Ухвала суду № 72472462, 28.02.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

28 лютого 2018 року Чернігів Справа № 825/32/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.,

за участі секретаря Стасюк Т.В.,

представника позивача Манойлика Д.В.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду клопотання про закриття провадження у справі за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області до ОСОБА_3 про зобов'язання знести самочинно збудовану прибудову до житлового будинку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_3, в якому просить зобов'язати її знести самочинно збудований гараж по вул. Київській, 347, м. Прилуки, Чернігівської області, оскільки відповідач фактично відмовляється виконувати вимоги припису.

В судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про закриття провадження у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. В обґрунтування вказаного клопотання, представник посилається на практику Верховного Суду України.

Представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечив, зазначивши, що згідно п.11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №8 визначено, що спори, які виникають з приводу самочинного будівництва, є публічно-правовими, оскільки виникають за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних відносинах надані йому законодавством владні управлінські функції стосовно забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян. Справи за позовом такого суб'єкта належать до юрисдикції адміністративних судів.

Заслухавши пояснення сторін, суд зважає на наступне.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Пунктом 1 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до п.5 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

В свою чергу, ч.1 ст.19 Цивільно-процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Так, згідно ст.177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Відповідно до ст.179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Згідно ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Частинами 1 та 2 ст.325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (ст.331 ЦК України). Відповідно до ч.3 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З наведених норм матеріального права вбачається, що самочинне будівництво являється об'єктом цивільних прав.

Тобто, спір за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а безпосередньо пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а відтак, його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 825/32/18 за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області до ОСОБА_3 про зобов'язання знести самочинно збудовану прибудову до житлового будинку, оскільки дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі судом враховані правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №802/1318/15-а, від 09.11.2016 у справі №6-1403цс16, від 25.05.2017 у справі №6-579цс17, від 27.09.2017 у справі №6-718цс17.

Також суд зазначає, що сплачена сума судового збору у розмірі 1 600,00 грн підлягає поверненню за рахунок державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 19, 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання представника ОСОБА_3 про закриття провадження у справі - задовольнити.

Провадження у справі за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області до ОСОБА_3 про зобов'язання знести самочинно збудовану прибудову до житлового будинку - закрити.

Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Повернути з Державного бюджету на користь Державної архітектурно-будівельної інспекції України (бульвар Лесі Українки, 26, м.Київ, 01133, код 37471912) судовий збір, сплачений відповідно до платіжного доручення від 15.12.2017 № 7082 у розмірі 1 600,00 грн (одна тисяча шістсот гривень).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та відповідно до ст.294 КАСУ, може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.О. Житняк