Рішення № 72454131, 26.02.2018, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1703/17

Номер провадження 2/530/191/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Бедюх Н.І., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса Полтавська область, Зіньківський район, село Удовиченки, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до ОСОБА_2, Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

В судове засідання позивач, ОСОБА_1, не з»явилася, але направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог.

Відповідач, ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.

Представник відповідача, Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: “кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: “Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини”, враховуючи місцезнаходження, позов пред’являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об»єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз»яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов»язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов»язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено що, 25 червня 2013 року в селі Левченки Зіньківського району Полтавської області померла мати позивача ОСОБА_1 і відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3. На день смерті ОСОБА_3 залишилося її спадкове майно, і складається із: земельної ділянки площею 4,12 гектарів, кадастровий номер земельної ділянки 5321386900:00:008:0047, яка розташована на території Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 651823, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010655500058, земельної ділянки площею 4,12 гектарів, кадастровий номер земельної ділянки 5321386900:00:008:0048, яка розташована на території Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 027633, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 531 і садибного житлового будинку № 57, на вулиці Зіньківська, в селі Левченки, Зіньківського району, Полтавської області.

У встановлений законом строк спадкоємці ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Зіньківського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини спадкодавця ОСОБА_3.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 27 травня 2015 року у цивільній справі № 530/599/15-ц, яке набрало законної сили 21 червня 2015 року, за кожним із спадкоємців, ОСОБА_1 і ОСОБА_2, визнано право власності в порядку спадкування на 1/2 частину вище перелічених земельних ділянок, якими за життя володіла спадкодавець ОСОБА_3 (а.с.12-15).

Правовстановлюючий документ, на підставі якого спадкодавець ОСОБА_3 за життя володіла садибним житловим будинком за № 57, на вул. Зіньківська, в с. Левченки, Зіньківського району, Полтавської області, відсутній.

Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Удовиченківськї сільської ради Зіньківського району Полтавської області 16.12.2016 року № 302, житловий будинок, розташований за адресою: с. Левченки вул. Зіньківська, 57 Зіньківського району Полтавської області, згідно даних погосподарського обліку сільської ради належав померлій 25.06.2013 року ОСОБА_3, а згідно довідки від 16.12.2016 року № 301 останнє місце проживання ОСОБА_3 було зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. ОСОБА_3 була вдовою, станом на день її смерті за вказаною адресою місце реєстрації інших осіб не зареєстровано.

У січні 2017 року представник ОСОБА_2 за довіреністю, в його інтересах, звернувся до приватного нотаріуса Зіньківського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_4 із заявою про видачу спадкоємцю ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказаний садибний житловий будинок, який є спадковим майном спадкодавця ОСОБА_3 та надав усі необхідні документи, які у нього малися. При цьому, повідомив нотаріусу, що відсутній правовстановлюючий документ, на підставі якого спадкодавець ОСОБА_3 за життя володіла садибним житловим будинком за № 57, на вул. Зіньківська, в селі Левченки, Зіньківського району , Полтавської області.

Розглянувши заяву, приватний нотаріус Зіньківського районного нотаріального округу ОСОБА_4 у видачі спадкоємцю ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину на вищевказане нерухоме майно, яким за життя володіла спадкодавець ОСОБА_3 і яке є її спадковим майном, відмовив. В постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 16 лютого 2017 року прийняте нотаріусом рішення вмотивовано наступним:

Згідно з п.п. 4.15 п. 4 Гл. 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. У разі відсутності документа, який посвідчує право власності на нерухоме майно, видати свідоцтво про право на спадщину за законом немає підстав.

Нотаріус постановив: у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться під номером 57 на вулиці Зіньківська в селі Левченки Зіньківського району Полтавської області ОСОБА_2 - відмовити (а.с.24).

Таким чином, успадкувати в нотаріальному порядку садибний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований на вул. Зіньківська, за № 57, в селі Левченки, Зіньківського району, Полтавської області ОСОБА_2 не мав змоги, так як відсутній правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності спадкодавця ОСОБА_3 на дане нерухоме майно, а тому звернувся до суду з позовом про визнання його права власності в порядку спадкування на нерухоме майно, яке знаходиться у вищевказаному домоволодінні.

Під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права власності в порядку спадкування на дане нерухоме майно було встановлено, що ОСОБА_1, як спадкоємець першої черги спадкування за законом, має рівні права з позивачем у справі ОСОБА_2 на нерухоме майно, яке знаходиться в домоволодінні за № 57, на вул. Зіньківська, в с. Левченки, Зіньківського району, Полтавської області.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2017 року у цивільній справі № 530/692/17, яке набрало законної сили 9 жовтня 2017 року, визнано в порядку спадкування за законом, за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спадщини, яка складається з житлового будинку літ - А-1, разом з допоміжними господарськими будівлями - літньою кухнею - літ. Б,б, сараєм - літ. В, сараєм - літ. Б 1, колодязем питним № 1, воротами огорожі № 2, огорожею № 3, розташованого за адресою: село Левченки, вулиця Зіньківська, 57, Зіньківського району, Полтавської області, що залишилося після померлої 25.06.2013 року ОСОБА_3 (а.с.25).

Встановлені нотаріусом ОСОБА_4 і викладені в постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 16 лютого 2017 року підстави для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться під номером 57 на вулиці Зіньківська в селі Левченки Зіньківського району Полтавської області спадкоємцю за законом першої черги спадкування за законом ОСОБА_2, які стали приводом для його звернення до суду, в повній мірі стосуються і розповсюджуються на спадкоємця за законом першої черги спадкування за законом ОСОБА_1.

25 квітня 2017 року в ПП Полтавським бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» виготовлено технічний паспорт на садибний житловий будинок за № 57, на вул. Зіньківська, в с. Левченки, Зіньківського району, Полтавської області, в якому зазначена його вартість 149621 гривня.

У розділі «Характеристика будинків, господарських будівель» технічного паспорта на садибний житловий будинок № 57 вулиця Зіньківська село Левченки Зіньківський район Полтавська область зазначено: А-1 житловий будинок, побудований в 1967 році, Б,б літня кухня - в 1967 році, В сарай - в 1967 році, Б 1 сарай - в 1967 році, № 1 колодязь питний - в 1967 році, № 2 ворота огорожі - в 1967 році, № 3 огорожа - в 1967 році (а.с.1-23).

А відповідно до пункту 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулює виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.

За змістом пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української PCP, затвердженою наказом Міністра юстиції Української PCP від 31 жовтня 1975 року № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та N9 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції Української PCP від 19 січня 1976 року №1/5, було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих рад відносилося також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудови зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року N9 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалися рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Як зазначено вище, відповідно до довідки, наданої виконкомом Удовиченківської сільської ради Зіньківського району, житловий будинок, розташований за адресою: с. Левченки вул. Зіньківська, 57 Зіньківського району Полтавської області, згідно даних погосподарського обліку сільської ради належав померлій 25.06.2013 року ОСОБА_3.

Таким чином, право власності матері позивача ОСОБА_1, спадкодавця ОСОБА_3 на вищезазначений житловий будинок і господарські будівлі та споруди, які розташовані в домоволодінні на вул. Зіньківська, за № 57, в с. Левченки, Зіньківського району, Полтавської області, виникло з моменту їх побудови.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_5 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до змін у ЦПК від 03.10.2017 року вказано, що новий цивільний процесуальний кодекс вводиться в дію з 15.12.2017 року.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - задоволити повністю.

Визнати в порядку спадкування за законом, за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, податковий номер НОМЕР_1, право власності в порядку спадкування на 1/2 частину нерухомого майно, яке знаходиться в домоволодінні за №57, по вул. Зіньківська, в с. Левченки, Зіньківського району, Полтавської області, яким за життя володіла її мати, спадкодавець ОСОБА_3, яка померла 25 червня 2013 року, яке позначене на плані земельної ділянки технічного паспорта на садибний житловий будинок відповідними літерами, цифрами і знаками, а саме: А-1 житлового будинку; Б,б літньої кухні; В сараю; Б1 сараю; №1 колодязя питного; №2 воріт огорожі; № 3 огорожі.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляйного суду Полтавської області.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_6

Секретар : Н.І.Бедюх