Ухвала суду № 72456490, 20.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді Горб І.М.,

суддів Балацької Г.О., Жук О.В.,

при секретарі Мудренку А.М.,

з участю прокурора Здрака С.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12017100080008297 відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Сергієвка Партизанського району Приморського краю (Російська Федерація), громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 (п/б), раніше судимого:

- 18.03.2004 року Білоцерківським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;

- 28.03.2005 року Богуславським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 187, ст. 69, ч. 4 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки;

- 06.02.2009 року Таращанським районним судом Київської області за ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 353, ч. 1 ст. 146, ч. 1 ст. 162, ст. 70 КК України до 8 років позбавлення волі, 30.10.2014 року рішенням Рівненського районного суду Рівненської області звільнений умовно-достроково із застосуванням ст. 81 КК України на невідбутий строк 1 рік 10 місяців 23 дні;

- 11.08.2017 року Києво-Святошинським районним судом Київської області за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів

_______________

Справа №11-кп/796/711/2018 Головуючий у першій інстанції Ясельський А.М.

Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України Доповідач Горб І.М.

громадян, що становить 8500 гривень, на користь держави із розстрочкою виплати 1700 гривень щомісячно строком на 5 місяців,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та витрат, пов'язаних із залученням експерта.

Як встановив суд у вироку, ОСОБА_1, 18.09.2017 року о 23 год., проходячи неподалік будинку 18 по пр. Леся Курбаса в м. Києві, помітив раніше незнайому йому ОСОБА_3, на правому плечі якої знаходилася жіноча сумка з особистими речами, яка прямувала перед ним. В цей час ОСОБА_1 з метою покращення свого матеріального становища, скориставшись тим, що поруч нікого з перехожих громадян не було, вирішив відкрито заволодіти майном ОСОБА_3

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_1 підбіг до ОСОБА_3 та, наблизившись до неї ззаду впритул, схопив її сумку та намагався викрасти її шляхом ривка. Будучи обуреною злочинними діями ОСОБА_1, потерпіла ОСОБА_3 стала кликати на допомогу та активно чинити опір ОСОБА_1

З метою остаточного доведення до кінця свого злочинного умислу на відкрите заволодіння чужим майном, ОСОБА_1, однією рукою продовжуючи тримати жіночу сумку потерпілої, вартістю 150 гривень, в якій знаходилися гаманець, вартістю 100 гривень, гроші в сумі 50 гривень, срібна каблучка з коштовним камінням - бурштином, вартістю 900 гривень, іншою рукою почав наносити удари по руках потерпілої заздалегідь заготовленим металевим предметом схожим на автомобільний свічний ключ, застосовуючи насильство, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої. Заволодівши в такий спосіб майном потерпілої, ОСОБА_1 почав втікати з місця вчинення злочину з викраденим майном, однак довести свій злочинний умисел до кінця не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівникам поліції.

На вказаний вирок суду обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, посилаючись на невідповідність призначеного йому покарання внаслідок суворості, просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання та застосувати до нього покарання, не пов'язане з триманням під вартою.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що призначаючи йому покарання, суд помилково вказав, що він характеризується посередньо, раніше неодноразово судимий, а також обтяжуючу обставину - рецидив злочинів, оскільки під час досудового розслідування він надавав слідчому об'єктивні характеристики, за якими він характеризується позитивно, а щодо його судимостей, то всі вони до останньої судимості були погашені в установленому законом порядку. До того ж, по останній судимості він був умовно-достроково звільнений від відбування основного покарання, під час якого не скоював правопорушень, що свідчить про його позитивне відношення до суспільства та моралі, та дає підстави суду до застосування більш м'якої міри покарання.

Також апелянт зазначає, що судом не в повній мірі були досліджені обставини його сімейного положення.

Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого на підтримку доводів апеляційної скарги, та проханням про застосування положень ст. 75 КК України, а також заперечення прокурора проти її задоволення, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, перевірці колегією суддів не підлягають, оскільки фактичні обставини кримінального провадження учасниками судового провадження в суді першої інстанції не оспорювалися і докази щодо них, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувались.

За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.

При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.

Міра покарання призначена ОСОБА_1 з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України.

Так, відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Водночас положення ст. 50 КК України визначають, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Як вважає колегія суддів, цих вимог закону, при здійсненні судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1, суд першої інстанції дотримався.

Так, при призначенні ОСОБА_1 покарання, як це слідує з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким злочином, конкретні обставини його вчинення, а також дані про особу винного, який раніше неодноразово судимий, характеризується посередньо, не перебуває на обліках у відповідних лікарів-спеціалістів, відношення ОСОБА_1 до вчиненого та його щире каяття, як обставину, що пом'якшує його покарання, і рецидив злочинів, як обставину, що його обтяжує, а отже, обґрунтовано призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, тобто в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України, що в даному випадку відповідає і положенням ч. 3 ст. 68 КК України, якою визначено, що за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

При цьому, всупереч тверджень апелянта, суд першої інстанції обґрунтовано врахував рецидив злочинів, як обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1, оскільки останній вочевидь має дві непогашені судимості за вчинення умисних злочинів, які не утворюють повторності, та відповідно і те, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий.

Отже, призначене ОСОБА_1 покарання за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого злочину та його особі, і є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів, і в повній мірі відповідає вимогам ст. 65 КК України, а тому з доводами апелянта фактично про суворість призначеного йому вироком суду першої інстанції покарання колегія суддів погодитись не може.

При цьому, вимоги обвинуваченого щодо врахування ряду обставин, а саме того, що він позитивно характеризується та його сімейного стану - наявності матері похилого віку, яка хворіє і потребує його догляду, як підстав для пом'якшення призначеного йому судом покарання, не можуть бути задоволені, оскільки ці обставини не лише нічим не підтверджується, але й вони не є тими обставинами, які в даному випадку істотно знижували б ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину та давали б підстави для висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства чи пом'якшення призначеного йому судом покарання, зважаючи на те, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий, а також тяжкість вчиненого ним злочину та його конкретних обставин - вчинення злочину відносно жінки та ще й із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої.

Інших доводів на обґрунтування необхідності пом'якшення призначеного судом покарання в апеляційній скарзі обвинуваченого не наведено.

За викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року відносно ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

_____ ______ ______

Горб І.М. Балацька Г.О. Жук О.В.