Ухвала суду № 72466039, 26.02.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/24391/17

Провадження № 1-кс/522/747/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2018 року Слідчий суддя місцевого Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1, при секретарі Брус Н.П., за участю прокурорів Стеценко О.О., Сушко О.М., адвоката ОСОБА_2, представника Міністерства оборони України ОСОБА_3, розглянувши у судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_2 в інтересах арбітражного керуючого ОСОБА_4 про скасування арешту майна, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат ОСОБА_2 в інтересах арбітражного керуючого ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту майна, у якому просить скасувати арешт, накладений ухвалою Приморського районного суду м Одеси від 26.12.2017 р. по справі № 522/24391/17 (провадження № 1-кс/522/24755/17) на майно Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» (ЄДРПОУ 07934823), розташованого за адресою: 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 4, у вигляді цілісного майнового комплексу та зобов’язати уповноважену особу якій доручено проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 4201716101000515 от 22.12.2017 р. негайно виконати ухвалу слідчого судді.

Заявник в судовому засіданні підтримав свої вимоги та показав, що у ході досудового розслідування встановлено, що нібито арбітражний керуючий ОСОБА_4, будучи службовою особою – ліквідатором Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», зловживаючи своїм службовим становищем, умисно, діючи в інтересах третіх осіб шляхом використання свого службового становища в супереч інтересам служби, штучно наростив кредиторську заборгованість Державного підприємства МО України «Одеський автомобільний ремонтний завод» та надав в серпні 2017 року суб’єкту оціночної діяльності СПД «ОСОБА_5А.» недостовірні відомості про нерухоме майно Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», що спричинило тяжкі наслідки інтересам держави.

Постановою господарського суду Одеської області від 25.11.2013 року по справі № 1-23-32/135-08-4825 ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.05.2017 р. ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_6 (свідоцтво № 245 від 27.03.2013 р.).

В ході вивчення матеріалів справи, ліквідатором були виявлені безспірні кредиторські вимоги членів трудового колективу, які виникли в процедурі розпорядження майном та санації, а саме: грошові вимоги ОСОБА_7 у розмірі 12 930,96 грн. підтверджено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.07.2016р. по справі № 520/793/16-ц; грошові вимоги ОСОБА_8 у розмірі 9 000 грн., ОСОБА_9 у розмірі 9 000 грн., ОСОБА_10 у розмірі 9 000 грн., ОСОБА_11 у розмірі 9 000 грн., ОСОБА_12 у розмірі 9 000 грн., ОСОБА_13 у розмірі 9 000 грн., які виникли на підставі договорів від 01.11.2015р., актів виконаних робіт та підтверджені відповідними рішеннями суду; грошові вимоги ОСОБА_14, у розмірі 12 000 грн., які виникли на підставі договорів від 01.11.2015р., акту виконаних робіт та рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20.05.2017р. по справі № 521/6655/17; грошові вимоги ОСОБА_15 у розмірі 108 946,66 грн., які виникли відповідно до виконавчого листа Малиновського районного суду м. Одеси від 05.08.2014р. по справі № 521/11035/14-ц, виконавчого листа Малиновського районного суду від 16.07.2015р. по справі № 521/7058/15-ц та виконавчого листа Малиновського районного суду від 17.02.2016р. по справі № 521/20187/15-ц.

Ці вимоги розглянуті ліквідатором та включені до реєстру вимог кредиторів боржника згідно зі ст. 41 п. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», про що було повідомлено господарський суд Одеської області у судовому засіданні та усіх учасників господарської справи про банкрутство ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод».

У зв’язку з необхідністю в найкоротший термін вирішити соціальне питання щодо погашення кредиторських зобов’язань перед трудовим колективом, як того вимагає Закон та наполягав суддя господарського суду, ліквідатором 14.08.2017р. були проведені збори комітету кредиторів ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод», на якому було надано згоду ліквідатору на отримання фінансової допомоги у розмірі, необхідному для погашення кредиторських вимог першої черги у частині заборгованості по заробітній платі перед колишніми працівниками.

На виконання рішення вищевказаного комітету кредиторів, ліквідатором 22.08.2017р. було укладено договір позики з ТОВ «Амматрейд», відповідно до умов якого, ТОВ «Амматрейд» надав ліквідатору грошові кошти у сумі 457 902,09 (чотириста п’ятдесят сім тисяч дев’ятсот дві гривні) 09 копійок, які були зараховані на ліквідаційний рахунок підприємства, а ліквідатор зобов'язався використати позику за цільовим призначенням і повернути її Позикодавцеві в порядку і строки передбачені цим Договором та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

23.08.2017р. ліквідатором отримав готівкові кошти у банку та приступив до виплати кредиторської заборгованості колишнім працівникам підприємства згідно чинного реєстру вимог кредиторів.

Крім того, ліквідатор встановив, що станом на 14.08.2017 року відсутня діюча оцінка майна банкрута, оскільки попередня оцінка майна (від 03.02.2017р.) з оціночною вартістю 10 008 900 грн. була здійснена понад 6 місяців тому.

Таким чином, Комітетом кредиторів було прийнято рішення про необхідність проведення або актуалізації оцінки майна банкрута в порядку, передбаченому ст. 43, та ч. 13 ст. 96 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в найкоротший термін. У зв’язку з цим, ліквідатором замовлено актуалізацію оцінки майна боржника у СПД ОСОБА_5, яка була проведена 15.08.2017р. Згідно повторної оцінки майна, ринкова вартість майна банкрута складає 9 769 500,0 грн. без ПДВ.

Різниця у ринковій вартості активів ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод» при порівнянні оцінок від 03.02.2017р. та від 15.08.2017р. виникла у зв’язку із тим, що з обсягу ліквідаційної маси підприємства-банкрута комітетом кредиторів на вимогу Міністерства оборони України було виключено об’єкти комунальної власності, а саме: будівлі мазутної станції та котельної.

Згідно з частиною 1 статті 38 Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, у тому числі: скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що з винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

На підставі вищевикладеного, накладенням арешту на майно банкрута грубо порушено принципи законності.

Крім цього, з моменту порушення щодо ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод» справи про банкрутство, товариство перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство, щодо інших законодавчих актів України.

Оскільки, не було встановлено, що існують обставини, які підтверджують, що незастосування заборони або обмеження користування, розпорядження майном, призведе до зникнення втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна та слідчим не наведено доказів того, що нерухоме майно, може якимось чином зникнути, бути втраченим, знищеним, перетвореним, відчуженим, тому клопотання слідчого про накладення арешту підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на викладене, арешт накладено необгрунтовано, при його застосуванні суд порушив вимог ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, щодо врахування існування обґрунтованої підозри вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину.

Важливо зазначити, що арештоване майно не відповідає критеріям, встановленим ст. 98, ч. 1 ст. 70 КПК України, а також взагалі відсутня достатня підозра вважати, що скоєне кримінальне правопорушення, яке інкримінується в рамках зазначеного кримінального провадження, а заходи кримінального провадження у вигляді арешту майна, виправдовують таке втручання у право власності.

Досудовим розслідуванням не встановлено та не доведено існування достатніх підстав вважати, що арештоване майно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову.

Прокурори та представник Міністерства оборони України в судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання, посилаючись на те, що на теперішній час є реальна загроза вибуття з державної власності майна державного підприємства, внаслідок неправомірних дій ліквідатора ОСОБА_4, що потягне за собою не тільки тяжкі наслідки, у вигляді матеріальних збитків у особливо великих розмірах, а і негативно вплине на підтримання обороноздатності Держави, через неможливість відновлення фондів заводу для їх подальшого використання в інтересах Збройних Сил України.

Представник зацікавленої особи в судове засідання не з’явився.

Розглянувши клопотання, вислухавши адвоката, прокурорів, представника Міністерства оборони України, приходжу до висновку, що клопотання підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно із ч. 2 ст. 91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Частиною 2 ст. 93 КПК України встановлено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Чинний КПК України містить вичерпний перелік заходів забезпечення кримінального провадження, застосування яких, в тому числі, направлено і на процес належного збирання доказів стороною обвинувачення.

Системне тлумачення статей КПК України, які регулюють підстави та порядок їх застосування, дозволяє дійти висновку, що заходи забезпечення кримінального провадження - це передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановлених законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості. Під останньою слід розуміти вирішення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК, у розумні строки, з дотриманням принципу процесуальної економії.

Так заходами забезпечення кримінального провадження, які направлені на збирання доказів стороною обвинувачення, закріплені ч. 2 ст. 131 КПК України, є тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилучення майна, арешт майна.

Згідно із ч. 2 ст. 132 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Як вбачається з описової частини ухвали, що оскаржується на час розгляду клопотання про арешт досудовим розслідуванням по кримінальному провадженню не доведено, а судом першої інстанції не встановлено наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що існує обґрунтована підозра вважати, що в діях арбітражного керуючого ОСОБА_4 є достатні ознаки складу інкримінованого злочину.

Твердження слідчого базуються на припущеннях, що не допустимо згідно із вимогами ст.62 конституції України.

Також вважаю, що прокурором не доведено, а судом не встановлено достатніх доказів того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права власності на арештоване майно.

В клопотанні прокурора не розкрито об’єктивної сторони, інкримінованого злочину.

Таким чином, на сьогоднішній день, відсутні будь-які правові підстави для арешту, зазначеного майна.

З огляду на це слід зазначити, що подальший арешт майна за відсутністю передбачених для цього достатніх правових підстав порушує право на вільне використання належного власнику майна, що суперечить загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Баландіна проти України, «Батрак проти України», «Панов проти України»).

Відповідно до ч.3 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Безпідставне обмеження права власності суперечить вимогам встановленим ст.ст. 316-319 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 7 ст. 319 ЦК України встановлено, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26.12.2017 року по справі №522/24391/17 порушуються права арбітражного керуючого ОСОБА_4, який є ліквідатором ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод» (ЄДРПОУ 07934823) щодо володіння, користування і розпоряджання своєю власністю.

Пунктом 6 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам’ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов’язана навести підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов’язаний навести ці підстави у рішенні.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної ним в п.2 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

Керуючись ст.ст. 170, 173-174 КПК України

У Х В А Л И В:

Клопотання адвоката ОСОБА_2 в інтересах арбітражного керуючого ОСОБА_4 про скасування арешту майна – задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Приморського районного суду м Одеси від 26.12.2017 р. по справі № 522/24391/17 (провадження № 1-кс/522/24755/17) на майно Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» (ЄДРПОУ 07934823), розташованого за адресою: 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 4, у вигляді цілісного майнового комплексу.

Зобов’язати уповноважену особу якій доручено проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 4201716101000515 от 22.12.2017 р. негайно виконати ухвалу слідчого судді.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя:

26.02.2018