Постанова № 72456538, 27.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року місто Київ.

Справа № 761/11664/17

Апеляційне провадження № 22-ц/796/2614/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2017 року, у складі судді Притули Н.Г., ухваленого в приміщенні суду в місті Києві (інформація про час ухвалення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня) в справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

04.04.2017 року позивач ПрАТ «Просто-страхування» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, в якій просив: стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті страхового відшкодування в розмірі 27 990,31 грн. та розподілити судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.08.2017 року в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди відмовлено.

06.09.2017 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав заяву про ухвалення додаткового рішення. В заяві просив суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування», код ЄДРПОУ 24745673 на користь ОСОБА_2 (іпн НОМЕР_1) судові витрати, понесені ним на оплату правової допомоги в сумі 4800 (чотири тисячі вісімсот) гривень.

Заяву обґрунтовував тим, що при ознайомлені з повним текстом рішення, йому стало відомо, що суд при його ухваленні не вирішив питання про розподіл судових витрат, хоча як сам первісний позов, так і заперечення на нього, містили вимоги про вирішення даного питання при ухваленні рішення. Заявник вважає, що оскільки подання безпідставного позову призвело до необхідності звернення відповідача, ОСОБА_2 за наданням правової допомоги, в зв'язку з чим ним були понесені відповідні витрати по оплаті гонорару адвокату, який представляв його інтереси в суді, знайомився з матеріалами справи, готував заперечення на позов, що підтверджується відповідним розрахунком витрат робочого часу, їх вартості та квитанції про отримання адвокатської винагороди в сумі 4800 грн. Представник ОСОБА_2 вважає, що це питання підлягало вирішенню при ухваленні рішення по справі.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2017 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про ухвалення додатково рішення у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 960 (дев'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.

Не погодившись з таким судовим рішення, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати в повному обсязі та постановити нове додаткове рішення, яким розподілити судові витрати і стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на оплату правової допомоги в суді першої інстанції в розмірі 4800 гривень та в суді апеляційної інстанції в розмірі 1920 гривень, а всього 6720 гривень 00 копійок.

В скарзі посилався на те, що ухвалюючи додаткове рішення, суд не врахував , що розмір адвокатської винагороди, з урахуванням суми заявлених позивачем - страховою компанією - до стягнення коштів - 27990, 31 гривень і судового збору 1600 гривень, - є абсолютно співрозмірним із визначеною в угоді про надання адвокатських послуг розміром адвокатської винагороди (гонорару) і відображає як складність справи, так і необхідність у відповідних витратах робочого часу. Суду були надані всі необхідні документи, які підтверджували обсяг наданої правової допомоги, зокрема: квитанція про оплату адвокатських послуг, розрахунок витраченого робочого часу, погоджений з клієнтом, а тому висновок суду про завищений розмір адвокатської винагороди, що підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_2, не ґрунтується на матеріалах справи. Також вказував на те, що розгляд справи призначався судом 14 серпня 2017 року на 08 годину 00 хв. (судове засідання дійсно розпочалося близько 9 години без пояснення будь-яких причин відтермінування), тому обрахунок витраченого часу тільки за протоколом судового засідання не відображає реально витраченого часу (слід зазначити, що навіть при даному обрахунку була допущена арифметична помилка в сторону зменшення). Не вирішення судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат та безпідставне зменшення понесених стороною витрат на правову допомогу обумовило звернення за наданням правової допомоги по питанню ухвалення додаткового рішення та апеляційної скарги, представлення інтересів відповідача ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, що призвело до додаткових витрат в розмірі 1920 гривень, що підтверджується відповідною квитанцією і розрахунком, які також підлягають стягненню з позивача.

Враховуючи, що ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму, справа розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого додаткового рішення в цій частині, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати;

Аналогічна норма діяла і в попередній редакції ЦПК України (ст. 220 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України (в редакції ЦПК України, що діяв на момент ухвалення додаткового рішення) сторони, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення частково, місцевий суд встановив, що адвокат ОСОБА_1 перебував в судовому засіданні з 08 год. 53 хв. до 09 год. 27 хв., що становить 26 хв., а не годину, як він зазначив в розрахунку. Адвокат з матеріалами справи знайомився 11.08.2017 року, проте час ознайомлення в своїй заяві не зазначив, а тому суд вважав недоведеним факт витрати адвокатом трьох годин на вказану процесуальну дію. Також судом не враховано час (3,5 години) на підготовку правової позиції і написання заперечень на позов, оскільки дані витрати не підтверджені належними доказами.

Вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними. Висновок суду про недоведеність понесення витрат на правову допомогу в тій частині, що оскаржена відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Перевіривши матеріали справи, зокрема квитанції про оплату адвокатських послуг від 14.08.2017 року та від 05.02.2018 року (а.с. 75, 122), апеляційний суд приходить до висновку, що заявником не надано належного документального підтвердження витрат на правову допомогу адвоката, виходячи з такого:

Згідно з п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Визначення поняття розрахункового документа наведено у ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Розрахунковий документ - документ встановленої форм та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Згідно з п. 6 ст. 9 цього Закону реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (крім технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту) (наданні послуг) фізичними особами - підприємцями, які відносяться відповідно до Податкового кодексу України до груп платників єдиного податку, що не застосовують реєстратори розрахункових операцій.

Отже виходячи з вказаних норм Закону розрахунковим документом за надані послуги може бути розрахункова квитанція заповнена вручну, проте цей документ має бути встановленої форми та змісту.

Наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 затверджено Положення про форму і зміст розрахункових документів, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350.

Установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів. У разі відсутності в документі хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий (п.3).

Вимоги до розрахункової квитанції, що визначені розділом ІV цього Положення.

Так, розрахункова квитанція - розрахунковий документ, бланк якого виготовлений друкарським способом, а окремі реквізити заповнюються від руки або шляхом проставлення штампа при реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги) або при видачі коштів покупцеві у разі повернення товару, рекомпенсації послуги, прийняття цінностей під заставу та в інших випадках. Форма № РК-1 розрахункової квитанції наведена в додатку 3 до цього Положення.

Розрахункова квитанція складається з двох частин - корінця та відривної частини.

Відривна частина розрахункової квитанції повинна містити обов'язкові реквізити:

напис «РОЗРАХУНКОВА КВИТАНЦІЯ», серію (чотири літери) та номер (шість цифр), нанесені при виготовленні бланка квитанції;

Крім того, відповідно до п.п. 23-25 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.

Установа/підприємство в разі наявності сертифіката відкритого/посиленого ключа застосовує електронний цифровий підпис юридичної особи під час надання послуг в електронній формі або під час здійснення інформаційного обміну з іншими суб'єктами електронної взаємодії.

Касові документи можуть бути паперовими або електронними. Електронні касові документи повинні бути оформлені відповідно до вимог законодавства України у сфері електронного документообігу.

Розрахункові операції, що проводяться відповідно до Закону про застосування реєстраторів, оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання.

Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов'язковим.

Касири (особи, які виконують їх функції) під час роботи з готівкою керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

Надана до суду першої інстанції квитанція про оплату адвокатських послуг від 14.08.2017 року вищенаведеним вимогам не відповідає, а отже не може бути прийнята судом як належний доказ оплати витрат на правову допомогу.

До апеляційного суду адвокатом нові докази не подавались.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про безпідставне не задоволення судом вимог про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 4800 грн., задоволені бути не можуть.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПУ України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність рішення суду в межах доводів та вимог скарги.

Враховуючи, що сторона позивача не оскаржила рішення суду в частині стягнення з них витрат на правову допомогу в сумі 960 грн., незважаючи на те, що належних розрахункових документів, про понесення таких витрат заявник не надав, апеляційний суд в цій частині рішення суду не переглядає.

Разом з тим, приходить до висновку, про відмову в задоволенні апеляційної скарги в частині ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача витрат на правову допомогу в сумі 4800 грн., так як погоджується з висновками районного суду про недоведеність заявником понесення таких витрат, через ненадання суду належно-оформлених розрахункових документів.

Розподіл судових витрат за апеляційний розгляд не здійснюється, оскільки в задоволенні апеляційної скарги суд відмовляє.

Крім того, надана квитанція, про оплату адвокатських послуг за апеляційний розгляд, від 05.02.2018 року за формою є аналогічною квитанції від 14.08.2017 року, тобто також не відповідає вимогам щодо її оформлення, які зазначені вище.

В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2017 року залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повна постанова складена та підписана 27 лютого 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді: Рубан С.М.

ІванченкоМ.М.