Ухвала суду № 72452033, 22.02.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 157/876/16-к Провадження №11-кп/773/16/18 Головуючий у 1 інстанції:Гордійчук В. М. Категорія: ст. 286 ч.2 КК УкраїниДоповідач: Денісов В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області у складі:

головуючого судді – Денісова В.П.,

суддів – Гапончука В.В., Лівандовської-Кочури Т.В.,

з участю секретаря – Гладкого В.В.,

прокурора – Грицюка Р.П.,

захисника – адвоката ОСОБА_1,

обвинуваченого – ОСОБА_2,

потерпілого – ОСОБА_3,

представника потерпілого – адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12015030090000002 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2 та прокурора у кримінальному провадженні – заступника керівника Маневицької місцевої прокуратури ОСОБА_5 на вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 15.05.2017 щодо ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В :

Даним вироком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, житель ІНФОРМАЦІЯ_3, українець, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_4, одружений, на утриманні має троє дітей та матір-інваліда І групи, не працює, раніше не судимий, -

засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Вироком вирішено долю цивільного позову, процесуальних витрат та речового доказу.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 01 січня 2015 року біля 13 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння та у стомленому стані, в порушення п.2.9 а, б Правил дорожнього руху України, керуючи автомобілем марки «Mazda 323», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись на 85 км автодороги Т-03-08 сполученням «Ратне – Камінь-Каширський – Любешів», в с.Бузаки Камінь-Каширського району Волинської області, в порушення п.п.1.2, 2.3 б, д, 10.1 Правил дорожнього руху, проявив безпечність та неуважність, не правильно оцінив дорожню обстановку, виїхав на зустрічну смугу руху, при цьому не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та допустив зіткнення із зустрічним автомобілем марки «ВАЗ 2107», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілі: водій ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння; пасажир ОСОБА_6 – тілесні ушкодження середньої тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров’я терміном більше як 21 день.

У своїй апеляційній скарзі прокурор просить вирок щодо ОСОБА_2 змінити у зв’язку з невідповідністю висновків суду, викладених в рішенні суду, фактичним обставинам кримінального правопорушення, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Просить виключити з мотивувальної частини вироку вказівку на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_2 – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, а також включити у формулювання обвинувачення кваліфікуючу ознаку злочину – спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Зокрема, стверджує, що ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, зокрема п.2.9 а) ПДР, який встановлює водієві заборону керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння. Зазначену обставину суд визнав також такою, що обтяжує покарання обвинуваченого. Вважає, що стан алкогольного сп’яніння, в якому ОСОБА_2 керував транспортним засобом, був безпосередньою причиною настання суспільно-небезпечних наслідків, а отже порушення ним п.2.9 а) Правил дорожнього руху знаходиться у прямому причинному зв’язку з наслідками, що настали.

Враховуючи викладене, прокурор вважає, що порушення ОСОБА_2 п.2.9 а) Правил дорожнього руху належить до ознак об’єктивної сторони злочину і впливає на його кваліфікацію. А тому, виходячи з положень ч.4 ст.67 КК України, рішення суду про наявність обтяжуючої обставини – вчинення ОСОБА_2 злочину в стані алкогольного сп’яніння, не ґрунтується на вимогах закону і підлягає виключенню.

Також суд у мотивувальній частині вироку не вказав, що внаслідок діянь ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_6 у кримінальному провадженні заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров’я терміном більше як 21 день, що інкримінувалось ОСОБА_2 відповідно до обвинувального акту.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2, просить вирок змінити, призначивши йому покарання із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України. Посилається на те, що судом не враховано усіх обставин, що пом’якшують його покарання. Зокрема те, що він визнав свою вину у скоєнні злочину, щиро розкаявся, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, та міцні соціальні зв’язки. На його утриманні перебуває важко хвора матір, яка є інвалідом 1 групи, а також троє неповнолітніх дітей, які потребують лікування, оскільки одна дитина є інвалідом, а двоє - потребують проведення операцій. Він та його діти є потерпілими від наслідків аварії на ЧАЕС. Крім того, він сам має поганий стан здоров’я, повністю відшкодував вартість ремонту автомобіля «ВАЗ 2107», частково відшкодував матеріальні збитки потерпілому ОСОБА_3, а також повністю – потерпілому ОСОБА_6. Останній потерпілий ніяких претензій до нього не має, тому просив суд не призначати суворого покарання.

Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційних скарг, пояснення прокурора, який підтримував апеляційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні і заперечував апеляцію обвинуваченого, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника, які підтримували апеляційні скарги, потерпілого ОСОБА_3, який просив не позбавляти обвинуваченого волі та відшкодувати витрати на лікування, представника потерпілого, який просив вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає до задоволення, а прокурора - підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, підтверджуються зібраними в кримінальному провадженні доказами і ніким не оскаржуються.

Діям ОСОБА_2 дана правильна юридична оцінка, яка також ніким не оспорюється.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Даних вимог закону суд першої інстанції в повному обсязі не дотримався.

Відповідно до вимог ст.91 КІІК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14 при розгляді справ про злочини, відповідальність за які встановлено статтею 286 КК України, диспозиція якої є блaнкeтнoю, суди повинні ретельно з'ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у переліченій статті порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв'язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Із змісту статті 286 КК України вбачається, що цей злочин належить до злочинів з матеріальним складом, а тому ознакою його об’єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання небезпечних наслідків і перебувають у причинному зв'язку.

Враховуючи викладене, порушення ОСОБА_2 п.2.9 а) Правил дорожнього руху належить до ознак об’єктивної сторони злочину і впливає на його кваліфікацію.

У вироку суду встановлено, що порушення обвинуваченим ОСОБА_2 правил безпеки дорожнього руху, зокрема п.2.9 а, б, 1.2, 2.3 б, д, 10.1 Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинному зв’язку з отриманням тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3

Одночасно у вироку суд вказав, що враховує обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, і що це було основною причиною скоєння даного злочину.

Таким чином, в порушення вимог частини 4 статті 67 КК України, судом враховано стан сп’яніння одночасно як ознаку злочину та обставину, яка обтяжує покарання.

А тому, висновок про наявність у ОСОБА_2 в даному випадку обтяжуючої покарання обставини – вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп’яніння, що стверджено як в обвинувальному акті, затвердженим прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_5, так і у судовому рішенні, не ґрунтується на вимогах закону, тому підлягає виключенню із вироку суду, а апеляцій на скарга прокурора задоволенню в цій частині.

Разом з тим, доводи прокурора в апеляційній скарзі про включення у формулювання обвинувачення кваліфікуючої ознаки злочину – спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Так, дана вимога прокурора виходить за межі його апеляційної скарги, у якій він просив змінити вирок відносно обвинуваченого ОСОБА_2

Оскільки, включення у формулювання обвинувачення кваліфікуючої ознаки злочину збільшує обсяг обвинувачення ОСОБА_2, а тому відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.420 КПК України не може бути вирішено шляхом зміни вироку, а лише шляхом скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення апеляційним судом нового вироку.

Таким чином, апеляційний суд позбавлений законної можливості вийти за межі вимог апеляційної скарги прокурора в частині погіршення становища обвинуваченого.

Що стосується доводів обвинуваченого про можливість застосування щодо нього інституту звільнення від покарання, то вони заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення про відсутність підстав для застосування щодо ОСОБА_2 ст.ст.75,76 КК України, в оскаржуваному вироку зазначив, що не знаходить підстав для застосування вказаних статей, через те, що ОСОБА_2 керував автомобілем в стані алкогольного сп’яніння.

Однак, приписами ст.75 КК України передбачено, що якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається із матеріалів провадження ОСОБА_2 вчинив необережний тяжкий злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України.

До обставин, які пом’якшують покарання ОСОБА_2, апеляційний суд відносить щире каяття, повне визнання своєї винуватості та вчинення злочину вперше.

Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_2 – відсутні.

Також апеляційним судом враховуються дані про особу винного, зокрема, те що він до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, одружений, є батьком багатодітної сім’ї (а.к.п.222), має на утриманні троє дітей (а.к.п.223, 224, 225), одна з яких дитина-інвалід (копія посвідчення серії ААГ №143094), має постійне місце проживання, за яким характеризується виключно позитивно, як особа, на яку компрометуючих даних не надходило, доглядає за своє матір’ю ОСОБА_7, яка є інвалідом І групи (довідка №943 від 26.05.2017), хворіє (після отримання травми під час ДТП видалено медіальний меніск), він та діти є потерпілими від Чорнобильської катастрофи (посвідчення серії Б №307572, серії Д №441733, серії Д №417335, серії Д №494264).

Також апеляційний суд враховує ставлення ОСОБА_2 до вчиненого, те що він відшкодував збитки потерпілому ОСОБА_6, який претензій матеріального характеру до ОСОБА_2 не має і просив суворо не карати, відшкодував матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_3, який в суді апеляційної інстанції просив не позбавляти обвинуваченого волі, але при цьому наполягав на відшкодуванні моральної шкоди.

Врахувавши вищенаведені обставини в своїй сукупності, апеляційний суд вважає, що виправлення ОСОБА_2 можливе без відбування призначеного основного покарання з призначенням йому іспитового строку в максимальному розмірі та покладенням на нього обов’язків, передбачених ст.76 КК України.

Таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових злочинів, а покладення на нього обов’язків, передбачених ст.76 КК України дозволить здійснювати контроль з боку уповноваженого органу з питань пробації за поведінкою засудженого.

Крім того, звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням надасть йому можливість продовжити відшкодування шкоди потерпілим.

За таких обставин, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає до задоволення, а вирок щодо нього зміні із застосуванням інституту звільнення від відбуванням покарання з випробуванням.

На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 404, 405, 407 КПК України, Апеляційний суд Волинської області,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – заступника керівника Маневицької місцевої прокуратури ОСОБА_5 – задовольнити частково.

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 – задовольнити.

Вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 15.05.2017 щодо ОСОБА_2 – змінити.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі строком 5 років, якщо він протягом іспитового строку терміном 3 (три) роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов’язки, передбачені ст.76 КК України: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Виключити з вироку обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_2 – вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Кримінального касаційного суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом.

Головуючий:

Судді: