Рішення № 72461047, 27.02.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2018 р. Справа№805/519/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Толстолуцької М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови в призначенні пенсії та зобов’язання здійснити призначення пенсії за вислугу років, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність відповідача в частині не призначення та не нарахування пенсії за вислугу років на підставі положень статті 86 Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 02 червня 2016 року – протиправною;

- скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області № 741 від 19.07.2016 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років;

- скасувати рішення Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області від 14.07.2017 року № 109/Л-19-01-02 про відмову у призначенні пенсії за вислугою років;

- зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугу років на підставі положень статті 86 Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 02 червня 2016 року та виходячи з розміру 60% від суми місячно (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

- зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугу років з посади начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області на підставі положень статті 86 Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 11 липня 2017 року та виходячи з розміру 60% від суми місячно (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року було відкрито провадження в адміністративній справі № 805/519/18-а. Одночасно, судом визнані поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою.

За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Так, у позові позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що він працює в органах прокуратури та має необхідний стаж для призначення пенсії за вислугу років відповідно до норм статті 86 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Проте, рішенням начальника управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області № 741 від 19 липня 2016 року йому відмовлено у призначенні пенсії із посиланням на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року, з 01 червня 2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», тому з 01 червня 2015 року пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не призначаються та не перераховуються. При цьому, відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», не надаючи оцінку статті 86 Закону України «Про прокуратуру», яка станом на момент звернення була чинною.

Окрім того, листом Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області від 14.07.2017 року № 109/Л-19-01-02 позивача повідомлено про неможливість призначення йому пенсії за вислугу років, оскільки пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 01.06.2015 року не призначаються та не перераховуються.

Позивач вважає такі рішення протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.

У строк встановлений судом відповідач надіслав на адресу суду відзив, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1В, посилаючись на норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року, якими норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру» скасовані з 01 червня 2015 року, тому пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з зазначеної дати не призначаються та не перераховуються.

Окрім того, відповідач зауважив, що позивач вже звертався до суду про скасування рішення про відмову в призначенні пенсії від 16.06.2016 року № 722 управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 року по справі № 185/7065/16-а у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

На підставі викладеного, просив у задоволення позовних вимог позивача відмовити.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач – ОСОБА_1 проходить службу в органах Прокуратури України та відповідно до наказу Прокуратури Донецької області від 23 листопада 2016 року призначений на посаду начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області /арк. справи 18/.

Відповідач – Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, є територіальним органом Пенсійного фонду України, основним завданням якого, відповідно до норм чинного законодавства є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Судом встановлено, що з метою забезпечення виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Про деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», наказу Пенсійного фонду України від 26 грудня 2016 року №177 «Про заходи у зв’язку з реорганізацією деяких територіальних органів Фонду» проведено реорганізацію територіальних органів Пенсійного фонду України Донецької області, зокрема, управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області реорганізовано, шляхом злиття в Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області.

Згідно з вимогами пункту 6 Порядку здійснення заходів, пов’язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074, у разі злиття органів державної влади, права та обов’язки органів виконавчої влади переходять до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття.

Таким чином, Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області є правонаступником всіх прав та обов’язків управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області та є належним відповідачем у справі.

Судом встановлено, що 02 червня 2016 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за вислугою років № 4174/4248. До заяви позивачем було надано повний пакет документів для призначення пенсії, що підтверджується розпискою-повідомленням, наявною в матеріалах справи та не оспорюється відповідачем.

Рішенням органу Пенсійного фонду № 180 про відмову в зарахуванні періоду навчання до страхового стажу при призначенні пенсій від 16.06.2016 року, вирішено не зарахувати до загального стажу період навчання ОСОБА_2 з 01.09.1993 по 27.06.1998.

Рішенням управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області № 722 від 16.06.2016 року у призначенні пенсії позивачеві відмовлено з підстав недостатності стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років. Окрім того, зазначено, що відповідно до наданих документів для призначення пенсії ОСОБА_1 працює прокурором відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області та ця посада визначена як така, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Проте, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру» скасовані з 01 червня 2015 року, тому пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з зазначеної дати не призначаються та не перераховуються.

Рішенням управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області № 741 від 19 липня 2016 року встановлено, що за результатами розгляду наданих документів загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 22 роки 6 місяців 28 днів, із них на прокурорській посаді 20 років 2 місяці 28 днів, в тому числі термін навчання в вищому юридичному учбовому закладі 2 роки 4 місяці 29 днів та зроблено висновок про відповідність стажу роботи та займаної посади для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та не є спірним у даній справі.

Проте, на підставі положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Не погодившись із прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду. Предметом адміністративного позову, згідно постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2016 року № 185/7065/16-а, є адміністративні правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугою років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Зазначеною постановою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області від 19 липня 2016 року № 741 та зобов’язано відповідача призначити з 02 червня 2016 року та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» /арк. справи 25/.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року № 185/7065/16-а апеляційну скаргу відповідач а було задоволено: скасовано рішення суду першої інстанції від 21 вересня 2016 року та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції встановлено, що апеляційна скарга відповідача була фактично обґрунтована незгодою із висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на призначення пенсії саме у розмірі, встановленому статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Враховуючи, що на час виникнення спірних правовідносин норми статті 50-1 втратили чинність суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність порушення прав позивача на пенсійне забезпечення відповідно до вказаної норми /арк. справи 21-24/.

Отже, з аналізу вказаних рішень судів та зі змісту позовних вимог позивача, суд доходить висновку що пред’явлені до Донецького окружного адміністративного суду позовні вимоги мають різний предмет спору, ніж той, що був вирішений Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року № 185/7065/16-а. Тому, суд не приймає доводи відповідача про зловживання позивачем процесуальними правами та можливість розгляду поданого позивачем позову.

В силу вимог статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, судом визначено, що спірним питанням у справі є визначення права на призначення пенсії позивача за вислугу років відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру» згідно статті 86 в розмірі 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Суд зазначає, що до спірних правовідносин застосовується положення Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (надалі – Закон № 1697-VII), які були чинні на час звернення позивача із відповідною заявою про призначення пенсії (02.06.2016 року).

Гарантії пенсійного забезпечення працівників прокуратури визначені нормами статті 86 Закону № 1697-VII.

Так, відповідно до частини першої зазначеної статті прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Як встановлено судом, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, позивач на час звернення за призначенням пенсії (02.06.2016 року) мав стаж роботи на прокурорській посаді 20 років 2 місяці 28 днів, тобто – достатній для призначення пенсії за вислугу років на підставі наведених положень статті 86 Закону № 1697-VII.

Згідно з вимогами частини другої статті 86 Закону № 1697-VII пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Норами пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII (надалі – Закон № 213-VIII) передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Суд зауважує, що Законом № 1697-VII визначений спеціальний вид пенсійного забезпечення громадян, тому саме вимоги цього Закону є пріоритетними для застосування. Норми статті 86 зазначеного Закону є чинними, як на час виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність у позивача права на призначення йому пенсії за вислугою років на підставі положень статті 86 Закону № 1697-VII.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до норм статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин першої, п’ятої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до вимог частини другої зазначеної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Нормами статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову щодо наявності у нього права на призначення пенсії за вислугою років на підставі положень статті 86 Закону № 1697-VII, а відповідачем зазначені доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про скасування рішення № 741 від 19.07.2016 року та зобов’язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугу років на підставі положень статті 86 Закону № 1697-VII з 02.06.2016 року підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про скасування рішення відповідача від 14.07.2017 року № 109/Л-19-01-02 року, суд зазначає, що зазначений документ був наданий відповідачем відповідно до Закону України «Про звернення громадян», тому відсутній об’єкт порушеного права у розумінні норм КАС України.

Оскільки, вимоги позивача про зобов’язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугу років з посади начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Донецької області на підставі положень статті 86 Закону № 1697-VII, починаючи з 11 липня 2017 року є похідними від вимоги про скасування рішення від 14.07.2017 року № 109/Л-19-01-02, зазначені вимоги також не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення відповідача від 19.07.2016 року № 741 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років та зобов’язання призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугу років на підставі положень статті 86 Закону України від № «Про прокуратуру», починаючи з 02 червня 2016 року та виходячи з розміру 60 % від суми місячної заробітної плати. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов’язання відповідача виплатити пенсію за вислугу років на підставі положень статті 86 Закону України від № «Про прокуратуру», починаючи з 02 червня 2016 року та виходячи з розміру 60 % від суми місячної заробітної плати підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Наявними матеріалами справи встановлено, що при поданні відповідного позову до адміністративного суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 409,60 грн., згідно квитанції ПАТ «СБЕБАНК» № 3500327 від 12.01.2018 року /арк. справи 4/.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. (відповідно до частини задоволених вимог) підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області.

Керуючись статтями 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 118, 139, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови в призначенні пенсії та зобов’язання здійснити призначення пенсії за вислугу років – задовольнити частково.

Скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області від 19.07.2016 року № 741 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелинського, буд. 27а, код ЄДРПОУ 41250795) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: 83048, АДРЕСА_1, проживає: 87555, АДРЕСА_2) пенсію за вислугу років на підставі положень статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», виходячи з розміру 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії, починаючи з 02 червня 2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелинського, буд. 27а, код ЄДРПОУ 41250795) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: 83048, АДРЕСА_1, проживає: 87555, АДРЕСА_2) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду в частині зобов’язання Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі положень статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», виходячи з розміру 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії – звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 лютого 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частин четвертої-шостої статті 250 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Толстолуцька М.М.