Рішення № 72464326, 27.02.2018, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/3630/17

Провадження № 2/211/284/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 лютого 2018 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання – Гулько А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що з 12 серпня 2000 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням суду від 04.08.2014 р . шлюб між ними розірваний. В період шлюбу ними 06.06.2013 р. за спільні кошти з автомобільного салону було придбано автомобіль KIA RIO 1,6 кузов Z 94 СС41 ВВ DR 132989, номер НОМЕР_1, вартість автомобіля складала 152800,00 гривень. Після розірвання шлюбу відповідач вивіз з їх спільної квартири необхідне йому майно, свої особисті речі, та забрав у своє користування зазначений автомобіль, запропонувавши вирішити питання з розподілом майна пізніше. Проте минуло 3 роки з моменту розірвання шлюбу, однак питання щодо розподілу автомобіля не вирішено. Тому з метою захисту своїх прав просить визнати за нею право власності на ? частину автомобіля KIA RIO 1,6 кузов Z 94 СС41 ВВ DR 132989 номер НОМЕР_1.

В судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Представник позивача ОСОБА_5 звернулась до суду з заявою про розгляд справи у їх з позивачем відсутність на позові наполягає.

Від відповідача ОСОБА_2 відзиву на позов не надійшло.

Суд критично відноситься до чергової заяви представника відповідача ОСОБА_6 про перенесення розгляду справи в зв’язку з необхідністю оформити для подання зустрічного позову експертного висновку на предмет визначення вартості спільного майна та сплати судового збору, оскільки вперше клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки зустрічного позову було заявлено ще в судовому засіданні 31 жовтня 2017 року і через це було відкладено розгляд справи до 22.12.2017, тому з врахуванням проміжку часу в 4 місяці у відповідача, на думку суду, було достатньо часу для підготовки та подачі зустрічного позову.

Крім того суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Неодноразові клопотання про перенесення розгляду справи свідчать про зловживання стороною процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи, в той час як статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Тому, враховуючи вимоги ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи на підставі наявних у справі доказів, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з таких підстав.

Як встановлено судом, сторони з 12 серпня 2000 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2014 року між ними розірваний (а.с. 4 – копія рішення суду).

В період шлюбу ними придбано автомобіль KIA RIO 1,6 кузов Z94СС41ВВDR132989 номер НОМЕР_1, який за даними Територіального сервісного центру № 1243 Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області від 31.08.2017 р. № 31/4-1243-864, станом на 30 серпня 2017 року зареєстрований за ОСОБА_2 (а.с. 26)

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року по справі № 6-843цс17.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі-Постанова) суд, вирішуючи спори між подружжям про майно, повинен встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне в нього на час розгляду справи, та те, що перебуває у третіх осіб.

Ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу ) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, якщо один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Вказане підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові № 199/7266/14-ц від 07 червня 2017 року.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Оскільки належним чином повідомлений про дату слухання справи відповідач відзиву до суду та доказів на його підтвердження, не надав, враховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та з огляду на вище наведене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, враховуючи засади рівності часток співвласників та факт придбання автомобіля KIA RIO 1,6 кузов Z94СС41ВВDR132989 номер НОМЕР_1 в період шлюбу, суд вважає, що оскільки іншої домовленості між сторонами щодо порядку володіння, користування та розпорядження автомобілем, як спільною сумісною власністю подружжя, не було, виходячи з принципу рівності часток, частки позивача і відповідача в праві спільної сумісної власності на автомобіль є рівними.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем вимога про відшкодування судових витрат не заявлялася, вони покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 60,61,63, 70-73 СК України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд, -

вирішив:

позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2,місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 ріг, АДРЕСА_1, право власності на ? частину автомобіля KIA RIO 1,6 кузов Z 94 СС41 ВВ DR 132989 номер НОМЕР_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27.02.2018 р.

Суддя Д.М.Ніколенко