Вирок № 72461658, 22.02.2018, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/1527/17

Провадження № 1-кп/135/37/18

ВИРОК

іменем України

22.02.2018 року Ладижинський міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Корнієнка О.М.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

учасників кримінального провадження:

прокурора Чудака Ю.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3,

потерпілої ОСОБА_4, представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12017020070000080, по обвинуваченню:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, українця, громадянина України, військовозобов’язаного, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

27.02.2017 року близько 20 год. 30 хв. в м. Ладижин Вінницької області, ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння та керуючи технічно справним транспортним засобом - марки «VOLKSWAGEN» моделі «POINTER» 2006 року випуску, д.н.з. АВ 9251АІ, власником якого на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу являється ОСОБА_6, рухаючись по проїжджій частині вул. ОСОБА_7 у напрямку руху перехресть вулиць ОСОБА_8, по правій смузі руху, в районі будинку №17 по вул. Будівельників, порушив вимоги п.18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, відповідно до якого водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека. Внаслідок порушення п.18.1 Правил дорожнього руху ОСОБА_2 не зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом, на якому рухались пішоходи, та передньою частиною автомобіля здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4, яка переходила проїжджу частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді тупої закритої травми правого колінного суглобу в вигляді розриву передньої хрестоподібної зв’язки заднього рогу медіального меніску, внутрішній перелом-суглобових переднього та заднього епіфізів велико-гомілкової кістки, які згідно висновку експерта №92 від 05.06.2017 в сукупності відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень по критерію тривалого розладу здоров’я більш як 21 день.

Згідно висновку експерта №909а від 17.11.2017 року в даній дорожній обстановці, дії водія автомобіля «VOLKSWAGEN-POINTER» держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 з технічної точки зору регламентуються вимогами п.18.1 Правил дорожнього руху. В ситуації, яка склалась, при умові, що пішохід потрапляє в поле зору водія в момент вступу на проїзну частину, водій автомобіля «VOLKSWAGEN-POINTER» ОСОБА_2 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом екстреного гальмування, з зупинкою автомобіля «VOLKSWAGEN-POINTER» до смуги руху пішохода, тобто шляхом виконання вимог п.18.1 Правил дорожнього руху. В ситуації, яка склалась, в діях водія автомобіля «VOLKSWAGEN-POINTER» ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимогам п.18.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.

Вказані дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України – порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Судом встановлено, що 22.02.2018 року потерпіла ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_2 уклали угоду про примирення, з участю захисника та представника потерпілої. Згідно з даною угодою потерпіла з однієї сторони та обвинувачений з іншої сторони, дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК України. Обвинувачений визнав свою винуватість у вчиненні злочину та щиро покаявся.

Потерпіла та обвинувачений передбачили в угоді, що було заподіяно ОСОБА_4 шкоди, розмір якої сторони оцінили на суму 40000 грн. ОСОБА_2 шкода відшкодована повністю до підписання угоди, у зв’язку з чим потерпіла претензій матеріального характеру до обвинуваченого не має.

Також, сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке ОСОБА_2 повинен понести за вчинене кримінальне правопорушення, а саме – штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн. без позбавлення права керування транспортним засобом. Враховуючи, що він беззастережно визнав свою вину, наявність пом’якшуючої обставини, сторони угоди домовились про вказану міру покарання. В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які відомі потерпілій, обвинуваченому.

Розглядаючи питання про можливість затвердження даної угоди про примирення, суд виходить з такого.

Відповідно до правил ст. ст. 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник в судовому засіданні просили угоду з потерпілою затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання, при цьому обвинувачений беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, в обсязі пред’явленого обвинувачення, дав згоду на застосування погодженого виду та розміру покарання, заявивши, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання.

Потерпіла ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні, просили угоду про примирення затвердити. При цьому вказали, що вказану в угоді суму відшкодовано обвинуваченим.

Прокурор в судовому засіданні, зазначив, що визначена сторонами угоди міра покарання є м’якою, відтак, вважає, що в затвердженні угоди слід відмовити. При цьому зазначив, що сторонами угоди визначено мінімальний розмір штрафу, передбачений санкцією ч. 1 ст. 286 КК України та не передбачено додаткового покарання, враховуючи, що злочин вчинено в стані алкогольного сп’яніння, а обвинуваченого не притягнуто до адміністративної відповідальності.

В судовому засіданні суд шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_2 повністю усвідомлює зміст укладеної з потерпілою угоди про примирення, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені ст. 394, ч. 5 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч. 1 ст. 473 КПК України, та наслідки її не виконання, передбачені ст. 476 КПК України. Потерпіла цілком розуміє наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, передбачені ст. 394, п. 2 ч. 1 ст. 473 КПК України.

Злочин, у вчиненні якого ОСОБА_2 беззастережно визнав себе винуватим, згідно із ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості.

Зміст угоди про примирення відповідає вимогам ст. 471 КПК України.

Обставиною, що пом’якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття, добровільне відшкодування завданої шкоди.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, є вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.

Узгоджена в угоді міра покарання знаходиться у межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України.

На підставі об'єктивно з'ясованих обставин, суд дійшов висновку, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2 умови угоди про примирення, її форма та зміст відповідають вимогам КПК та КК України, діям обвинуваченого надана правильна правова кваліфікація за ч. 1 ст. 286 КК України, підстав для відмови в затвердженні угоди немає. Суд дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для затвердження цієї угоди та призначення обвинуваченому узгодженого сторонами угоди покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн. без позбавлення права керування транспортними засобами.

Доводи прокурора про неможливість затвердження даної угоди про примирення через м’яке покарання та не визначення сторонами додаткового покарання, суд визнає непереконливими, оскільки жодних перешкод для затвердження угоди суд не вбачає. А згідно положень ст. 471 КПК України, сторони угоди самі узгоджують покарання, яке повинен понести обвинувачений. Непритягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності не є перешкодою для затвердження угоди про примирення.

При цьому суд також враховує і висновки Верховного Суду України, викладені в Постанові від 31 березня 2016 року (справа №2-27кс16), за якими: примирення є комплексним, міжгалузевим інститутом кримінального та кримінального процесуального законодавства, спрямованого на задоволення/відновлення прав потерпілого та заохочення позитивної посткримінальної поведінки суб'єкта злочину. На забезпечення дієвості правових механізмів інституту примирення, його цілей і мети впливають "складні" зв'язки між принципами публічності і диспозитивності (п.4); Суд надає особливого значення існуванню в інституті примирення конкуренції принципів публічності і диспозитивності, яка визначає пріоритети публічного і приватного інтересів та їх взаємозв'язок (п.7); отже, Суд вважає, що для встановлення співвідношення публічних і приватних пріоритетів в інституті примирення сторін визначальною є категорія "інтерес" (п.8); під час примирення сторін у кримінальному судочинстві кожна зі сторін кримінально-правового конфлікту переслідує свої інтереси. Для потерпілого - це відновлення порушених прав шляхом відшкодування заподіяної злочином шкоди, для захисту якої він у кримінальному процесі наділений відповідними правами. Для обвинуваченого (підозрюваного) - це уникнення кримінальної відповідальності або призначення мінімального покарання. Держава, у свою чергу, будучи носієм публічного інтересу, регулює суспільні відносини, які є предметом кримінального процесуального права (п.11); під час вирішення кримінально-правових конфліктів Європейський суд з прав людини зобов'язує національні суди дотримуватись балансу між приватними і публічними інтересами (п.12); угода про примирення, на думку Суду, являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів учасників кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу. Адже сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують норму права про примирення щодо конкретного (їх) випадку, чим задовольняють свої інтереси, а в результаті і суспільні (публічні) інтереси (п.13); Суд підкреслює, що з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України (2012 року), засада диспозитивності розширила свій вплив на значну категорію кримінальних проваджень і, насамперед, на кримінальні провадження щодо злочинів невеликої тяжкості (стаття 474 цього Кодексу), серед яких виділяється кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 286 КК, - так званий двооб'єктний злочин (п.15); тобто, існує така група суспільних відносин, охоронюваних кримінальним правом, у яких приватні інтереси їх учасників можуть переважати над суспільними (публічними) інтересами настільки, що волевиявлення потерпілого може мати вирішальне значення для кримінальної відповідальності винної особи. Без наявності приватних інтересів і вираження волевиявлення до їх реалізації ніякі публічні інтереси не можуть бути досягнуті (п.16); значно більшою мірою диспозитивність властива тим нормам кримінального-процесуального закону, які вимагають узгоджених сторонами і судом рішень. Законодавець зобов'язує суд у таких випадках віддавати перевагу узгодженим сторонами рішень і ухвалити їх своїм рішення (п.17).

На підставі наведеного, суд вважає, що укладена угода між потерпілими та обвинуваченим відповідає вимогам закону і не порушує законних прав та інтересів сторін. Суд враховує, що ОСОБА_2 вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив необережний злочин невеликої тяжкості. А тому, міра покарання, яка узгоджена сторонами, є достатньою для виправлення та перевиховання ОСОБА_2 і відповідає загальним засадам призначення покарання.

Відповідно до ст. 124 КПК України з обвинуваченого підлягають стягненню судові витрати в сумі 790 грн. 96 коп. за проведення судової автотехнічної експертизи.

Питання щодо речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Ладижинського міського суду Вінницької області від 02.03.2017 року, на автомобіль марки «VOLKSWAGEN» моделі «POINTER» 2006 року випуску, д.н.з. АВ 9251АІ необхідно скасувати.

Керуючись ст. ст. 314, 368-371, 373, 374, 474, 475 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про примирення від 22.02.2018 року, укладену між потерпілою ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_2.

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, і призначити йому узгоджене сторонами угоди про примирення від 22.02.2018 року покарання у виді штрафу в розмірі 200 (двухсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн., без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 790 грн. 96 коп.

Речові доказ – автомобіль марки «VOLKSWAGEN» моделі «POINTER» 2006 року випуску, д.н.з. АВ 9251АІ залишити у володінні власника ОСОБА_6.

Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Ладижинського міського суду Вінницької області від 02.03.2017 року, на автомобіль марки «VOLKSWAGEN» моделі «POINTER» 2006 року випуску, д.н.з. АВ 9251АІ - скасувати.

Вирок на підставі угоди може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляція до Апеляційного суду Вінницької області через Ладижинський міський суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: