Постанова № 72479079, 22.02.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 642/5924/17 Головуючий І інстанції: Євтіфієв В.М.

Провадження № 22ц/790/1038/18 Суддя-доповідач: Кісь П.В.

Категорія: договірні

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - Бровченка І.О.,

- Кружиліної О.А.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року (суддя Євтіфієв В.М.) у цивільній справі № 642/5924/17 за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Фінансова ініціатива» про стягнення депозитного вкладу, -

встановив:

21.11.2017 року ОСОБА_4 звернувся у суд з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Фінансова ініціатива», у якому просив стягнути з останнього суму боргу за договором банківського вкладу.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року вказаний позов повернуто ОСОБА_4 за непідсудністю справи.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_4 04.12.2017 року звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що це судове рішення є необґрунтованим, оскільки позовна заява повинна розглядатися Ленінським районним судом м. Харкова, так як відносини, які склалися з договору банківського вкладу, підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», а тому позивач має право вибору на подачу позову за місцем свого проживання.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 грудня.

Згідно з Перехідними положеннями ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанції розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року в редакції чинній на момент розгляду справи.

ОСОБА_4 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом до ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача та стягнення боргу банківського вкладу.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_4 є клієнтом ПАТ КБ «Фінансова ініціатива», між ними укладено договір банківського вкладу.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач не має права вибору альтернативної підсудності, передбаченого ч. 5 ст. 110 ЦПК України для споживачів.

Проте погодитись із такими висновком суду колегія суддів не може, оскільки суд дійшов такого висновку із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. До банківських послуг належать: залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.

Частиною 1 статті 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором .

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» подано такі визначення: споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту), а відтак і в даному випадку ОСОБА_4, є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем.

Частиною 2 ст. 109 ЦПК України ( в редакції, яка була на час розгляду справи) позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Частиною 5 ст. 110 ЦПК України ( в редакції, яка була на час розгляду справи) визначено, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Повертаючи позовну заяву суд не врахував, що між Позивачем та Відповідачем виникли правовідносини, які пов'язані з наданням банківських послуг, тому на них поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак ОСОБА_4, як споживач таких послуг, вибрав підсудність для пред'явлення даного позову за місцем свого проживання відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_4 в частині вимог про скасування ухвали місцевого суду підлягає задоволенню.

Разом з тим, в апеляційній скарзі ОСОБА_4 також міститься прохання про ухвалення апеляційним судом рішення по суті позовних вимог, для задоволення якого підстави відсутні.

Частиною 6 статті 367 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова позовну заяву ОСОБА_4 було повернуто позивачу, а тому позовні вимоги та підстави позову не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Отже, апеляційна скарга в частині вимог про ухвалення нового рішення по суті спору задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 6 ч.1 ст. 374, ст. ст. 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку, відповідно до статті 389 ЦПК України, не підлягає

Повний текст судового рішення складено 27 лютого 2018 року.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: І.О. Бровченко

О.А. Кружиліна