Постанова № 72457633, 22.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 316/207/17Головуючий у 1-й інстанції Капустинський М.В.Пр. № 22-ц/778/625/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року у справі за позовом Комунального підприємства «Ритуал» (далі - КП «Ритуал») до ОСОБА_2 про відшкодування завданих збитків, заподіяних підприємству протиправними діями

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року КП «Ритуал» звернулось до суду із вищезазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідача в порядку регресу на користь КП «Ритуал» матеріальну шкоду в розмірі 47906,87 грн.; а також судовий збір 1600,00 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що неправомірними діями директора КП «Ритуал» ОСОБА_2, які полягають в незаконному звільненні з роботи заступника директора КП «Ритуал» - ОСОБА_3, КП «Ритуал» нанесено матеріальні збитки в розмірі 47906,87 грн.

Заочним рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 13 квітня 2017 року (а.с. 30-31) позов позивача у цій справі був задоволений у повному обсязі.

Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року (а.с. 54) вищезазначене рішення суду першої інстанції у цій справі було скасовано, справу розглянуто в загальному порядку.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року (а.с. 58-59) позовні вимоги КП «Ритуал» задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП «Ритуал» в порядку регресу матеріальну шкоду в розмірі 47906,87 грн. та розмір сплаченого судового збору - в сумі 1600,00 грн., а всього 49506,87 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 65-66) просив рішення суду першої інстанції змінити, задовольнити клопотання ОСОБА_2 про відстрочення виконання рішення суду до розгляду справи № 316/57/16 ВССУ.

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження у цій справі відкрито до 15.12.2017 року (ухвала апеляційного суду від 28 листопада 2017 року а.с. 76), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 78).

В силу вимог п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VІІ, якій набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши у судовому засіданні 22 лютого 2018 року доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, представника останнього (а.с. 83) ОСОБА_4, а також представника позивача КП «Ритуал» (а.с. 84) ОСОБА_5, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов КП «Ритуал» у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст. 130, 132, 133, 135-3, 138, 233, 252-5 КЗпП України, ст.ст. 1172, 1190, 1191 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 15, 57-60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 218, 292, 294, 296 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним, законним та обгрунтованим.

При перевірці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинною на час постановлення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (04 вересня 2017 року).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно із ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає у повному обсязі.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що наказом №91-к від 22.12.2015 року «Про звільнення ОСОБА_3І.» директором КП «Ритуал» ОСОБА_2, останнього було звільнено з посади заступника директора КП «Ритуал», однак, рішенням Енергодарського міського суду від 21 червня 2016 року по справі №316/27/16 (а.с.9-11), яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 листопада 2016 року (а.с. 12-15), ОСОБА_3 поновлено на роботі.

Цим же рішенням суду, з КП «Ритуал» стягнуто на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 39229,10 грн.

Рішення мотивовано тим, що наказ ОСОБА_2 № 91-к від 22.12.2015 року не може бути визнано законним, тому суд першої інстанції, при ухваленні рішення правильно виходив із того, що звільнення ОСОБА_3 проведено з порушенням вимог трудового законодавства і наявні підстави для поновлення його на роботі.

КП «Ритуал» виконано вищезазначене рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 21.06.2016 року, що підтверджується платіжними відомостями № 58 від 14.12.2016 року за підписом головного бухгалтера ОСОБА_6 про нарахування заробітної плати ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу відповідно до рішення апеляційного суду від 10.11.2016 року Справа № 22-ц/778/3496/16 з 22.22.15 року по 16.06.16 року в сумі 47906,87 грн. (а.с.16)

Згідно із ст. 252-5 КЗпП України відшкодування підприємством збитків, заподіяних іншим організаціям і державі, сплата штрафів, неустойок та інших санкцій, встановлених законодавством, провадиться за рахунок госпрозрахункового доходу колективу. Власник або уповноважений ним орган визначає конкретні підрозділи і працівників, винних у заподіянні збитків, що їх зазнало підприємство, доводить про це до відома трудового колективу і покладає на конкретні підрозділи і працівників майнову (матеріальну) відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Ст. 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Згідно із ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В силу вимог ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Згідно із п. 2 ст. 133 КЗпП України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть, зокрема керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

Відповідно до ч. 5 ст. 135-3 КЗпП України розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

Згідно із ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Пленум Верховного Суду України у Постанові від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» зазначає, що за правилами ст. 132 КЗпП шкоду, заподіяну підприємству, установі організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації) (п.4).

Також в п. 6 вищезазначеної постанови визначено, що на підставі п.2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням. До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, тощо. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами її. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку можливість підприємство втратило.

Враховуючи вищезазначене, розмір матеріальної відповідальності директора КП «Ритуал» ОСОБА_2 перед КП «РИТУАЛ» становить 47906,87 грн.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в судових рішеннях та безпосередньо у судовому засіданні й доводять наявність вини відповідача та не спростовані самим відповідачем, у зв'язку з чим підлягають задоволенню вимоги позовної заяви КП «Ритуал» про відшкодування в порядку регресу з ОСОБА_2 завданих збитків, заподіяних підприємству протиправними діями.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як відповідача у цій справі, є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію його, як відповідача у цій справі, яку він та його представник вважають, що є єдино вірною та єдино можливою.

Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2

В силу вимог ст. 367 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві до неї.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 у своїй вищезазначеній скарзі посилався на необхідність відстрочення виконання рішення суду у цій справі до розгляду судом касаційної інстанції іншої цивільної справи ЄУН № 316/57/16 за позовом ОСОБА_3 за його касаційною скаргою.

Оскільки, сторони у цій справі до судового засідання не надали апеляційному суду у матеріали цієї справи доказів розгляду судом касаційної інстанції іншої цивільної справи ЄУН № 316/57/16 за позовом ОСОБА_3 за касаційною скаргою ОСОБА_2, апеляційним судом на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, відповідна інформація була в порядку підготовки цієї справи до апеляційного розгляду була взята із Єдиного державного реєстру судових рішень.

Так, встановлено, що вищезазначена справа судом касаційної інстанції вже переглянута, зокрема постановою Верховного Суду від 30 січня 2018 року (а.с. 96-98) касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Енергодарського міського суду запорізької області від 21 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 листопада 2016 року залишено без змін.

Таким чином, правові підстави для вирішення апеляційним судом питання про відстрочення виконання рішення суду першої інстанції у цій справі при вищевикладених обставинах, про які заявляв ОСОБА_2 у своїй вищезазначеній апеляційній скарзі у цій справі, на час апеляційного перегляду цієї справи апеляційним судом взагалі відсутні.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В вислу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України в редакції чинній до 14.12.2017 року включно, (аналог ст. 364 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року) відповідач ОСОБА_2, як особа, яка подала апеляційну скаргу, мав право доповнити чи змінити останню протягом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

Однак, встановлено, що відповідач ОСОБА_2, як особа, яка подала апеляційну скаргу, не скористався своїм вищезазначеним правом особисто чи через свого представника у цій справі.

Тому, «нові доводи та вимоги» апеляційної скарги ОСОБА_2, заявлені ОСОБА_2 та представником останнього лише у судовому засіданні 22 лютого 2018 року в усній формі та в письмовій формі в вигляді «письмових пояснень» (а.с. 85) не можна вважати доповненнями чи змінами вищезазначеної апеляційної скарги відповідача ОСОБА_7 у цій справі у розумінні вимог . 303 ч. 1 ЦПК України в редакції чинній до 14.12.2017 року включно, (аналог ст. 364 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року), а тому останні не могли бути і не були предметом апеляційного розгляду у цій справі.

Шкода була завдана ОСОБА_2 позивачу КП «Ритуал» саме під час виконання ОСОБА_2 своїх повноважень, як керівником (директором) КП «Ритуал» з 30.11.2015 року (наказ про поновлення на роботі на посаді директора КП «Ритуал» ОСОБА_2, копія а.с. 5) по 19.07.2016 року (наказ про звільнення ОСОБА_2 з посади директора КП «Ритуал», копія а.с. 6), тобто посадовою особою.

В силу вимог ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні працівника (у даному випадку незаконне звільнення ОСОБА_3 з посади заступника директора КП «Ритуал» 22.12.2015 року) …обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству… у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу… Такий обов'язок покладається на, якщо звільнення…здійснено з порушенням закону …

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 21 червня 2016 року, яке набрало законної сили 10.11.2016 року, у справі ЄУН № 326/57/16-ц за позовом ОСОБА_3 до КП «Ритуал» про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 9-11), залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, було встановлено, що звільнення ОСОБА_3 КП «Ритуал» було незаконним.

В силу вимог ст. 61 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, (аналог ст. 82 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній…справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Матеріальна відповідальність може бути покладена лише на посадову особу, безпосередньо винну у незаконному звільненні працівника. Безпосередньо винною в цьому посадовою особою є керівник підприємства. Оскільки, остаточне рішення про звільнення працівника …може приймати лише посадова особа, яке користується (має) право прийму на роботу чи звільнення працівників…

Форма вини для покладення матеріальної відповідальності на службову особу, яка незаконно звільнила працівника, за шкоду, заподіяну виплатою працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, значення не має. Можливе притягнення до матеріальної відповідальності як при умислі на порушення закону, так і при необережності.

Тому, те, що ОСОБА_2 лише після завдання шкоди КП «Ритуал» у подальшому перестав бути керівником (посадовою особою) останнього в силу певних обставин, не звільняє ОСОБА_2 від його обов'язку відшкодувати підприємству завдану раніше, як його керівником (директором), вищезазначену шкоду у повному обсязі, в порядку регресу за позовом КП «Ритуал» у цій справі, враховуючи, судом першої інстанції було правильно встановлено, що КП «Ритуал» виконано вищезазначене рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 21.06.2016 року, що підтверджується платіжними відомостями № 58 від 14.12.2016 року за підписом головного бухгалтера ОСОБА_6 про нарахування заробітної плати ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу справа № 22-ц/778/3496/16 з 22.22.15 року по 16.06.16 року в сумі 47906,87 грн. (а.с. 16) (розрахунок: 39229,10 грн. середня заробітна плата ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу за рішенням суду + 8630,40 грн. нарахування ЄСВ на заробітну плату + 47,37 грн. вартість послуг банку, а.с.3).

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні, відповідачем суду не надані.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права судом першої інстанції, передбачені ст. 376 ч. 2 та ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, відсутні.

Деякі додаткові помилкові посилання суду першої інстанції в обґрунтування висновків у цій справі, не можуть бути підставою для скасування або зміни апеляційним судом правильного по суті рішення суду першої інстанції у цій справі.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміні.

Крім того, встановлено, що судом першої інстанції правильно з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, вирішено питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

Також у разі відмови відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок КП «Ритуал» будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору (а.с.74), сплаченого ним при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 88, 212-215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ст.ст. 141, 367-368, 374-375, 381-384, п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 27 лютого 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.