Постанова № 72456627, 27.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року місто Київ.

Унікальний № 757/49803/16-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/796/1738/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Іванченка М.М., Рубан С.М.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року, у складі судді Гладун Х.А., ухваленого в приміщенні суду в місті Києві (інформація про час ухвалення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня) в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна», ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Позивач ОСОБА_2, 05.10.2016 року звернувся до суду з позовом до відповідачів про відшкодування майнової та моральної шкоди, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» (далі - відповідач-1) суму невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 2759,96 грн.; стягнути з ОСОБА_1 (далі - відподвіач-2) на його користь у відшкодування матеріальної шкоди 49053,90 грн. та у відшкодування моральної шкоди - 3300,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що внаслідок ДТП, що сталося з вини відповідача-2 його автомобіль отримав механічні пошкодження. Оскільки, на час вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача-2 була застрахована відповідачем-1, останнім на його користь сплачено страхове відшкодування в сумі 47240,04 грн., яка не в повному обсязі покриває понесені ним витрати на ремонт автомобіля в сумі 98003,90 грн. Таким чином позивач вважає, що на його користь з відповідача-1 в примусовому порядку підлягає стягненню недоплачена сума страхового відшкодування, виходячи із розміру ліміту його відповідальності в 50000,00 грн., та решта понесених витрат з відповідача-2. Зазначає, що окрім того, ним понесені витрати на оплату послуг експерта та виклик відповідача для проведення експертизи в сумі 1050,00 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди вказав, що пошкодження належного йому автомобіля вже є достатньою правовою підставою для відшкодування моральної шкоди. Крім того, винуватець ДТП жодного разу на телефонний зв'язок з ним не вийшов. Позивач вимушений був витрачати свій час на оформлення ДТП, проведення авто-товарознавчих досліджень, численних звернень до страхової компанії, та СТО. Всі ці події досі викликають у позивача неприємні спогади та мають негативні наслідки морального характеру, призвели до вимушених змін в його житті, що виразилися в моральних хвилюваннях в зв'язку з пошкодженням автомобіля, негативним став психологічний вплив після ДТП.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10.04.2017 року позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна», ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_2 суму страхового відшкодування у розмірі 2249,96 грн. та суму судового збору в розмірі 72,13 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 48513,90 грн., у відшкодування моральної шкоди - 500,00 грн. та суму судового збору в розмірі 1341,63 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В скарзі посилався на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом було неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також порушення норм процесуального права. Вказував на те, що суд безпідставно прийняв надані позивачем докази на підтвердження оплати вартості ремонту транспортного засобу, які є неналежними. На думку відповідача належними доказами є акт виконаних робіт, а також фінансові документи такі, як квитанції які в точності відповідають вимогам законодавства, а також усім реквізитам. Судом в порушення ЦПК України не було розглянуто клопотання про проведення розгляду справи в режимі відео конференції (а.с.128), внаслідок чого сторону відповідача було позбавлено можливості скористатися своїми правами та подати аргументовані пояснення, ознайомитись з матеріалами справи та відповідно заявити заперечення щодо долучених до матеріалів справи доказів.

Апеляційна скарга відповідача не містить жодних доводів, щодо не законності рішення суду в частині вирішення вимог немайнового характеру, а тому в цій частині рішення апеляційним судом не перевіряється.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно положень ст. 22 даного Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Судом встановлено, що 12.07.2016 р. в м. Хмельницькому з вини відповідача-2 за участю автомобіля «Тойота», д.н.з. НОМЕР_1, під його керуванням, та автомобіля «Фольцваген Транспортер», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 (далі - третя особа), сталася ДТП, що призвела до механічних пошкоджень належного позивачу автомобіля.

Вина відповідача-2 у вчиненні вказаного ДТП підтверджується постановою Хмельницького міськрайонного суду від 29.07.2016 року у справі № 686/14757/16-п.

Цивільно-правова відповідальність відповідача-2 згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/4565465 на час вчинення ДТП була застрахована відповідачем-1. За вказаними договорами ліміт відповідальності відповідача-2 на одного потерпілого, за шкоду, заподіяну майну, встановлено в розмірі 50000 грн.

Як вбачається з письмових пояснень відповідача-2 за результатами оглядів відносно пошкоджень транспортного засобу позивача, ОСОБА_4, який згідно кваліфікаційного свідоцтва реєстраційний номер АК-ПК-ТЗ № 2065 має право на здійснення діяльність із визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (аварійний комісар) при страхуванні наземних транспортних засобів, за допомогою комп'ютерної програми «Audatex» було визначено вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу - 47750.04 грн., що підтверджується ремонтною калькуляцією №47063_RK від 19.08.16 року.

23.08.2016 року відповідачем-1 позивачу сплачено суму страхового відшкодування за вирахуванням франшизи 510,00 грн. - в сумі 47240,04 грн.

При цьому, згідно висновку судового експерта ОСОБА_5 від 12.09.2016 р., що був проведений на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля становить 97932,79 грн., а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу -55750,82 грн.

В позовній заяві ставилося питання про відшкодування відповідачами позивачу розміру понесених ним матеріальних витрат на ремонт пошкоджено автомобіля в сумі 98003,90 грн., на підтвердження чого долучається наряд-замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекс со» від 14.09.2016 р. на вказану суму.

Згідно банківських квитанцій позивачем фактично сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю «Алекс со» згідно вищевказаного наряду-замовлення 14.09.2016 р.: 14800, 00 грн., 10000,00 грн., 14900,00 грн., 11063,86 грн., що загалом становить 50763,86 грн.

Як вбачається з листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекс со» від 30.01.2017 р. № 9 страховою компанією ( відповідачем-1) здійснено часткову оплату ремонту автомобіля на суму 47 240, 40 грн.

Тобто, загалом вартість ремонту пошкодженого автомобіля, яка фактично була оплачена становить суму 98 004 грн. 26 коп.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції встановив, що позивачем належним чином документально підтверджені понесені ним матеріальні витрати на відновлювальний ремонт автомобіля на загальну суму 98003,90 грн. і вказана сума підлягає відшкодуванню відповідачами. Також, суд виходячи з засад розумності та справедливості, прийшов до висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача-2 моральної шкоди підлягають задоволенню частково в розмірі 500 грн. 00 коп. Крім того, суд розподілив судові витрати.

Дослідивши наявні в справі докази, апеляційний суд приходить до висновку, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновок суду про доведеність вимог в частині відшкодування майнової шкоди відповідає встановленим обставинам та наявним в справі письмовим доказам.

Так, за загальним правилом та з огляду на положення ст. 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Крім того, згідно з Положеннями про порядок та умови проведення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 року № 1175, страхувальником відшкодовується третій особі завдана внаслідок пошкодження транспортного засобу саме пряма шкода, у якій враховується вартість пошкоджених деталей транспортного засобу на момент ДТП, а саме з урахуванням фізичного зношення транспортного засобу, а не вартість нових деталей.

У п.п. 14, 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення ст. 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має прав вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Так, згідно висновку експерта від 12.09.2016 р., вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля становить 97932,79 грн., а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу - 55750,82 грн.

Відповідно до доказів наявних в матеріалах справи позивач сплатив Товариству з обмеженою відповідальністю «Алекс со» згідно вищевказаного наряду-замовлення 14.09.2016 р.: 14800, 00 грн., 10000,00 грн., 14900,00 грн., 11063,86 грн., що загалом становить 50763,86 грн., а СК "Універсальна" сплатила за 47 240 грн. 40 коп.

Таким чином, суд вірно стягнув з винної особи 48513,90 грн., що є різницею, між сумою реально витрачених на відновлення автомобіля коштів та лімітом відповідальності страхової 50 000 грн. за вирахуванням франшизи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Доводи апеляційної скарги про безпідставне прийняття районним судом неналежних доказів на підтвердження витрат на ремонт транспортного засобу, колегія не приймає з огляду на наступне.

За змістом ч.4 ст. 12, ч.1 ст.13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторін у справі.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Подаючи позовну заяву позивач надав суду докази на підтвердження позовних вимог, зокрема щодо розміру завданої майнової шкоди та інших витрат (а.с. 2, 88-93).

Посилання ОСОБА_1, на неналежність доказів, які підтверджують факт понесення витрат на відновлювальний ремонт, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до копій квитанцій (а.с. 93), позивачем були сплачені кошти на рахунок ТзОВ «Алекс со», на рахунок вказаний ТзОВ «Алекс со», що також підтверджується відповіддю на запит від 30.01.2017 року (а.с. 118), а тому відсутні підстави вважати, що позивач не сплатив вказані кошти.

Посилання в скарзі на те, що судом в порушення ЦПК України не було розглянуто клопотання про проведення розгляду справи в режимі відеоконференції, внаслідок чого сторону відповідача було позбавлено можливості скористатися своїми правами та подати аргументовані пояснення, ознайомитись з матеріалами справи та відповідно заявити заперечення щодо долучених до матеріалів справи доказів, апеляційний суд не приймає, так як ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.02.2017 року клопотання про проведення розгляду справи в режимі відеоконференції на 01.03.2017 року було задоволено, однак проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв'язку з Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області не відбулося з технічних причин. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було відомо про розгляд даної справи в суді першої інстанції, його представляв адвокат ОСОБА_6, однак останній не скористався своїм правом подання пояснень та доказів на спростування позовних вимог, через відділення поштового зв'язку тощо.

Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді, адвокатом не заявлялось клопотання про призначення судової авто-товарознавчої експертизи на спростування наданих позивачем доказів, щодо вартості ремонту, а тому у суду першої інстанції, та в апеляційного суду відсутні підстави не приймати надані позивачем письмові докази.

Апеляційна скарга не містить жодних посилань, що оплачений позивачем ремонт, був не пов'язаний з подією ДТП.

Інші доводи скарги, на правильність ухваленого рішення не впливають.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди та стягненню сум ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна» не оскаржувалось в апеляційному порядку, і відповідно не перевірялось апеляційним судом в цій частині.

Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повна постанова складена та підписана 27 лютого 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді: Рубан С.М.

ІванченкоМ.М.