л.П.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 05.02.2018.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), який набрав чинності з 15.12.2017, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05.02.2018 від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та відкласти розгляд справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 задоволено клопотання позивача. Залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Розгляд апеляційної скарги у справі № 910/14320/17 відкладено на 27.02.2018 о 14:45. Повідомлено сторони, що розгляд апеляційної скарги відкладено на 27.02.2018 о 14:45.

06.02.2018 представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору, яке залишено судом без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 виправлено описку в ухвалі суду від 05.02.2018, зазначено, що у пунктах 3, 4 її резолютивної частини час судового засідання правильно читати "о 10:30.".

26.02.2018 від третьої особи надійшли письмові пояснення, у яких вона підтримує доводи позивача, просить задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвали суду.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначених у скарзі, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов, також посилався на правові позиції Верховного Суду.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу позивача, просив її задовольнити.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників позивача і третьої особи, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

11.07.2012 між дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України Компанії (правонаступником якої є позивач - ПАТ "Укртрансгаз"), як замовником, та відповідачем - ТОВ "НВП "Горизонт" (після перейменування - ТОВ "Вакула Плюс"), як виконавцем було укладено Договір від 11.07.2012 року №1207000329 про закупівлю послуг за державні кошти (далі - Договір).

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до Договору.

Відповідно до п.1.1. Договору виконавець зобов'язується у 2012 - 2017 роках за завданням замовника надати послуги з розробки землевпорядної документації та оформлення документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ПАТ "Укртрансгаз", які знаходяться на території Сумської та Чернігівської області, а замовник - прийняти і оплатити зазначені послуги.

Згідно з п.1.2. Договору найменування послуг: Послуги в галузі архітектури (Розробка землевпорядної документації та оформлення документів, які посвідчують право постійного користування земельними ділянками). Лот №14 - "Послуги в галузі архітектури інші (розробка землевпорядної документації та оформлення документів на право постійного користування земельними, які знаходяться на території Сумської та Чернігівської області)".

Відповідно до п.1.3. Договору вимоги до послуг, що є предметом Договору, визначаються у технічному завданні (додаток №1, який є невід'ємною частиною Договору).

Згідно з п.1.4. Договору виконавець надає послуги замовнику у відповідності до узгодженого виконавцем і замовником графіку надання послуг (календарного плану) (додаток №2, який є невід'ємною частиною Договору), а також на підставі узгодженого кошторису (додаток №4, який є невід'ємною частиною Договору) і калькуляції вартості послуг (додаток №5, який є невід'ємною частиною Договору).

Відповідно до п.1.5. Договору перелік земельних ділянок наведений у додатку №3 до Договору, який є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п.4.1. Договору замовник приймає послуги за відповідними актами приймання-передачі наданих послуг, які складаються за результатами виконання кожного окремого етапу, згідно з узгодженим сторонами графіком надання послуг (календарного плану).

Відповідно до п.4.2. Договору оплата наданих послуг здійснюється протягом 30-ти робочих днів з дати підписання сторонами відповідного(-их) акта(-ів) приймання-передачі наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця; розрахунки здійснюються у безготівковій формі із застосуванням платіжних доручень.

Згідно з п.5.1. Договору строк надання послуг за Договором: з дати підписання сторонами Договору до 30.06.2017 (пункт 5.1 Договору в редакції додаткової угоди від 06.07.2016 №6).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині надання послуг до 30.06.2017, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 10.1 Договору в редакції додаткової угоди від 06.07.2016 №6).

Відповідно до додатку №5 до Договору загальна кошторисна вартість послуг з розробки документації із землеустрою з ПДВ становить 4 675 482,45 грн.

На виконання умов Договору сторонами було підписано акти приймання-передачі послуг на загальну суму 3 267 903,01 грн., а саме: №1-31 від 16.05.2013р. на суму 1 758 866,53 грн; №32-35 від 25.11.2014 року на суму 170 212,86 грн; №36-38 від 19.12.2014р. на суму 141 844,06 грн, №39 від 24.12.2014р. на суму 14 184,40 грн, №40 від 24.02.2015р. на суму 7092,20 грн; №41 від 3.03.2015 року на суму 78014,20 грн.; №42 від 10.06.2015 року на суму 43 570,45 грн; №43 від 12.06.2015 року на суму 79 219,00 грн; № 44 від 20.07.2015 р. на суму 85 106,40 грн, № 45 від 04.09.2015 р. на суму 154 477,04 грн, № 46 від 13.10.2015р. на суму 31 687,58 грн, №№ 47, 48 від 27.10.2015 р. на суму 149 498,82 грн, №№ 49, 50 від 03.12.2015 р. на суму 158 250,41 грн, № 51 від 09.12.2015р. на суму 55 453,27 грн, № 52 від 11.12.2015 р. на суму 255 319,34 грн, № 53 від 06.01.2016 р. на суму 85 106,45 грн.

Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без зауважень.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем було оплачено виконані відповідачем роботи, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 5281 від 18.05.2013 року на суму 567 376,30 грн, №5283 від 18.05.2013р. на суму 624 113,93 грн, №5262 від 18.05.2013р. на суму 567 376,30 грн, №15809 від 26.11.2014р. на суму 113 475,26 грн, №15810 від 26.11.2014р. на суму 56 737,60 грн, №17510 від 24.12.2014р. на суму 141 844,06 грн, №17695 від 26.12.2014 року на суму 14 184,40 грн, №2552 від 27.02.2015р. на суму 7092,20 грн, №2837 від 10.03.2015р. на суму 78014,20 грн, №7467 від 25.06.2015р. на суму 43 570,45 грн, №7468 від 25.06.2015р. на суму 79 219,00 грн, №9023 від 28.07.2015р. на суму 85 106,40 грн, №11415 від 15.09.2015р. на суму 154 477,04 грн, №13047 від 21.10.2015р. на суму 31 687,58 грн, №13707 від 30.10.2015р. на суму 149 498,82 грн, №15417 від 08.12.2015р. на суму 55 265,76 грн, №15416 від 08.12.2015р. на суму 102 984,65 грн., №15900 від 11.12.2015р. на суму 55 453,27грн, №16094 від 16.12.2015 р. на суму 255 319,34 грн, №279 від 14.01.2016р. на суму 85 106,45 грн.

Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що Договір припинив свою дію 30.06.2017 у зв'язку з чим підстава для отримання відповідачем від позивача авансових платежів на загальну суму 3 267 903,01 грн. відпала з 01.07.2017, відповідач не виконав свої зобов'язання з оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, а тому вказана сума має бути повернута позивачу як безпідставно отримана відповідачем на підставі статті 1212 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами існують визначені законом правовідносини, кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплату за виконані за Договором роботи, отже вимога про стягнення перерахованих коштів, як безпідставно отриманих в силу статті 1212 ЦК України, є необґрунтованою і безпідставною.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Частинами 1, 2 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору від 11.07.2012 року №1207000329 про закупівлю послуг за державні кошти, який, як вірно встановлено судом першої інстанції, за правовою природою є договором підряду на проведення проектних і пошукових робіт.

Договір укладений належним чином, у встановленому порядку не визнаний недійсним, не розірваний, отже є обов'язковим для виконання.

Так, статтею 887 ЦК України встановлено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 889 ЦК України замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт: сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом; використовувати проектно-кошторисну документацію, одержану від підрядника, лише для цілей, встановлених договором, не передавати проектно-кошторисну документацію іншим особам і не розголошувати дані, що містяться у ній, без згоди підрядника; надавати послуги підрядникові у виконанні проектних та пошукових робіт в обсязі та на умовах, встановлених договором; брати участь разом з підрядником у погодженні готової проектно-кошторисної документації з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування; відшкодувати підрядникові додаткові витрати, пов'язані із зміною вихідних даних для проведення проектних та пошукових робіт внаслідок обставин, що не залежать від підрядника; залучити підрядника до участі у справі за позовом, пред'явленим до замовника іншою особою у зв'язку з недоліками складеної проектної документації або виконаних пошукових робіт.

Статтею 890 ЦК України встановлено, що підрядник зобов'язаний: виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором; погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із замовником, а в разі необхідності - також з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування; передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт; не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну документацію іншим особам; гарантувати замовникові відсутність у інших осіб права перешкодити або обмежити виконання робіт на основі підготовленої за договором проектно-кошторисної документації.

Як зазначалось вище, на виконання умов Договору сторонами було підписано акти приймання-передачі послуг на загальну суму 3 267 903,01 грн., які позивачем було оплачено в повному обсязі.

Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без зауважень.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України, на яку посилається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають в зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин (ч.ч. 1, 2 ст. 205 названого Кодексу) може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).

Системний аналіз вищезазначених норм чинного законодавства дає можливість дійти висновку, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, в наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, а отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 02.10.2013 №6-88цс13).

Таким чином у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Проте матеріалами справи встановлено, що відповідач набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав (виконання робіт за Договором), у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою оплати наданих ним послуг та виконаних робіт.

Отже за відсутності доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання, а також за умови його виконання відповідачем, перераховані позивачем грошові кошти є саме оплатою наданих відповідачем і отриманих позивачем послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними уповноваженими представниками та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання послуг. Відтак ці кошти не можуть бути повернуті позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України, як такі, що набуті відповідачем без достатньої підстави (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі №3-189гс17).

Оскільки правовідносини сторін в даному випадку регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не приписами ст. 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу своїх позовних вимог, то у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Одночасно неналежне виконання умов Договору може слугувати підставою для відповідальності за Договором та приписами чинного законодавства, а не підставою для повернення коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку : оскільки спірні кошти в розмірі 3 267 903,01 грн. було сплачено на виконання Договору, який недійсним не визнано, такі кошти набуто відповідачем за наявності достатньої правової підстави, тому законно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 267 903,01 грн. як безпідставно отриманих на підставі ст. 1212 ЦК України.

Оскільки матеріалами справи не підтверджується безпідставне набуття відповідачем 3 267 903,01 грн., відповідно відсутні й правові підстави для стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 55 957,24 грн., які в даному випадку є похідними.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бруманеску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" зазначено, що в рішенні національного суду є можливим посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовані подібні відносини, або в яких був загальний підхід у таких справах (п.56), та, що відповідне тлумачення або загальних підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.

Судом, з огляду на зазначену практику Європейського суду з прав людини, при розгляді даної справи врахований загальних підхід щодо застосування ст. 1212 ЦК України, який викладений у постановах Верховного Суду від 29.01.2018 у справі №910/12574/17 та від 06.02.2018 у справі №910/13192/17, у яких Верховним Судом залишені без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанції про відмову у позовах ПАТ "Укртрансгаз" до ТОВ "Вакула плюс" про стягнення коштів за обставинами, аналогічним тим, що є предметом розгляду у даній справі (але за іншими договорами).

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 у справі № 910/14320/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 у справі № 910/14320/17 - без змін

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14320/17.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28.02.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець