Ухвала суду № 72476818, 27.02.2018, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/1399/17

Номер провадження 1-кп/623/34/2018

УХВАЛА

іменем України

27 лютого 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Герцова О.М., за участю секретаря Бобриш М.С., прокурора Махненко Д.А., обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Ізюм, Харківської області обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбачених ч.2 ст.121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2018 року в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_2 просили суд змінити запобіжний захід з взяття під варту та застосувати більш м’який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у зв’язку з тим, що обвинувачений, є інвалідом III групи, має низку хвороб та потребує подальшого лікування.

Прокурор заперечував проти заявленого клопотання та просив продовжити запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше є також однією з обставин, що враховується при обранні запобіжного заходу відповідно до п. 9 ч.1 ст.178 КПК України.

Відповідно п.1,2 ст.178 КПК України суд враховує вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.

Відповідно до листа від ВССУ від 04.04.2013 року № 511-550/0/4-13 судді, суду слід мати на увазі, що перелік обставин, які слід враховувати при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, не є вичерпним та підлягає розширеному тлумаченню з огляду на фактичні обставини, встановлені у кримінальному провадженні.

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, за який законом передбачено покарання від 7 до 10 років позбавлення волі.

Допитана 19.02.2018 року в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 пояснила, що їй погрожують невідомі з метою зміни її свідчень проти ОСОБА_1, в зв’язку з чим вона вимушена довгий час переховуватись.

В рішеннях Європейського суду існує розширене трактування терміну обґрунтована підозра, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року). Будь-яка стороння особа може бути переконаною в тому, що ця особа причетна до даного кримінального провадження.

У справі «Москаленко проти України» (рішення від 20.05.2010 року п. 36) Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року).

Будь-яких даних про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно ОСОБА_1більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.Особисте зобов'язання, не може бути застосовано, оскільки особа підозрюваного не заслуговує на довіру, так як у нього відсутні міцні соціальні зв'язки в місці проживання в Україні, а заява про наявність цивільної дружини нічим не підтверджена, оскільки судові засідання вона не відвідує, а інші докази відсутні. Такожне доведено наявність родини та утриманців та у разі визнання винуватим загрожує тяжке покарання; особиста порука не може бути застосована, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, та не надані обвинуваченим і його захисником відомості про осіб, які заслуговують на довіру та могли б виступити в якості поручителів; домашній арешт, не може бути застосовано, оскільки в матеріалах кримінального провадження вбачається, що він, не має сталих соціальних зв'язків.

Таким чином, судом встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне не змінювати запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашнього арешт.

Керуючись ст.331 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає, а заперечення проти неї можуть бути подані разом з апеляційною скаргою на остаточне рішення суду.

Суддя: М.О.Герцов