Рішення № 72473141, 27.02.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.02.2018 Справа № 905/2915/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест Холдинг”, м.Маріуполь, Донецька область

до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат”, м.Кам’янське, Дніпропетровська область

до відповідача 2: Приватного акціонерного товариства “Донецьккокс”, м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення пені в розмірі 853831595,38грн., 3% річних у розмірі 100275075,00грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю №003-14.12.2017 від 14.12.2017р.);

від відповідача: не з’явився.

Відповідно до вимог ст.223 ГПК України судовий розгляд здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 14.02.2018р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг», м.Маріуполь, Донецька область звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат», м.Кам’янське, Дніпропетровська область, Приватного акціонерного товариства «Донецьккокс», м.Маріуполь, Донецька область про стягнення пені в розмірі 807747731,16грн., 3% річних у розмірі 95154645,54грн.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем 1 зобов'язань за договором поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010р., внаслідок чого виникли підстави для нарахування пені та 3% річних.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 524, 525, 533, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 192, 193, 198, 232 Господарського кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: договір поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010р. зі специфікацією, договір поруки №ПР-061117 від 06.11.2017р.; постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016р., постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2016р., 29.08.2017р.; розрахунок позовних вимог.

Під час розгляду справи позивач надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: довідку про відсутність в провадженні господарського суду або іншого суду чи органу, який у межах своєї компетенції вирішує спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав.

09.01.2018р. через канцелярію суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідачів пеню в розмірі 853831595,38грн. та 3% річних у розмірі 100275075,00грн.

Суд, керуючись вимогами ст.46 Господарського процесуального кодексу України, прийняв заяву про збільшення розміру позовних вимог до розгляду.

Представник позивача у судове засідання 27.02.2018р. з’явився, позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представники відповідачів у судове засідання 27.02.2018р. не з’явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресами місцезнаходження, визначеними за матеріалами справи.

Відповідачам було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання відповідачів здійснювати свої процесуальні права.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст.ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані відповідачами документи та їх неявка у світлі приписів ст.ст. 42, 74, 202 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вже було встановлено судом, 29.12.2010 між ТОВ «МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ», як постачальником, та ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (яке перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат»), як покупцем, укладено договір поставки № ГРД-01/10-5000, за умовами якого, постачальник зобов'язувався передати у власність покупця залізорудний концентрат, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених договором та специфікаціями до нього.

Специфікаціями №№ 8 - 18 до договору поставки сторони визначили зміст, ціну, загальну вартість, кількість товару, що підлягав поставці в спірні контрактні періоди (з 01.10.2012 по 30.06.2015), умови та строки його поставки.

На підставі договору та специфікацій постачальник здійснив поставку покупцю товару загальною кількістю 7 309 520, 70 тон на загальну суму 717 208 627, 39 доларів США.

Покупець частково сплатив постачальнику за поставлений товар в загальній сумі 514 649 605, 81 доларів США.

У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе покупцем зобов'язань щодо повної оплати товару постачальник звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення боргу, а також нарахованої пені, інфляційних втрат та 3% річних. Спір між сторонами розглянуто судом у справі № 910/2031/16.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" 5191526432,65 грн. основного боргу, пеню у сумі 437385554,08грн. та 155395326,15грн. 3% річних. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" основний борг в сумі 20000,00грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі № 910/2031/16 змінено та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" основний борг в сумі 2565675769,84грн., пеню в сумі 437385554,08грн., 3% річних в сумі 155395326,15 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" основний борг в сумі 20000,00грн. В іншій частині позову відмовлено.

У вищевказаній постанові Вищий господарський суд України зазначив, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача виник обов'язок сплатити заборгованість з оплати вартості поставленого товару, виходячи із загальної суми виставлених позивачем рахунків-фактур, вираженій у гривні, а перерахунок доларового еквівалента ціни товару можливий лише на дату платежу та за умови виставлення останнім коригувальних рахунків є помилковим.

Таким чином, вказаною постановою встановлено, що заборгованість відповідача 1 перед позивачем за договором поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 року становить 5191546432,65грн.

Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем 1 своїх грошових зобов'язань за договором поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010р. та невиконання відповідачами постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2016 у справі №910/2031/16., позивач звернувся до господарського суду з позовом.

09.01.2018р. через канцелярію суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідачів пеню в розмірі 853831595,38грн. та 3% річних у розмірі 100275075,00грн.

За змістом ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог – до закінчення підготовчого засідання.

Суд, керуючись вимогами ст.46 Господарського процесуального кодексу України, прийняв вищевказану заяву та розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог, а саме про стягнення пені в розмірі 853831595,38грн., 3% річних у розмірі 100275075,00грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідачів до сплати пені та 3% річних у зв’язку з порушенням грошових зобов'язань за договором поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (правовий висновок щодо застосування ст. 525, 526, 599, 611 Цивільного кодексу України викладений у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 № 6-1206цс15).

Крім того, суд звертає увагу, що згідно із рішеннями Європейського суду право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одними із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності.

Принцип правової визначеності вимагає однозначності (послідовності) правозастосування, а отже - системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 №01-8/1427).

Судом встановлено, що позивач вже звертався з позовними вимогами про стягнення пені та 3% річних у зв'язку із не здійсненням відповідачем 1 оплати боргу за договором поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 року (рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/2581/17 від 19.04.2017р. та у справі №910/6984/17). Судом було стягнуто пеню та 3% річних за період з 09.02.2016р. по 28.07.2016р. та з 29.07.2016р. по 20.04.2017р. відповідно.

В даній справі позивач нараховує пеню в розмірі 853831595,38грн. за період з 22.04.2017р. по 13.12.2017р. та 3% річних в розмірі 100275075,00грн. за період з 22.04.2017р. по 13.12.2017р.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню тільки у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунок 3% річних за період з 22.04.2017р. по 13.12.2017р., правові підстави, порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про задоволення цих вимог та стягнення з відповідача 1 - 100275075,00грн.

Згідно п.п. 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.3 договору поставки у випадку порушення покупцем строків оплати, передбачених п. 6.2 даного договору, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочки включно до фактичного моменту оплати.

Суд зазначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Тобто, встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК), у тому числі мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

У справі, яка розглядається, сторони у пункті 8.3 договору поставки врегулювали відносини щодо розміру й терміну сплати пені за несвоєчасну оплату поставленого товару, а саме сторони погодили, що пеня нараховується за весь період прострочки аж до фактичного моменту оплати, тобто шестимісячний строк позовної давності, встановлений у ч.6 ст.232 ГК України не застосовується. Крім іншого, цей пункт договору повністю відповідає положенням частини шостої статті 231 ГК.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд України в постанові №910/2031/16 від 21.06.2017 року.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши арифметичний розрахунок пені за період з 22.04.2017р. по 13.12.2017р., правові підстави, порядок її нарахування, суд дійшов висновку вимоги в частині стягнення пені в розмірі 853831595,38грн. є обґрунтованими.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

06.11.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" (кредитор) та Приватним акціонерним товариством «Донецьккокс» (далі - відповідач-2, поручитель) укладено договір поруки № ПР-061117 від 06.11.2017р.

Згідно з ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки, поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов'язань ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" за договором поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010, укладеним між кредитором та боржником, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених договором поставки.

Згідно з ст. 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 2.3 договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань в повному обсязі належним йому на праві власності майном, у тому числі коштами; однак, відповідальність поручителя обмежується 20000,00грн. за зобов'язаннями боржника, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів, штрафів та інших похідних грошових вимог, передбачених договором поставки, та у будь-якому випадку не може перевищувати зазначену суму.

Оскільки в договорі поруки зафіксована сума в розмірі 20000,00грн., в межах якої поручитель відповідає за невиконання боржником своїх зобов'язань, в тому числі сплати пені, враховуючи те, що розрахунок пені, наданий позивачем, є арифметично вірним, пеня підлягає стягненню з відповідача 1 в розмірі 853811595,38грн., з відповідача 2 в розмірі 20000,00грн.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача 1, оскільки саме внаслідок його винних дій виник спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 46, 74, 77, 86, 123, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест Холдинг”, м.Маріуполь, Донецька область до Публічного акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат”, м.Кам’янське, Дніпропетровська область, Приватного акціонерного товариства “Донецьккокс”, м.Маріуполь, Донецька область про стягнення пені в розмірі 853831595,38грн., 3% річних у розмірі 100275075,00грн. задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат” (51925, Дніпропетровська обл., місто Кам’янське, вул. Соборна, будинок 18-Б, ЄДРПОУ 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест Холдинг” (87534, Донецька обл., місто Маріуполь, пр. Нахімова, будинок 116-А, ЄДРПОУ 34093721) пеню в розмірі 853811595,38грн., 3% річних в розмірі 100275075,00грн., а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 240000,00грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Донецьккокс” (87534, Донецька обл., місто Маріуполь, пр. Нахімова, будинок 116, корпус А, ЄДРПОУ 00191112) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест Холдинг” (87534, Донецька обл., місто Маріуполь, пр. Нахімова, будинок 116-А, ЄДРПОУ 34093721) пеню в розмірі 20000,00грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У судовому засіданні 27.02.2018р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 28.02.2018р.

Суддя Я.О. Левшина