Рішення № 72477870, 22.02.2018, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/1565/17

Справа № 226/1565/17

Провадження №2/226/17/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Петуніна І.В.,

за участю секретаря – Альберті О.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

третьої особи, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Мирноград Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка», третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області про стягнення моральної шкоди у зв’язку з професійним захворюванням та зобов’язання нарахувати та виплатити матеріальне забезпечення допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів з 26 січня 2015р. по 09 квітня 2015р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» про стягнення моральної шкоди у зв’язку з професійним захворюванням та зобов’язання нарахувати та виплатити матеріальне забезпечення допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів з 26 січня 2015р. по 09 квітня 2015р. в обґрунтування якого вказав, що він з 13.07.2011 по 26.01.2015 перебував у трудових відносинах з відповідачем та був звільнений 26.01.2015 за п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін. Під час трудової діяльності позивач отримав професійне захворювання, обумовлене небезпечними умовами праці, що були створені відповідачем. Позивач підлягав дії пилу, фізичних навантажень та шуму, концентрації рівні яких перевищували гранично-допустимі. Він лікувався амбулаторно та стаціонарно, звертався з консультаціями до медичних спеціалістів, зокрема лікувався стаціонарно у Державній установі «Інститут медицини праці Національної академії медичних наук України» з 19.02.2016 по 03.03.2016. У нього виявлено хронічну радікулопатію L5 S1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірним статіко-динамічнимм порушенням та больовим синдромом, хронічна сенсоневральна приглухуватість, легка ІІ ступінь, пневмоконіоз ЛН І-ІІ ступенів. Позивача турбує сухий кашель, задишка, підвищена пітливість, біль у поперековому відділі хребта з іррадіацією в праву нижню кінцівку, оніміння в правій нозі, зниження слуху, загальну слабкість. За медичним висновком клініки професійних захворювань, позивачу протипоказана робота в умовах небезпечних чинників виробничого середовища. 27.04.2017 був затверджений акт розлідування причини виникнення хронічного профзахворювання. Даним актом вини позивача в отриманні профзахворювання не виявлено. Первинно 27.06.2017 позивачу було встановлено Обласною профпатологічною МСЕК м.Краматорськ по цих захворюваннях 65% втрати працездатності. Тобто позивачу потрібно докладати зайвих зусиль для постійного проведення реабілітації та лікування його хвороб для підтримання стану здоров’я позивача хоч би у теперішньому стані та для запобігання погіршення стану здоров’я позивача. Позивач вважає, що внаслідок ушкодження здоров’я йому заподіяна моральна шкода, тому що перебуваючи на лікуванні, він не міг та не зможе вести повноцінний спосіб життя, протягом тривалого часу відчуває фізичні страждання, обумовлені важкістю хвороби, психологічний дискомфорт та значне порушення душевного спокою, яке він відчуває до теперішнього часу. Позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у тому, що він був здоровою, працездатною людиною, втратив 65% працездатності та 3-ю групу інвалідності у зв’язку з професійним захворюванням. Після втрати працездатності у нього змінилися умови життя, що тягнуть за собою зниження життєвої активності, систематичне нездужання та послаблення організму, переживання з приводу погіршення відносин з оточуючими. Спостерігається критичне відношення до себе, як до неповноцінного, в трудовому відношенні, громадянина, адже він більше ніколи не повернеться до роботи, бо його хвороба невиліковна. Нормативні акти з охорони праці позивач не порушував. При цьому мала місце протиправність дій відповідача, пов’язаних з порушенням Закону України «Про охорону праці», «Правил безпеки у вугільних шахтах», що стало причиною втрати здоров’я позивача. Відповідач не забезпечив робочі місця позивача допоміжним устаткуванням, яке б зменшувало несприятливі виробничі фактори та знижувало ризик травмування. Зокрема позивач не був забезпечений засобами індивідуального захисту та засобами малої механізації. На думку позивача, найменша сума, яка може наблизити позивача до відшкодування моральної шкоди це 49000 грн.

Крім цього, під час трудових відносин у позивача виникали страхові випадки – настання періодів тимчасової втрати працездатності. 06.10.2017 для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності були подані на підприємство такі документи: 2 листка непрацездатності АГУ № 075452, АГУ № 075229 за періоди з 26.01.2015 по 20.02.2015 та з 21.02.2015 по 09.04.2015. А за період з 12.12.2014 по 31.12.2014 позивач надавав на підприємство листок непрацездатності АВС № 391864 ще у 2015 році, але йому не було здійснено виплати. Тривале листування з органами виконавчої влади соціального захисту також не надало результату по отриманню виплат. Зокрема, листом від 30.10.2015 № 8-37-1743 виконавча дирекція Фонду соцстрахування тимчасової втрати працездатності повідомила, що на той час не було вирішено питання розроблення нормативно-правового акту для врегулювання процедури надання матеріальної допомоги, а листом від 06.01.2016 Мінсоцполітики України повідомило, що позивач може звернутися за виплатою у будь-який час без застосування 12-місячного строку. Одним із засновників відповідача є ПАТ «Шахтоуправління «Покровське». Заявою від 03.06.2017 позивач звертався до ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» просив повідомити, куди направляти листки непрацездатності, заяву адресат отримав 08.06.2017. Повторно позивач звертався до ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» із заявою від 14.07.2015, але належної відповіді не отримав. Клопотанням від 10.11.2015 представник позивача звертався до Красноармійської ЦМЛ з питання видачі дублікату листка непрацездатності АВС № 391864 за період з 12.12.2014 по 31.12.2014. Але листом від 20.11.2015 головний лікар Красноармійської ЦМЛ порекомендував звернутися до відповідача за довідкою з місця роботи про те, що за цим листком непрацездатності виплати не здійснювалися. Заявою від 03.11.2015 до Красноармійської міської ВД Донецького ОВ ФССзТВП представник позивача просив прийняти рішення про виплату допомоги за двома листками непрацездатності АГУ № 075452, АГУ 075229 за періоди з 26.01.2015 по 20.02.2015 та з 21.02.2015 по 09.04.2015 та надати довідку про те, що за листком непрацездатності АВС № 391864 за період з 12.12.2014 по 31.12.2014 виплати не здійснювалися. На що було зроблено запит до Калінінської районної ВД у м.Донецьку та листом від 10.11.2015 № 01-12/28 повідомлено, що фінансування не здійснювалося. 02.12.2015 представник позивача звертався до відповідача та просив надати довідку, що за листком непрацездатності АВС № 391864 за період з 12.12.2014 по 31.12.2014 виплати не здійснювалися, але відповіді не було надано. У 2017 році з’ясувалося, що з відповідачем можна підтримувати листування, бо листом від 19.09.2017 № 8255/03 УСЗН Мирноградської міської ради до відповідача. З підприємства було надано відповідь від 21.09.2017 № 1-11/70. Тому 06.10.2017 позивач направив відповідачу за відомою для листування адресою (вул.Торгівельна, 106-а, м.Покровськ) заяву з прохання прийняти на оплату листки непрацездатності та надати довідку про те, що за листком непрацездатності АВС № 391864 за період з 12.12.2014 по 31.12.2014 виплати не здійснювалися. Заява була направлена кур’єром «ОСОБА_5 пошта», експрес-накладна 59000287278697, вручено 09.10.2017. 21.11.2017 було отримано лист відповідача № 1-12/75 від 24.10.2017, де було відмовлено у виплаті допомоги за двома листками непрацездатності АГУ № 075452, АГУ 075229 за періоди з 26.01.2015 по 20.02.2015 та з 21.02.2015 по 09.04.2015 з посиланням на те, що у період непрацездатності позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем. Однак, у перший день непрацездатності 26.01.2015 позивач перебував останній день у трудових відносинах з відповідачем, тобто був застрахованою особою, а тому відповідач повинен сплатити перші 5 днів непрацездатності, а інший період повинен сплатити Фонд соціального страхування.

З урахуванням вказаного, просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у сумі 49000 грн. та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити матеріальне забезпечення допомоги по тимчасовій непрацездатності позивачу за перші 5 днів непрацездатності з 26.01.2015 по 09.04.2015.

Позивач та його представник до судового засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Крім цього, у зв’язку з постановленням ухвали суду від 11.01.2018 про обов’язкову явку позивача, представником позивача надані письмові пояснення до позову де зазначено, що позивачу (через представника) додатково пояснити нічого, окрім того, що відповідач створює штучні перешкоди в листуванні з відповідачем. Відповідач не має зареєстрованої поштової адреси, куди можливо кур’єром направити листи, а тому неможливо направляти процесуальні документи до відповідача. Тому листи до відповідача направляються за відомою адресою: вул.Торгівельна, 106-а, м.Покровськ.

Представник відповідача надав суду відзив, який підтримав у судовому засіданні, де вказав, що актом розслідування причин виникнення профзахворювання від 27.04.2017 встановлено, що профзахворювання виникло у зв’язку з тривалим періодом роботи у шкідливих умовах праці на підприємствах вугільної промисловості, а саме Шахта ім.Димитрова, ПАТ «Ш/У «Покровське», ТОВ «Донвуглепроставка», Шахта «Новогродівська», ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка» обумовлених впливом шкідливих факторів – пил, тяжкість праці та виробничий шум. Позивач знаходився у трудових відношеннях з відповідачем 3 роки 6 місяців, що складає лише 20% загального стажу роботи в умовах впливу шкідливих факторів. Не надані докази, що саме з вини відповідача сталося профзахворювання позивача. Вступ на роботу до відповідача, тобто у підземних умовах, з наявністю пилу, тяжкості та шуму носило усвідомлюваний характер, оскільки попередній 14-тирічний період роботи у підземних умовах підтвердив позивачу факт, що при роботі у підземних умовах, враховуючи специфіку технології виробничого процесу проходки гірничих виробок, неможливо обійтись без пилу та шуму з перевищенням допустимих норм, так як промисловість не розробила обладнання для безпилової та безшумної роботи у підземних умовах шахт. Враховуючи це, держава забезпечувала надання пільгової пенсії цим працівникам, високий розмір тарифної ставки, тривалі відпустки. Також позивачу регулярно безоплатно надавалося молоко та засоби індивідуального захисту від пилу та шуму, що свідчить про відсутність вини підприємства у його профзахворюванні та підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди. Відповідач за свої кошти організовував при прийомі на роботу та щорічні медогляди у зв’язку із зайнятістю позивача на тяжких роботах та роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці за результатами яких позивач як у період роботи у відповідача так і на інших підприємствах, жодного разу не заявляв ні про які хвороби та кожного разу надавалася довідка «працювати може». Викликає подив висновок МСЕК про виявлене профзахворювання пневмоконіоз, якщо пари неодноразових медоглядах дані флюорографії та рентгену легенів не підтверджували пневмоконіозу та запиленості легенів. Також викликає подив хронічна двостороння сенсероневральна глухуватість. З цього випливає необхідність здійснення дій спеціалістами слідчих органів та проведення незалежного вивчення стану здоров’я позивача виключаючи участь у цьому спеціалістів клініки профзахворювань Інституту медицини праці, репутація якої за останні роки знизилася з причини неякісного та необ’єктивного оформлення та видачі висновків про підтвердження наявності профзахворювань. При цьому позивачу видано висновок про 3 профзахворювання не на власних дослідженнях здоров’я позивача, а згідно висновків Красноармійської ЦМЛ., яка безпідставно надала їм статус хронічних. На їх думку Красноармійська ЦМЛ цим сприяла створенню умов для необґрунтованого встановлення МСЕК більшого розміру стійкої втрати працездатності позивачем з метою незаконного збагачення за рахунок коштів Фонду. У період перебування у щорічній відпустці з 03.12.2013 по 30.12.2013, після успішного проходження 27.11.2013 періодичного медогляду, у позивача начебто виникло загострення хронічної вертеброгенної попереково-крестцової радікулопатії, яка була вилікувана з 26.12.2013 по 30.12.2013 про що є посилання в епікризі від 20.02.2015 на листок непрацездатності № 086812, який позивачем підприємству не надавався. З цього ж епікризу стало відомо, що позивач у період знаходження у черговій щорічній відпустці з 02.12.2014 по 31.12.2014, знаходився на амбулаторному лікуванні з 12.12.2014 по 31.12.2014 про що свідчить посилання в епікризі на листок непрацездатності № 391864, який позивачем підприємству наданий не був. За час трудових відносин з відповідачем, у позивача були 2 періоду тимчасової непрацездатності: з 07.03.2013 по 11.03.2013 – міозит спини, з 09.07.2013 по 07.08.2013 – вправлення носу, правостороння пахова грижа, які повністю оплачені підприємством. Таким чином, у позивача не було жодного із захворювань, визнаних МСЕК професійними з вини відповідача. Анамнез захворювання позивача, згідно епікризу свідчить дослівно, що біль у поперековій області бентежить приблизно 4 роки, лікується на протязі 3-х років. Таким чином, поступив 26.01.2015 у лікарню позивач підтвердив, що біль стала турбувати його до роботи на відповідача, не розповівши ці обставини при проходженні медоглядів при прийомі на роботу до відповідача та при періодичних оглядах. Якщо б позивач був чесним та щирим при медоглядах під час роботи у відповідача, не приховував би хвороби, то відповідно би не був прийнятий на роботу до відповідача. Позивач не надав доказів випадків тимчасової втрати працездатності внаслідок пилу або глухуватості та обґрунтованості розміру моральної шкоди у сумі 49000 грн., яка не відповідає розумності та справедливості, що підтверджується багаточисленною судовою практикою. Тому у стягненні моральної шкоди просить відмовити.

Листки тимчасової непрацездатності АГУ № 075452, АГУ 075229 за періоди з 26.01.2015 по 20.02.2015 та з 21.02.2015 по 09.04.2015 від позивача вперше надійшли до відповідача 13.10.2017, тобто через 2 роки 9 місяців з дня звільнення 26.01.2015 під час перебування у щорічній відпустці по 26.01.2015. О хворобі 26.01.2015 позивач не повідомляв підприємство до 13.10.2017, тобто по спливу 2 з половиною років з дня закриття 09.04.2015лікувальним закладом листка непрацездатності, що є порушенням позивачем п.5 ст.32 ЗУ № 77-VIIІ від 28.12.2014, оскільки ним не витриманий 12-ти місячний строк звернення до підприємства за матеріальним забезпеченням по тимчасовій непрацездатності виключно по вині позивача. Листок непрацездатності № 075452 для оплати за 26.01.2015 позивач міг надати табельщиці гірнопрохідної дільниці, де він працював до звільнення, але яка працювала в повному обсязі до квітня 2016, або начальнику дільниці або керівникам відповідача, які щоденно знаходилися на будмайданчику ПАТ «Ш/У «Покровське». Однак позивач направляв заяви про пошук підприємства, де він працював, на адресу іншого підприємства ПАТ «Ш/У «Покровське», при цьому лише 03.06.2017, тобто більш ніж через 2 роки після закриття листка тимчасової непрацездатності незважаючи на те, що відповідач виконував підземні роботи на ПАТ «Ш/У «Покровське» до листопада 2016. Неправомірні та неадекватні фактичним обставинам дії позивача не надали можливості комісії відповідача розглянути та прийняти рішення про призначення позивачу матеріального забезпечення. Позивач самоусунувся від участі у судовому процесі та від підтвердження тих незрозумілих обставин, які надумані та надані представником позивача суду. Тому у задоволенні вимог позивача просить відмовити у повному обсязі.

Третя особа, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області, надало заяву про розгляд справи без їх представника.

Судом встановлено, що у позивача виявлено хронічне професійне захворювання, внаслідок чого він 27.06.2017 отримав ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 65% по 01.07.2020, є інвалідом 3-ї групи, що підтверджується Актом про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 24.04.2017, довідкою Обласної профпатологічної МСЕК від 27.06.2017 (а.с.14-15 т.1).

Позивач працював у відповідача з 13.07.2011 по 26.01.2015, звільнений за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) (а.с.5-10 т.1).

Позивач проходив стаціонарне лікування з 19.02.2016 по 03.03.2016 у клініці професійних захворювань Інституту медицини праці НАМН України (а.с.13 т.1).

Згідно протоколу № 21/593 засідання Центральної ЛЕК Клініки професійних захворювань Інституту медицини праці НАМН України, позивачу встановлено остаточний клінічний діагноз: основний: хронічна радикулопатія L5. S1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико-динамічними порушеннями та больовим синдромом: Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, легка ступінь (ІІ ст. за класифікацією ОСОБА_6 та ОСОБА_5І.): Пневмоконіоз (q/q;2/2;рі), ЛН І-ІІ (один-два) ст. – захворювання професійні, встановлені вперше. Підґрунтям для визначення професійної категорії захворювань явилися: дані клінічного обстеження; інформація щодо умов праці, надана в інформаційній довідці № 336/02.1 від 22.04.2016 згідно якої позивач підлягав дії пилу, концентрації якого перевищували гранично-допустимі, фізичних навантажень та шуму, рівні яких перевищували гранично-допустимі: профмаршрут (стаж роботи в шкідливих умовах праці – 18 років) (а.с.76 т.1).

Позивач та його представник звернулися із заявою від 06.10.2017 до відповідача із заявою про прийняття листків тимчасової непрацездатності АГУ № 075452, АГУ 075229 за періоди з 26.01.2015 по 20.02.2015 та з 21.02.2015 по 09.04.2015, яка отримана відповідачем 09.10.2017 (а.с.113-114 т.1).

Згідно наданих відповідачем бухгалтерських документів, листки тимчасової непрацездатності АГУ № 075452, АГУ 075229 за періоди з 26.01.2015 по 20.02.2015 та з 21.02.2015 по 09.04.2015, комісією відповідача з соціального страхування не розглядалися та не оплачувалися (а.с.125-138 т.1).

Згідно наказів відповідача від 27.11.2013 та від 02.12.2014, позивачу були надані відпустки відповідно з 03.12.2013 по 30.12.2013 та з 02.12.2014 по 31.01.2015 (а.с.139-140 т.1).

Згідно довідки про медогляд позивача від 27.11.2013, позивач працювати може (а.с.141-143 т.1).

Димитровською ЦМЛ був зроблений запит від 16.12.2015 до відповідача на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці працівника при підозрі у нього професійного захворювання (отруєння), підозра на захворювання: хронічний бронхіт?, туговухість? (а.с.216 т.1).

Згідно довідки Мирноградської ЦМЛ від 26.01.2018, підставою для надання запиту від 16.12.2015 є те, що хворий ОСОБА_1 неодноразово звертався за меддопомогою, лікувався стаціонарно, консультований обласними спеціалістами був направлений в клініку профзахворювань, де було встановлено профзахворювання. Діагноз: хронічна радикулопатія L5. Sі праворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико-динамічними порушеннями та больовим синдромом. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, легка ступінь (ІІ ст.) за класифікацією ОСОБА_6 та ОСОБА_5І.). Пневмоконіоз (q/q; 2/2; рі), ЛН І-ІІ ст захворювання професійні, встановлені вперше. Додані консультативний висновок спеціаліста КМУ «Міська лікарня № 3» від 03.02.2016, епікриз Красноармійської ЦМЛ щодо знаходження позивача на стаціонарному лікуванні з 11.02.2015 по 20.02.2015, повідомлення про професійне захворювання від 07.06.2016 (а.с.226-230 т.1).

Між Укрпоштою та відповідачем укладено договір від 04.06.2015 про доставку відповідачу поштових відправлень на адресу: вул.Комінтерну, 106А, м.Красноармійськ Донецької області (а.с.211-212 т.1).

На повторний запит суду щодо підстав надання запиту від 16.12.2015, Мирноградською ЦМЛ 22.02.2018 повідомлено, що надати інформацію стосовно проходження лікування у 2015р. у Мирноградській ЦМЛ позивача не мають можливості, так як медична карта амбулаторного хворого на зберіганні в Мирноградській ЦМЛ не знаходиться. На стаціонарному лікуванні у Мирноградській ЦМЛ, з даних захворювань, у вказаний період часу позивач не знаходився (а.с.10 т.2).

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конституції України, життя і здоров’я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Про наявність права на відшкодування моральної шкоди потерпілій особі внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання зазначено в рішенні КСУ від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту „б“ підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про страхові виплати), де в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини зазначено, що: «положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця)».

Згідно ч.1 ст.2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.4 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Суд вважає, що позивачем отримана моральна шкода, оскільки внаслідок професійного захворювання, позивач зазнавав фізичну біль, проходив лікування та втратив 65% своєї працездатності по 27.06.2020, що змінило звичний уклад його життя.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер, глибину, зазнаваних позивачем душевних страждань, тривалість негативних наслідків. При цьому суд враховує те, що втрата працездатності та інвалідність встановлені не безстроково. Суд також враховує, що, як вбачається з Акту про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 24.04.2017, професійне захворювання виникло за період роботи позивача не тільки у відповідача, а й на інших підприємствах, при цьому стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів – 17 років 7 місяців 2 дні, у відповідача – 3 роки 6 місяців 13 днів.

Тому суд, виходячи з засад розумності і справедливості вважає, що на користь позивача має бути стягнуто 19500 грн. у відшкодування моральної шкоди у зв’язку з отриманням професійного захворювання.

Крім цього, суд вважає, що відповідачем була порушена ст.153 КЗпП України, оскільки відповідно до п.17 Акту про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 24.04.2017, професійне захворювання виникло у зв’язку з тривалою працею у підземних умовах під впливом фібро генної дії, виробничого шуму, важкості праці.

При цьому, доводи представника відповідача про те, що позивач приховував свою хворобу при прийомі на роботу та на протязі самої роботи у відповідача, а також сумніви у висновку Клініки професійних захворювань Інституту медицини праці НАМН України, не спростовують висновків Акту про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 24.04.2017 у позивача, не визнаного недійсним і не скасованого та підписаного, до речі, інженером з охорони праці та головою первинної профспілки відповідача.

Щодо вимог позивача про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити матеріальне забезпечення допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів з 26 січня 2015р. по 09 квітня 2015р., то суд вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.1 ч.2 ст.15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», роботодавець зобов’язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом;

Відповідно до п.2 ч.1 ст.16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

За змістом п.п.1, 2 ч.2 ст.16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», застраховані особи зобов’язані надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону та своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Згідно ч.1 ст.19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» в редакції на час настання тимчасової непрацездатності, право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» в редакції на час настання тимчасової непрацездатності, оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки позивач звільнився 26.01.2015 та це був перший день тимчасової непрацездатності позивача внаслідок захворювання, то цей день підлягав оплаті роботодавцем за умови своєчасного надання достовірних документів на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону.

Однак, за змістом ч.5 ст.32 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», матеріальне забезпечення, передбачене цим Законом, виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім’ї, який перебував на її утриманні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у зв’язку з хворобою отримав листки тимчасової непрацездатності АГУ № 075452, АГУ 075229 за періоди з 26.01.2015 по 20.02.2015 та з 21.02.2015 по 09.04.2015 відповідно. Таким чином, відновлення його працездатності сталося 10.04.2015 та 10.04.2016 закінчився строк звернення позивача за матеріальним забезпеченням вказаних листків непрацездатності, передбачений ч.5 ст.32 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

При цьому, доказів звернення позивача до відповідача на протязі 12 місяців з дня відновлення працездатності для матеріального забезпечення вказаних листків непрацездатності, суду не надано. Натомість, перше звернення до відповідача про прийняття листків тимчасової непрацездатності АГУ № 075452, АГУ 075229 за періоди з 26.01.2015 по 20.02.2015 та з 21.02.2015 по 09.04.2015, сталося заявою від 06.10.2017, яку отримав відповідач 09.10.2017.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити матеріальне забезпечення допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів з 26 січня 2015р. по 09 квітня 2015р., задоволенню не підлягають.

Представником відповідача було надане клопотання про призначення судово-медичної експертизи, однак у судовому засіданні представник відповідача не підтримав це клопотання.

Представником позивача було надане клопотання про виклик у судове засідання для надання особистих пояснень генерального директора відповідача з метою реалізації змагальності сторін, оскільки до справи надходять процесуальні документи за його підписом, однак відзиву та мотивації щодо незгоди з матеріальним забезпеченням допомоги по тимчасовій непрацездатності, позивач не отримував. Суд вважає, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню, так як з боку відповідача бере участь його представник, а відзив відповідача був направлений позивачу, але повернувся до суду з поміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Представником позивача надана заява про відшкодування витрат на правову допомогу, також надані Договір № 52/2017-ю «Про надання правової допомоги» від 16.11.2017, Акт приймання виконаних робіт (наданих послуг) за Договір № 52/2017-ю «Про надання правової допомоги» від 16.11.2017 на суму 4000 грн., розрахункову квитанцію на суму 4000 грн. та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.11.2017 (а.с.192-195 т.1).

Згідно п.4.1 Договору № 52/2017-ю «Про надання правової допомоги» від 16.11.2017, клієнт сплачує представнику винагороду (гонорар) у розмірі 1000 грн. за годину роботи (а.с.193 т.1).

За змістом Акту приймання виконаних робіт (наданих послуг) за Договір № 52/2017-ю «Про надання правової допомоги» від 16.11.2017, представником позивача ОСОБА_2 підготовлено та складено заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, на що витрачено 2 години, підлягає сплаті 2000 грн. Авансування на участь у судовому засіданні 19.12.2017, планується витратити 2 год. з урахуванням часу на прибуття до суду, підлягає сплаті 2000 грн. (а.с.194 т.1).

Представником відповідача надано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу мінімум у 10 разів, оскільки заява та розрахунок витрат на правову допомогу надані не позивачем, а його представником, причому без вказівки, по якій саме справі. До заяви доданий не попередній розрахунок витрат, але навіть авансовий платіж, вже проведений 18.12.2017, що не відповідає та суперечить п.1 ст.34 та п.3 ст.137 ЦПК України. Заява подана представником позивача 20.12.2017, тобто після судового засідання, яке відбулося 19.12.207 та було перенесено у зв’язку з неявкою третьої особи та набранням чинності з 15.12.2017 нової редакції ЦПК України на підставі Закону України від 03.10.2017, яким Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визнаний недійсним, але представник позивача послався на нього. Адвокат ОСОБА_2, скориставшись відсутністю позивача на судовому засіданні 19.12.2017, збільшив розрахунок витрат свого часу з менш ніж 10 хв. до 2 год., витребував з позивача за це 2000 грн., які були необґрунтовано сплачені адвокату. До того ж, ціна збільшення позовних вимог у дійсності складає лише 487,55 грн. якщо б суд, теоретично, не приймаючи до уваги прострочений 12-ти місячний строк подання документів на матеріальне забезпечення у період тимчасової непрацездатності, міг би задовольнити вимогу позивача про сплату 1 дня його непрацездатності за період роботи у відповідача, тобто за 26.01.2015, так як 26.01.2015 за особистою ініціативою позивача, він був звільнений з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка», виключно виконуючи роботи тільки на об’єктах будівництва ПАТ «Ш/У «Покровське» у м.Красноармійську. З цього випливає, що за підготовку 22.11.2017 заяви про збільшення позовних вимог фактично на суму 487,55 грн. (без письмової згоди на це позивача), адвокат ОСОБА_2 вже стягнув з позивача за цю послугу 2000 грн., що більш ніж у 4 рази перевищує можливу ціну позову, намагаючись необґрунтовано та неправомірно перекласти компенсацію вказаних витрат на відповідача.

Згідно ч.ч.1-6 ст.137 ЦПК України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вважає, що витрати позивача на правничу допомогу з приводу складання заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог не підлягають стягненню з відповідача, оскільки у задоволенні цих вимог судом відмовлено. Також суд зауважує, що на момент складання заяви про збільшення позовних вимог, представник позивача ще не був адвокатом, а відповідно до ст.137 ЦПК України, розподілу між сторонами підлягають тільки витрати на правничу допомогу адвоката.

Крім цього, відповідно до Договору № 52/2017-ю «Про надання правової допомоги» від 16.11.2017 та Акту приймання виконаних робіт (наданих послуг) за Договір № 52/2017-ю «Про надання правової допомоги» від 16.11.2017, година роботи представника позивача складає 1000 грн. Оскільки вимоги щодо стягнення моральної шкоди задоволені частково, то суд пропорційно зменшує витрати на правничу допомогу адвоката, а саме 49000 грн. / 19500 грн. = 2,51, тобто у 2,51 зменшено вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди внаслідок професійного захворювання. Відповідно: 1000 грн. / 2,51 = 398,41 грн. – пропорційно зменшена година роботи представника позивача відповідно до задоволених вимог. 19.12.2017 судове засідання тривало 1 хв., таким чином: 398,41 грн. / 60 = 6,64 грн. – сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок витрат на правничу допомогу.

Аналогічно суд розраховує судовий збір, який підлягає стягненню на користь держави за часткове задоволення позовних вимог щодо моральної шкоди у зв’язку з професійним захворюванням: 640 грн. / 2,51 = 254,98 грн.

На підставі ст.ст.153, 2371 КЗпП України, ст.23 ЦК України, рішення КСУ від 08.10.2008р. № 20-рп/2008, ст.ст.15, 16, 19, 22, 32 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та керуючись ст.ст.2-4, 76-80, 137, 141, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1, місце реєстрації: м-н «Західний», 48/17, м.Мирноград Донецької області, 85327, місце мешкання: пров.Шкільний, 32/6, м.Мирноград Донецької області, 85320, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка», місцезнаходження: пр-т Павших Комунарів, 102, Калінінський р-н, м.Донецьк, 83023, адреса для листування: вул.Торгова, 106А, м.Покровськ Донецької області, 85303, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 36889177, третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області, місцезнаходження: вул.Свободи, 5, м.Слов’янськ Донецької області, 84122, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 41325231 про стягнення моральної шкоди у зв’язку з професійним захворюванням та зобов’язання нарахувати та виплатити матеріальне забезпечення допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів з 26 січня 2015р. по 09 квітня 2015р., задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» на користь ОСОБА_1 за отриману ним моральну шкоду внаслідок професійного захворювання у розмірі 19500 (дев’ятнадцять тисяч) грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» на користь держави судовий збір у сумі 254 (двісті п’ятдесят чотири),98 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6 (шість),64 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Апеляційного суду Донецької області протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 27.02.2018.

Суддя І.В.Петунін