Рішення № 72450090, 30.01.2018, Великолепетиський районний суд Херсонської області

Справа № 649/954/17

Провадження № 2/649/14/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2018 року Великолепетиський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого Соловйова В.В.

секретаря судового засідання Тритяк Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Велика Лепетиха цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі ПАТ КБ "Приватбанк") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 20.07.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з “Умовами та правилами надання банківських послуг”, "правилами користування платіжною карткою", затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та “тарифами банку”, які викладені на банківському сайті http://privathank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому “тарифами банку”, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 "Правил користування платіжною карткою". ПАТ КБ “Приватбанк" свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідно до п. 2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг, - позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Згідно п. 2.1.1.5.6 умов та правил надання банківських послуг, - у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Власник карти зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 1.1.2.7 умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до п. 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг, - при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 31.08.2017 року має заборгованість - 77172 грн. 43 коп., яка складається з: 6519 грн. 33 коп. - заборгованість за кредитом; 63102 грн. 03 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3400 грн. 00 коп. - заборгованість за пенею та комісією; штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 3651 грн. 07 коп. - штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ “Приватбанк”. Не виконуючи належним чином зобов'язання за вказаним договором відповідач порушив норми законодавства та умови кредитного договору, а тому представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість у розмірі 77172 грн. 43 коп., та судовий збір у розмірі 1600 грн.

06.12.2017 року відповідач ОСОБА_1 надав заперечення на позов, у якому зазначив, що він заперечує проти позову повністю, не погоджується з сумами зазначеними в розрахунку та вважає їх надуманими, вказаний позов є незаконним та необгрунтованим, а тому підлягає залишенню без задоволення. Так, Позивач стверджує, що відповідно до укладеного договору від 20.07.2010 року він та ПАТ КБ "Приватбанк" уклали договір, згідно якого банк надає Позичальнику кредит у сумі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом і на підтвердження цього надав до суду лише копію якогось розрахунку заборгованості, копію анкети з його персональними даними, в якій не вказана сума на отримання майбутнього кредиту, а сам договір з умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, який ним повинен бути підписаний - відсутній. Відповідач вважає, що Позивач не надав суду жодних доказів того, що відповідач заборгував Позивачу грошові кошти зазначені в позовній заяві, а розрахунки заборгованості були нараховані з грубим порушенням законодавства України та його конституційних прав. За умовами відносин, оформлених вищевказаною анкетою про надання кредиту, строк позовної давності розпочинається з моменту останнього надходження коштів на рахунок, а саме (10.07.2014р. - 1200 грн.), та закінчився до реєстрації позовної заяви в суді. Про надходження коштів у розмірі 09,04 грн. - 26.08.2014 року, 100,00 грн. - 29.08.2014 року, та 199,00 грн. - 05.11.2014 року, йому нічого не відомо, і він ці кошти не перераховував, і для підтвердження вказаних обставин надав до суду копію довідки про лікування. Отже відповідач вважає, що строк позовної давності слід рахувати саме з 10.07.2014 року. Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі. Стаття 266 ЦК України вказує на те, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладання стягнення на заставлене майно тощо). Згідно п. 3. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи те, що Умови є нікчемними, тобто сторонами не домовлено про збільшення строку позовної давності та автоматичну пролонгацію договору, вважає, що повинні застосовуватися загальні положення цивільного законодавства щодо строків позовної давності до врегулювання відносин, пов'язаних із наданням кредиту. Зазначив, що подані позивачем документи не можуть підтверджувати факт існування боргу Відповідача перед Позивачем, оскільки: розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу так як він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій. Копія анкети позичальника не може підтверджувати існування боргу оскільки вона є лише пропозицією укласти договір (офертою) в розумінні Цивільного кодексу України і для укладення договору обов'язковим елементом процедури такого укладення є прийняття цієї пропозиції (акцепт), відсутність якого підтверджується матеріалами справи, що свідчить про відсутність договору між сторонами. Додатково зазначив, що в зазначеній анкеті відсутні будь які умови, які є істотними для кредитного зобов'язання: відсутня умова про надання Позивачем тієї чи іншої суми, відсутня умова про обов'язок повернення тієї чи іншої суми, відсутній строк надання грошових коштів Позивачем, та строк повернення цих коштів Відповідачем, відсутні будь-які посилання на картку, з якої Відповідач міг отримувати грошові кошти, відсутня умова про отримання цієї картки відповідачем. Умови та правила надання банківських послуг, а також правила користування платіжною карткою не можуть підтверджувати факт існування боргу, оскільки в цих документах немає жодного посилання на Відповідача, а також вони це підписані Відповідачем, що свідчить про те, що вони на Відповідача не розповсюджуються. Вказаний висновок співпадає з правовою позицією Верховного суду України відображеною в постанові №6-16цс15 від 11.03.2015 року відповідно до якої "Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались". Розрахунок заборгованості за період з 20.07.2010 року по 31.08.2017 року не може підтверджувати факт існування боргу оскільки в ньому не зазначено інформацію про те, по якій саме картці і по якому саме рахунку його проведено. За таких обставин, Відповідач вважає, що ці Умови носять односторонній характер, а тому не можуть бути доказами в розумінні ст. 57-61 ЦПК України, оскільки не містять будь-якого належного підтвердження фактів, що обґрунтовують вимоги позивача. Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Також Позивач стверджує, що відповідно до укладеного договору від 20.07.2010 року Відповідач та ПАТ КБ "Приватбанк" уклали договір, згідно якого банк надає Позичальнику кредит у сумі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом, а позовні вимоги становлять 77172,43 грн. Відповідно Закону України "Про захист прав споживачів" ст. 18 визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Також відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність щодо стягнення неустойки (пені, штрафу) - становить 1 рік. Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Виходячи з вказаних пояснень можна зробити висновок, що всі доводи Позивача, які містяться в його позовній заяві є надуманими, а сама позовна заява є необґрунтованою та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

04.01.2018 року Представник позивача надав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що позов підтримує у повному обсязі вважає, що позивачем пред»явлено позов до суду у межах строку позовної давності. Також додатково зазначив, що з виписки по рахунку вбачається, що Відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов»язання за кредитним договором, що свідчить про те, що Відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов»язання за договором. Тому посилання Відповідача про те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування не має прийматися судом до уваги. На даний час Відповідач свої зобов»язання за кредитним договором належним чином не виконав, а тому просить суд позовні вимоги Банку задовольнити у повному обсязі. На підтвердження обставин викладених у поясненнях представник позивача надав до суду: довідку про видані кредитні картки та виписку по рахунку.

У судове засідання представник позивача не з”явився, але разом з позовом надав до суду заяву у якій просив суд розглянути справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з»явився, але надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З позовної заяви та письмових пояснень наданих представником Позивача під час розгляду даної цивільної справи видно, що 20.07.2010 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір б/н шляхом приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК України). Відповідно до укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором надавши Відповідачу кредит на суму 8000 грн.

Згідно довідки доданої представником Позивача до письмових пояснень видно, що ОСОБА_1 було видано наступні кредитні картки: 20.07.2010 року №5577213000657818 з терміном дії до 10/2013; 29.03.2013 року №5211537422046479 з терміном дії до 06/2016; 10.11.2014 року № 5211537355938569 з терміном дії до 04/2017, а тому на думку представника позивача початок строку позовної давності необхідно обчислювати саме з дати закінчення строку дії останньої картки. Проте, у наданій довідці не вказано номер та дату кредитного договору на виконання умов якого ОСОБА_1 було видано вищевказані кредитні карти.

У позові представником позивача заявлено, що відповідачем не виконуються умови кредитного договору, а саме: порушено зобов”язання по сплаті кредиту та відсотків за користування кредитом і станом на 31.08.2017 року борг відповідача становить 77172,43 грн., та складається з: 6519 грн. 33 коп. - заборгованість за кредитом; 63102 грн. 03 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3400 грн. 00 коп. - заборгованість за пенею та комісією; штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 3651 грн. 07 коп. - штраф (процентна складова) та на підтвердження вказаних обставин позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 20.07.2010 року, але наданий позивачем розрахунок не містить жодних відомостей про номер кредитної картки за якою проведено такий розрахунок.

Також під час розгляду даної цивільної справи представником Позивача до суду надано виписку ОСОБА_1 за карткою 5577 **** **** 7818 за період з 20.07.2010 року по 04.01.2018 року, хоча з раніше поданої довідки про видані ОСОБА_1 картки видно, що термін дії вказаної картки до 10/2013 року, і за вказаних обставин викладені у даній виписці розрахунки не можуть бути прийняті судом як належні докази у справі.

Суд вважає необґрунтованими твердження представника позивача про те, що початком трирічного строку позовної давності є закінчення строку дії останньої картки, оскільки з розрахунку заборгованості за кредитним договором №б/н від 20.07.2010 року укладеним між ПАТ КБ "Приватбанк" та клієнтом – ОСОБА_1, станом на 31.08.2017 року, а також виписки з основної карти ОСОБА_1 № 5577 **** **** 7818 за період з 20.07.2010 року по 04.01.2018 року, які були долучені до позову видно, що останній платіж особисто Відповідачем було внесено 10.07.2014 року у розмірі 1200,00 грн., а останні три платежі: 26.08.2014 року у розмірі 09,04 грн.; 29.08.2014 року у розмірі 100,00 грн. та 05.11.2014 року у розмірі 199,00 грн. проведені Банком, та є значно меншими ніж обов"язковий щомісячний платіє, який підлягав сплаті Відповідачем.

Крім того, як зазначено позивачем у позові Банк надав відповідачу інструменти передбачені Договором, а саме п. 2.1.1.12.3, відповідно до якого поповнення картрахунку, здійснюється шляхом внесення коштів в готівковій або безготівковій формі і зарахування їх Банком на картрахунок держателя, а також шляхом договірного списання коштів з інших рахунків Клієнта на підставі Договору, але відомостей про наявність у відповідача інших рахунків, та рух коштів по них під час розгляду справи сторонами надано не було.

Згідно ст.ст. 524, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідач на підставі п. 2.1.1.5.5 Договору зобов'язався погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

З викладеного слідує, що відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що підтверджується вищезазначеним розрахунком заборгованості за кредитним договором. Таким чином у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов»язання за вказаним договором дійсно не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов»язковим для виконання сторонами, тобто Банку про порушення відповідачем умов договору стало відомо ще після несплати відповідачем чергового щомісячного платежу, який Відповідачем мав бути сплаченим згідно умов договору до 25.08.2014 року.

Крім того, представником Позивача, а ні у позові, а ні у письмових поясненнях не вказано які заходи, чи дії вживав Банк для погашення заборгованості до моменту звернення до суду. Чи намагався Банк вирішити даний спір у досудовому порядку на протязі 2014 по 2017 років, чи повідомляв Позивач - Відповідача по порушення умов договору та початок нарахування процентів, пені, штрафів. Також представником Позивача не зазначено з яких причини Банк не вчинив будь – які дії після першого порушення Відповідачем умов договору та не надано цьому пояснень.

Тобто, Позивач жодних дій спрямованих на погашення виниклої заборгованості на протязі всього періоду з 25.08.2014 року аж до 31.10.2017 (дата надходження позову до суду) не вчиняв, не звертався до відповідача з вимогою, чи то претензію про погашення заборгованості, при цьому достовірно знаючи про порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору і в результаті таких дій банку, а точніше бездіяльності банку у відповідача виникла заборгованість за процентами, яка майже у десять разів перевищує суму основної заборгованості за кредитом.

З вказаного слідує, що порушення умов кредитного договору Відповідачем виникло ще 25.08.2014 року після несплати Відповідачем чергового щомісячного платежу, а Позивачу було достовірно відомо про вказане, але жодних дій спрямованих на погашення заборгованості банком вжито не було, а тому суд вважає, що трирічний строк позовної давності у даному випадку необхідно рахувати саме з 25.08.2014 року.

Представник позивача направив позов до суду лише 31.10.2017 року, але у позові не ставить питання про поновлення строку позовної давності.

Натомість згідно п. 31 постанови ВССУ № 5 від 30.03.2012 року враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.ст. 257, 258 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки, а позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена строком в один рік.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.

Статтею 260 ЦК України передбачено, що обчислення позовної давності починається з моменту, коли кредитор дізнався, або повинен був дізнатись про порушення умов договору.

Згідно умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язаний щомісячно сплачувати ПАТ КБ “Приватбанк” мінімальний обов"язковий платіж, який вказаний в "Пам'ятці клієнта", що є невід'ємною частиною договору, розрахований як відсоток від поточної заборгованості, а тому відсутність сплати кредиту та всіх платежів в зазначений строк, означає, що кредитор знає, або міг знати про порушення його права, у зв'язку з чим, починається дія трирічного строку права на звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів.

Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд сприяє всебічному і повному з»ясуванню обставин справи, в межах заявлених вимог сторін і на підставі наданих належних та допустимих доказів.

Суд, звертає увагу представника позивача на ч. 1 ст. 81 ЦПК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним відповідно до ст.ст. 256, 257, 258, 260 ЦК України у задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі у зв"язку з закінченням строку позовної давності.

На підставі ст.ст. 526, 5529, 530, 629, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 223, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Херсонської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий підпис

КОПІЯ ВІРНА

Суддя В.В. Соловйов

Секретар с/з ОСОБА_2