Рішення № 72461063, 19.02.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 року м.Житомир справа № 296/8156/17

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Мельниченко О.В. ,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Москаленка А.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним і скасування п.38 рішення №35 від 07.04.2017 року, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

Визнати протиправним та скасувати п.38 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні йому одноразової грошової допомоги у зв"язку із встановленням інвалідності 2 групи з 18.12.2015, внаслідок травми, пов"язаної з виконанням обов"язків військової служби, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов"язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.04.2017 № 35.

Зобов"язати Міністерство оборони України призначити і виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв"язку із встановленням інвалідності 2 групи, внаслідок травми, пов"язаної з виконанням обов"язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: 18.12.2015, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, з урахуванням раніше здійснених виплат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно відмовлено у в призначенні йому одноразової грошової допомоги у зв"язку із встановленням інвалідності 2 групи, оскільки він як інвалід 2 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності, а саме 18.12.2015 року та порядку відповідно до чинних ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткова втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975. Вказав, що посилання у спірному рішенні на відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги оскільки зміна групи інвалідності позивача відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності є безпідставними, оскільки він набув статусу інваліда 3-ї групи ще на час дії відповідних норм права, які не передбачали такої умови, з огляду на що, має право на отримання такої допомоги з урахуванням раніше здійснених виплат. Тому, вважає спірне рішення протиправним та просить його скасувати.

Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 13.12.2017 справу №296/8156/17 передано за підсудністю до Житомирського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2018 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання у справі з викликом сторін на 19.02.2018.

В судове засідання з"явився, представник позивача, позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі з вищенаведених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зокрема зазначив, що згідно з частиною четвертої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності. Оскільки ОСОБА_3 групу інвалідності змінено понад дворічний термін, тому підстави для призначення та виплати одноразової грошової допомоги відсутні. У зв"язку з викладеним, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання з"явився, проти позову заперечував з мотивів безпідставності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Встановлено, що ОСОБА_3 по 09.03.1999 року проходив військову службу у Збройних Силах України .

Під час проведення бойових стрільб 06.11.1998 року позивач отримав травму головного мозку, пов"язану з виконанням обов"язків військової служби, що підтверджується копією довідки військової частини А1638 від 24.12.1998 року про обставини отримання травми. (а.с.14)

Рішенням Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв"язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 16.01.2013 № 58 встановлено, що отримана позивачем травма, ТАК, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується копією витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв"язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 16.01.2013 № 58. (а.с.15)

25.01.2013 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлено третю групу інвалідності, внаслідок травми пов"язаної з виконанням обов"язків військової служби з 24.01.2013 . Вказаний факт підтверджується копією довідки Житомирського обласного МСЕК № 2 серія ААБ № 654311 від 25.01.2013. (а.с.16)

Як інваліду 3 групи відповідачем позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 5616,00 грн.

15.01.2016 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності, з 18.12.2015, внаслідок травми пов"язаної з виконанням обов"язків військової служби, що підтверджується довідкою Житомирського обласного МСЕК № 2 серія 12 ААА № 218847 від 15.01.2016.( а.с.17)

15.01.2016 Управлінням праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира позивачу встановлений статус інваліда війни другої групи та видано посвідчення ІВ 2 групи серія НОМЕР_1 від 15.01.2016. (а.с.18)

17.01.2017, позивач звернувся до Міністерства оборони України через Житомирський об'єднаний міський військовий комісаріат та Житомирський обласний військовий комісаріат про виплату йому одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як інваліду другої групи з 18.12.2015 року.

До заяви позивачем додано наступні документи: копії довідок Житомирського обласного МСЕК № 2 серія ААБ № 654311 від 25.01.2013 та серія 12 ААА № 218847 від 15.01.2016; копії витягу із протоколу засідання ЦВЛК від 16.01.2013 № 58, копію довідки військової частини А1638 від 24.12.1998 про обставини отримання травми (підтверджують обставини отримання мною травми); копії витягу з наказу командира військової частини А 1638 від 09.03.1999 № 46; також копії паспорту, ідентифікаційного номеру, картки реквізитів . (а.с.19)

Житомирський обласний військовий комісаріат направив до Міністерства оборони України документи щодо призначення ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок травми.

Проте, пунктом 38 рішення Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.04.2017 №35, затвердженим Міністром оборони України 10.04.2017, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з частиною четвертої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності. ОСОБА_3 групу інвалідності змінено понад дворічний термін. Допомога у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності виплачена в сумі 5616,00 грн. (а.с.20-21)

Вважаючи, що відповідачем порушене право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності саме 2 групи з 18.12.2015, інвалідність якого настала внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011XІІ від 20.12.1991 (далі-Закон № 2011XІІ).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ.

При цьому згідно ст. 1 Закону N 2011-ХІІ на час виникнення правовідносин соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Як встановлено судом, за результатами розгляду заяви позивача від 17.01.2017 про виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи з 18.12.2015 Комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.04.2017 року №35, затвердженим Міністром оборони України 10.04.2017 року, прийнято рішення, яким відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.

Відповідача вважає, що оскільки ОСОБА_3 групу інвалідності змінено понад дворічний термін, а допомога у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності виплачена, то згідно з частиною четвертої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, позивач не має права на отримання такої допомоги.

Тобто, позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, оскільки групу інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Суд не погоджується з таким рішенням відповідача та доводами його представника в судовому засіданні, з огляду на наступне.

Як вже зазначалося, 25.01.2013 позивачу встановлено третю групу інвалідності з 24.01.2013, а 15.01.2016 встановлено другу групу інвалідності, з 18.12.2015.

На час встановлення позивачу третьої групи інвалідності, тобто на час набуття позивачем права на отримання допомоги, діяла постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок № 499).

Частиною 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ (в редакції на час встановлення інвалідності 3 групи з 24.01.2013) визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Як інваліду 3 групи, відповідно до вказаного Порядку відповідачем позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 5616,00 грн., що сторонами не заперечується.

Пунктом 2 Порядку № 499, (який діяв на час встановлення 3 групи інвалідності до набрання чинності Законом № 5040-УІ від 04.07.2012 (до 01.01.2014), було визначено, що у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

В подальшому (на час встановлення 2 групи інвалідності) нормативними актами, якими врегульовано право позивача на отримання одноразової грошової допомоги є: Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" в редакції Закону № 5040-VІ від 04.07.2012 року (набрав чинності з 01.2014) та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі гибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 N 975.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" №2011-12 (у редакції на час встановлення 2 групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі-військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі гибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975.

Відповідно до п.6 Порядку №975 ( у редакції на час встановлення позивачу 2 групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується:

1) військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;

200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи;

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв"язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок травми, отриманої під час виконання обов"язків військової служби, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, у даному випадку саме з моменту настання інвалідності.

Отже, з аналізу правових норм вбачається, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги по 2 групі інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, виникло з моменту встановлення інвалідності - 18.12.2015.

У п.8 Порядку №975 (у редакції станом на час встановлення 2 групи інвалідності) зазначено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

У зв"язку з тим, що у 2015 році позивачу встановлено 2 групу інвалідності, відповідач повинен був виплатити одноразову грошову допомогу з урахуванням вже виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги при встановленні 3 групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року №21-563а14. Як зазначено судом у цій справі, встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Зважаючи на те, що 2 група інвалідності позивачу була встановлена 28.12.2015 року, суд вважає, що відповідач при вирішенні питання про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги мав би керуватися саме пунктом 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого 25.12.2013 року №975.

Щодо доводів відповідача з посиланням на п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що сплив 2-х річний строк з дати встановлення 3-ї групи інвалідності до встановлення вищої групи інвалідності, суд зазначає таке.

Пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Надаючи офіційне тлумачення положень ст.58 Конституції України Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд зазначає, що 01.01.2017 року надбав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Суд зауважує, що вказана норма не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме зміни групи інвалідності за часовий проміжок з 2012 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме, застосування зворотної дії закону в часі.

Отже, доводи відповідача з посиланням на норми законодавства, які передбачають, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, що зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, судом не враховується, оскільки позивач набув статусу інваліда 3-ї групи ще на час дії зазначених норм, які не передбачали зазначеної умови (частина 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункт 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 р. №975). Тому, незалежно від строку який сплив з часу зміни інвалідності, позивач має право на таку допомогу.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до третьої особи в межах визначеного Законом трирічного терміну із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому саме 2 групи інвалідності з 28.12.2015.

Враховуючи визначене законодавчо та підтверджене судом право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв"язку із встановленням інвалідності 2 групи в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а відповідачем таке право порушене, суд дійшов висновку, що п.38 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв"язку із встановленням інвалідності 2 групи з 18.12.2015, внаслідок травми, пов"язаної з виконанням обов"язків військової служби, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань. пов"язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.04.2017 № 35 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України, "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави", а статтею 8 Конституції України закріплено що "в Україні визнається і діє принцип верховенство права".

У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй про що також зазначено у п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007.

Пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Із цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 № 5- рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010. від 22.12.2010 № 23-рн/2010,від 11.10.2011 № 10-рп/2011).

Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 зазначив, що "невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави". Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є "складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права".

Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб'єктом владних повноважень, та враховуючи, встановлену судом протиправність п.38 рішення Міністерства оборони України, суд вважає що позовна вимога про зобов'язання Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у зв"язку із встановленням інвалідності 2 групи, внаслідок травми, пов"язаної з виконанням обов"язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: 18.12.2015, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, з урахуванням раніше здійснених виплат, підлягає задоволенню.

При цьому суд зазначає, що покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права, який є основним завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, тому задовольняє його у повному обсязі.

Керуючись статтями 9,77,90,242-246,371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п.38 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв"язку із встановленням інвалідності 2 групи з 18.12.2015, внаслідок травми, пов"язоної з виконанням обов"язків військової служби, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань. пов"язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.04.2017 № 35.

Зобов"язати Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр-т Повітрофлоцький, 6, код ЄДПОУ 00034022) призначити і виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у зв"язку із встановленням інвалідності 2 групи, внаслідок травми, пов"язоної з виконанням обов"язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: 18.12.2015, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, з урахування раніше здійснених виплат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Капинос

Повне судове рішення складене 26 лютого 2018 року