Рішення № 72464726, 28.02.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2018 р. Справа № 343/2345/17

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Калуського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання протиправними дій та зобов’язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

28.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Долинського районного суду Івано-Франківської області з позовом до Калуського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29.12.2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до Калуського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії передано на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

29.01.2018 року адміністративна справа № 343/2345/17 супровідним листом Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23.01.2018 року за № 343/2345/17/370/2018 надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач в період з 09.09.1949 по 25.03.1957 був засланий з с. Витвиця, Долинського району, Станіславської області в Хабаровський край з конфіскацією майна, та має право на зарахування вищенаведеного періоду заслання у потрійному розмірі до стажу роботи. Звернувшись до відповідача із заявами про перерахунок стажу, з врахуванням років заслання в потрійному розмірі, отримав відмову, яка мотивована тим, що стаття 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні, а також тим, що в рішенні суду від 15.12.2008 будь-яких зобов’язань щодо перерахунку тривалості стажу судом не приймалось. Вважаючи таку відмову протиправною, просить суд визнати неправомірними дії відповідача, з приводу відмови в зарахуванні часу заслання з 09.09.1949 по 25.03.1957 в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсії та зобов'язати Калуське об’єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області здійснити таке зарахування, зобов’язати встановити підвищення пенсії на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, як громадянину, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та згодом був реабілітований та виплатити недоплачену різницю підвищеної пенсії з дня призначення пенсії до прийняття рішення судом.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.01.2018 даний позов залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків.

У зв’язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 року відкрито провадження у даній справі та встановлено відповідачу десятиденний строк для подання відзиву на позов з дня вручення цієї ухвали.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.02.2018 року. Щодо заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Просив суд в задоволенні позову відмовити.

Зважаючи на вищевикладене, судом проведено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі за наявними матеріалами.

Згідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом встановлено, що 09.09.1949 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були виселені з с. Витвиця, Долинського району, Станіславської області на спецпоселення в Хабаровський край з конфіскацією майна. З спецпоселення були звільнені 25.03.1957 року, та на підставі ст. 3 Закону УССР від 17.05.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" вищенаведені особи реабілітовані з відновленням всіх громадянських прав з поверненням конфіскованого майна, що підтверджується довідкою виданою інформаційним центром управління МВС у Івано-Франківській області № 3/3-23137 від 21.10.1992 року (а.с.6).

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 15.12.2008 року встановлено факт, про те, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_2, перебував у засланні в Хабаровському краю з 09.09.1949 року по 25.03.1957 року (а.с.6).

Позивач звертався до відповідача із заявами від 21.06.2017 та від 03.10.2017, з проханням перерахувати стаж, з врахуванням років заслання в потрійному розмірі.(а.с.8-9).

Калуським об’єднаним управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області листами від 05.07.2017 № 253/Г-15 та від 11.10.2017 № 411/Г-15 було відмовлено позивачу в зарахуванні років перебування в засланні в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсії, на підставі ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (а.с.10-12).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17.05.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Статтею 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необгрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" передбачено, що реабілітація всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими банд пособниками та їх сім'ями.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Аналогічні норми закріплені в ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" якою передбачено, що громадянам, необгрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, необгрунтовано репресованим і згодом реабілітованим, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Відповідно до п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з пунктом 7 Постанови Верховної Ради України від 24 грудня 1993 року № 3812-XII "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (далі - Постанова) направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - це застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими "ворогами народу", у приналежності до політичних партій тощо.

Особи, які були незаконно вислані чи заслані і згодом реабілітовані, поновлюються в усіх громадянських правах, але на них не поширюються пільги, передбачені статтею 6 цього Закону.

Аналіз вказаного пункту Постанови дає підстави вважати, що на осіб реабілітованих за ст.3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", а не за ст.1 цього Закону не поширюються положення встановлені частиною першою статті 6 цього Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Оскільки позивач по справі ОСОБА_1 реабілітований за ст.3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", а тому чинне законодавство не передбачає можливості зарахування реабілітованим особам часу перебування в засланні до стажу в потрійному розмірі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року № 21-816а15.

Щодо доводів позивача про нарахування та виплати пенсії в розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, то враховуючи попередні висновки суду слід зазначити, що позивач є реабілітованою особою на підставі статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій України", як член сім'ї, яку було примусово переселено, і не є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій в розумінні положень вищевказаного закону.

Таким чином суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, щодо зобов’язання відповідача встановити підвищення пенсії на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, як громадянину який необґрунтовано зазнав політичних репресій та згодом був реабілітований та виплатити недоплачену різницю підвищеної пенсії з дня призначення пенсії до прийняття рішення судом.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

За змістом ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, вул. Набережна, 10, с. Витвиця, Долинський район, Івано-Франківська область, 77533) до Калуського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 37824000, вул. Біласа і Данилишина, 2, м. Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область, 77300) про визнання протиправними дій та зобов’язання до вчинення дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.