Рішення № 72461032, 20.02.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року м.Житомир справа № 806/536/18

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Нагірняк М.Ф.,

секретар судового засідання Добровольська Н.А.,

за участю: позивач ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення 12293,67 грн.,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення 12293,67 грн. компенсації за затримку при звільненні з посади.

В судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі і зазначив, що відповідно до наказу Відповідача з 31.12.2017року звільнений зі служби в Національній поліції. Позивач вважає, що відповідно до вимог чинного законодавства мав право на одноразову грошову допомогу, зумовлену таким звільненням в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби. Разом з тим, вказана одноразова грошова допомога Позивачу була виплачена не в день звільнення 31.12.2017року, а лише 30.01.2018року. На думку Позивача, затримка виплати вказаної одноразової грошової допомоги на 31 календарний день відповідно до вимог ст.117 КЗпП України є підставою для відшкодування середнього заробітку за весь час такої затримки, що складає 12293,67грн.

Представник Відповідача, Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в судове засідання не прибув, направив суду відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи без його участі. В запереченнях представника Відповідача підтверджено право Позивача на вказану одноразову грошову допомогу та її виплату 30.01.2018року. Право на таку одноразову грошову допомогу у Позивача виникає лише після звільнення. Разом з тим, представник Відповідача вважає, що така одноразова грошова допомога не є складовою заробітної плати, а тому позов задоволенню не підлягає. Види грошового забезпечення, що підлягали виплаті Позивачу при звільненні зазначені в його грошовому атестаті. Одноразова грошова допомога в грошовому атестаті Позивача не зазначалася, так як не є його складовою.

Заслухавши доводи Позивача, дослідивши подані сторонами документи та матеріали, письмові заперечення представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам, які перебували на службі в органах Національної поліції, регулюються правовими нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 pоку N 2262-XII (надалі - ОСОБА_2 N 2262-XII), що були чинні на день виникнення спору.

ОСОБА_2 визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Позивач згідно з наказом Відповідача від 26.12.2017року №251 о/с звільнений з 31.12.2017року зі служби в органах Національної поліції України і його (Позивача) вислуга на день звільнення складала у календарному обчисленні 15 років 04 місяці і 22 дня.

Сторони не заперечують, що в розумінні вимог ст.9 Закону N 2262-XII Позивач мав право на одноразову грошову допомогу при звілненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Сторони не заперечують щодо розміру такої одноразової грошової допомоги і щодо того, що вона Позивачу була виплачена 30.01.2018року.

Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав, передбачених ст.117 КЗпП України, для виплати Позивачу середнього заробітку в розмірі 12293,67 грн. за весь час затримки (31 робочий день) виплати вказаної одноразової грошової допомоги.

Безспірно, за приписами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до вимог ст.94 Закону України "Про Національну поліцію України", п.3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року N260 (надалі - Порядок N260), до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п.1 розділу "IV. Грошові атестати" цього Порядку N260 у разі звільнення поліцейського зі служби в поліції фінансовий підрозділ зобов'язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення, про що зробити відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 до цих Порядку та умов.

Відповідно до вимог п.23 розділу "I. Загальні положення" Порядку N260 та положень Постанови КМ України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11 листопада 2015 р. N 988 вказана одноразова грошова допомога не входить до переліку одноразових додаткових видів грошового забезпечення працівника поліції.

В розумінні вимог ст.9 Закону N 2262-XII вказана одноразова грошова допомога особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є складовою гарантії їхнього конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, а не складовою заробітної плати Позивача.

За приписами п.14 Постанови КМ України від 17 липня 1992 р. N 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" виплата такої допомоги проводиться безпосереднього не Відповідачем, а Національною поліцією за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх виплати.

В статті 102 Закону України ""Про Національну поліцію України" прямо зазначено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Тобто, правовідносини між сторонами по даній справі щодо виплати одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції регулюються правовими нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а не КЗпП України.

Більш того, суд враховує також, що в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" прямо зазначено, що "передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо)".

В Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 (справа N 1-13/2013) прямо зазначено, що згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" N 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Суд вважає безпідставними також доводи Позивача, що така одноразова грошова допомога є складовою грошового забезпечення поліцейського (додатковою заробітною платою).

В постанові Верховного суду України від 12.09.2017року прямо зазначено, що така одноразова грошова допомога військовослужбовцям та інших осіб, що передбачена Законом N 2262-XII, не входить до їх грошового забезпечення і має інше правове призначення.

Суд враховує, що згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 3 липня 1991 р. N 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ОСОБА_2 N 1282-XII) оплата праці (грошове забезпечення) відносяться до грошових доходів громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру., у тому числі й оплата праці (грошове забезпечення).

При цьому, в ст.2 цього ж Закону законодавець прямо зазначає, що одноразова допомога при виході на пенсію відноситься до соціальних виплат, що мають цільовий і разовий характер.

Таким чином, одноразова грошова допомога Позивачу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в органах Національної поліції не є складовою грошового забезпечення поліцейських і її виплата здійснюється безпосередньо Національною поліцією України за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для цих цілей, а тому не може ототожнюватися із коштами, що належать звільненому Позивачу у вигляді його грошового забезпечення та повинні виплачуватися саме Відповідачем в день звільнення Позивача.

Тобто, одноразова грошова допомога не може ототожнюватися із винагородою, яку уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу, так як відноситься до соціальних виплат, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Суд вважає безпідставними також доводи Позивача про необхідність застосування до вирішення вказаного спору положень ст.9 КАС України (аналогію закону).

Правові норми ст.117 КЗпП України є імперативними, так як передбачають встановлення прав і обов'язків для суб'єктів конкретних правовідносин, передбачають конкретний вид відповідальності, а тому не можуть за аналогією закону застосовуватися для правовідносин, які регулюються іншим Законом (Законом N 2262-XII).

Таким чином, до несвоєчасної виплати такої одноразової грошової допомоги як певної соціальної виплати не можуть застосовуватися наслідки, передбачені ст.117 КЗпП України.

Така правова позиція викладена також в Ухвалі ВАС України від 23.04.2013року №К/9991/1764/11, в якій прямо зазначено, що міра відповідальності передбачена ст.ст.116,117 Кодексу законів про працю України не застосовується при затримці виплати разової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ.

Зазначене свідчить, що позовні вимоги Позивача щодо стягнення 12293,67 грн. компенсації за затримку при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні з Головного управління Національної поліції в Житомирській області не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

Підстави, передбачені ст.ст.139-143КАС України, для відшкодування чи стягнення судових витрат, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст.2,90,139-143,242-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення 12293,67 грн. відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк

Повне судове рішення складене 27 лютого 2018 року