Рішення № 72473854, 28.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.02.2018Справа № 910/23599/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Державного комітету телебачення та радіомовлення України

до відповідача: Видавництва Національної спілки письменників України «Український письменник)

про стягнення 24 085 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державний комітет телебачення та радіомовлення України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Видавництва Національної спілки письменників України «Український письменник» про стягнення 24 085,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в рамках виконання бюджетної програми «Українська книга» у 2015 році між Держкомтелерадіо та Видавництвом Національної спілки письменників України «Український письменник» було укладено договір №190 від 25.08.2015р. про закупівлю послуг з підготовки, виготовлення і розповсюдження (доставки) видання «ІНФОРМАЦІЯ_1» автор ОСОБА_1» на суму 168 000,00 грн. За результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Держкомтелерадіо, Держаудитслужбою встановлені порушення, допущені виконавцем під час реалізації програми «Українська книга» за даним договором. Так загаданою перевіркою було встановлено завищення вартості виконаних робіт на загальну суму 24 085,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст.906 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2018р. позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження.

Ухвалою від 03.01.2018р. відповідачу було запропоновано у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Згідно даних Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місця знаходження відповідача є: 01054, м.Київ, вул.Олеся Гончара, будинок 52.

На вказану адресу на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України судом було скеровано ухвалу від 03.01.2018р. про відкриття провадження по справі з метою повідомлення відповідача про розгляд спору судом.

Проте, конверт із судовою кореспонденцію, скерованою на адресу відповідача, повернувся на адресу Господарського суду міста Києва з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Одночасно, судом прийнято до уваги, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливость ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 03.01.2018р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

08.02.2018р. на адресу Господарського суду міста Києва надійшов відзив Видавництва Національної спілки письменників України «Український письменник» на позов, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, з огляду на належне виконання останнім умов договору №190 від 25.08.2015р. про закупівлю послуг з підготовки, виготовлення і розповсюдження (доставки) видання «ІНФОРМАЦІЯ_1» автор ОСОБА_1» та прийняття наданих послуг замовником без зауважень та заперечень.

Наразі, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

25.08.2015р. між Державним комітетом телебачення та радіомовлення України (замовник) та Видавництвом Національної спілки письменників України «Український письменник» (виконавець) було укладено договір про закупівлю №190, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується у 2015р. надати послуги щодо друкування, інші (ДК 016:2010 код 18.12.1) (послуги з підготовки, виготовлення і розповсюдження (доставки) видань) - 53 лоти Лот 15 - ІНФОРМАЦІЯ_1 автор ОСОБА_1 за програмою «Українська книга».

У п.1.2 вказаного правочину визначено найменування послуг: підготовка, виготовлення і розповсюдження (доставка) видання. Автор: ОСОБА_1. Назва: ІНФОРМАЦІЯ_1. Кількість: тираж (наклад) 1000 прим.

Згідно п.3.1 договору №190 від 25.08.2015р. ціна договору відповідно до Планового кошторису витрат, що є невід'ємним додатком до цього договору становить 168 000 грн., без податку на додану вартість.

Відповідно до п.3.2 укладеного між сторонами правочину ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. В такому випадку сторони укладають додаткову угоду, яка є його невід'ємною частиною.

За умовами п.4.1 договору №190 від 25.08.2015р. оплата за надані послуги здійснюється шляхом перерахування замовником попередньої оплати на розрахунковий рахунок виконавця після підписання договору у розмірі 60% від ціни цього договору, зазначеної у п.3.1, що становить 100800 грн. без податку на додану вартість (строком до 90 днів).

Остаточна оплата за надані послуги здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі підписаного сторонами в порядку, встановленому у п.4.3 цього договору, акту наданих послуг (п.4.2 договору №190 від 25.08.2015р.).

Пунктом 5.1 договору №190 від 25.08.2015р. визначено, що строк надання послуг становить 90 днів з моменту отримання виконавцем попередньої оплати, але не пізніше 25.12.2015р.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 25.12.2015р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (п.10.1 договору №190 від 25.08.2015р.).

У п.10.2 вказаного правочину зазначено, що будь-які зміни та доповнення до цього договору дійсні лише за умови, що вони укладені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін. Додатки до цього договору є його невід'ємними частинами.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №190 від 25.08.2015р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст.628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Наразі, за висновками суду, договір №190 від 25.08.2015р. містить елементи різних договорів, а саме договору підряду та договору про надання послуг.

На виконання умов договору №190 від 25.08.2015р. замовником згідно платіжного доручення №1112 від 10.09.2015р. було перераховано на рахунок виконавця попередню оплату в розмірі 100 800 грн.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №190 від 25.08.2015р. Видавництвом Національної спілки письменників України «Український письменник» було надано послуги з підготовки, виготовлення і розповсюдження (доставки) видання автора ОСОБА_1 « ІНФОРМАЦІЯ_1» кількості 1000 прим.

На підтвердження прийняття позивачем виконаних відповідачем обов'язків за вказаним правочином сторонами було складено та підписано акт №01/190 від 02.12.2015р. приймання-передачі. Згідно змісту вказаного акту послуги, передбачені договором №190 від 25.08.2015р., надані виконавцем у встановлений термін, в повному обсязі і з дотриманням інших умов договору. Одночасно, в акті зазначено, що у замовника претензій по якості наданих послуг немає. Акт №01/190 від 02.12.2015р. приймання-передачі підписано представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.

Відповідно до платіжного доручення №1626 від 07.12.2015р. позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 67 200 грн., в якості остаточного розрахунку за договором №190 від 25.08.2015р.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як було встановлено вище, на виконання умов договору №190 від 25.08.2015р. замовником згідно платіжного доручення №1112 від 10.09.2015р. було перераховано на рахунок виконавця попередню оплату в розмірі 100 800 грн. Відповідно до платіжного доручення №1626 від 07.12.2015р. позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 67 200 грн., в якості остаточного розрахунку за договором №190 від 25.08.2015р.

Тобто, позивачем було в повному обсязі оплачено надані відповідачем послуги з підготовки, виготовлення і розповсюдження (доставки) видання автора ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1» кількості 1000 прим на загальну суму 168 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками Державної аудиторської служби України було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного комітету телебачення та радіомовлення України за період з 01.01.2014р. по 31.08.2016р.

За наслідками проведення ревізії Державною аудиторською службою України складено акт №03-21/б від 30.11.2016р.

У вказаному акті, з урахуванням змісту довідки №03-21/1/82-з від 04.11.2016р. зустрічної звірки у Видавництві Національної спілки письменників України «Український письменник» з метою підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків з Державним комітетом телебачення та радіомовлення України за період з 01.01.2014р. по 31.08.2016р., було встановлено різницю між сумами загально видавничих витрат (за 12 місяців 2015р.), включених до планових та фактичних кошторисів та сумами загально видавничих витрат, які слід включити, в тому числі, за договором №190 від 25.08.2015р. в розмірі 24 085 грн.

З огляду на висновки ревізії Державної аудиторської служби України, Державний комітет телебачення та радіомовлення України звернувся до Видавництва Національної спілки письменників України «Український письменник) з претензією №15 від 01.06.2017р., в якій позивачем заявлено вимогу на підставі ст.906 Цивільного кодексу України про повернення суми переплати в розмірі 24 085 грн.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Видавництвом Національної спілки письменників України «Український письменник» вимоги Державного комітету телебачення та радіомовлення України виконано не було, грошові кошти в сумі 24 085 грн. не повернуто, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Як зазначалося вище, обґрунтовуючи позовні вимоги заявник посилався на приписи ст.906 Цивільного кодексу України, згідно яких збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

У будь-якому випадку для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, протиправність поведінки Видавництва Національної спілки письменників України «Український письменник); наявність заподіяних позивачу діями відповідача збитків в заявленому до стягнення розмірі; причинно-наслідковий зв'язок між ними. При цьому, суд зазначає, що вина у відповідності до приписів чинного законодавства презюмується.

Проте, всупереч означених вище приписів чинного законодавства, заявником не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності у діях відповідача всіх складових збитків. При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладанні господарських договорів сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У ст.632 Цивільного кодексу України закріплено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до приписів ст.ст. 837, 843 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

За приписами ч.ч.1, 2, 3 ст.844 Цивільного кодексу України Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

Одночасно, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України).

У ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вказувалось судом, у п.10.2 вказаного правочину зазначено, що будь-які зміни та доповнення до цього договору дійсні лише за умови, що вони укладені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін. Додатки до цього договору є його невід'ємними частинами.

Згідно п.3.1 договору №190 від 25.08.2015р. ціна договору відповідно до Планового кошторису витрат, що є невід'ємним додатком до цього договору становить 168 000 грн., без податку на додану вартість.

Відповідно до п.3.2 укладеного між сторонами правочину ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. В такому випадку сторони укладають додаткову угоду, яка є його невід'ємною частиною.

Тобто, сторонами під час укладення спірного правочину на основі вільного волевиявлення було погоджено умови щодо ціни. При цьому, така ціна була визначена спільною волею сторін, а не самостійно відповідачем.

До того ж, суд зауважує, що Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Судом вже зазначалось, що факт виконання виконавцем робіт за договором №190 від 25.08.2015р. підтверджується наявним в матеріалах справи акт №01/190 від 02.12.2015р. приймання-передачі, згідно змісту якого послуги, передбачені договором №190 від 25.08.2015р., надані виконавцем у встановлений термін, в повному обсязі і з дотриманням інших умов договору. Одночасно, в акті зазначено, що у замовника претензій по якості наданих послуг немає. Акт №01/190 від 02.12.2015р. приймання-передачі підписано представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.

При цьому, суд зауважує, що вартість послуг, яка зазначена в акті приймання-передачі, в повному обсязі відповідає ціні, яка визначена в укладеному між сторонами правочині.

Вказане свідчить про відсутність протиправної поведінки Видавництва Національної спілки письменників України «Український письменник), як однієї зі складових збитків, а отже, доказову необґрунтованість та юридичну неспроможність посилань позивача на приписи ст.906 Цивільного кодексу України, в якості підстави для стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 24 085 грн.

Наразі, суд зауважує, що посилання заявника на результати ревізії, яку було проведено Державною аудиторською службою України, є неправомірними, оскільки виявлені вказаним суб'єктом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами правочину та правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі спірного договору.

Отже, приймаючи до уваги все наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволенні позовних вимог Державного комітету телебачення та радіомовлення України до Видавництва Національної спілки письменників України «Український письменник» про стягнення 24 085,00 грн.

З огляду на приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Спичак О.М.