Постанова № 72448699, 22.02.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/3015/17

Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

22 лютого 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Граб Л.С. Гонтарука В. М.

за участю:

секретаря судового засідання: Черняк А.В.,

позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

представника третьої особи: Файчука А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області та Міністерства внутрішніх справ України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (повний текст якої складено 22 листопада 2017 року у м. Хмельницькому) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа на стороні відповідача - Ліквідаційна комісія управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в листопаді 2017 року позивач - ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей звернулась до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа на стороні відповідача - Ліквідаційна комісія управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області, в якому просила зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй, із розрахунку на трьох осіб - ОСОБА_2 та двох малолітніх дітей, одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату ухвалення постанови суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерство внутрішніх справ України необґрунтовано та незаконно, на її думку, відмовило у погодженні клопотання про виплату їй та її дітям одноразової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_5, який працював у міліції, отримав травму пов'язану із проходженням служби, яка стала підставою призначення йому першої групи інвалідності.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у погодженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги, складеного на підставі матеріалів працівника міліції ОСОБА_5 Зобов'язано Ліквідаційну комісію управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області повторно подати матеріали до Міністерства внутрішніх справ України про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України погодити висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України подати до Хмельницького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення протягом 30 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили. Стягнуто на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 340 грн. 00 коп. (триста сорок грн.) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, у яких просили скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційних скарг відповідач та третя особа посилалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору. Так, апелянти зазначають про те, що оскільки ОСОБА_5 помер, перебуваючи на пенсії, а не на службі в органах внутрішніх справ під час виконання службових обов'язків, то відповідно до пп. 1 п. 3 Порядку № 850 підстави для виплати членам його сім'ї одноразової грошової допомоги у зв'язку з його смертю відсутні.

22 січня 2018 року до суду надійшли відзиви на апеляційні скарги від позивача, в яких остання вказувала на безпідставність доводів апеляційних скарг та просила залишити постанову суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник третьої особи підтримав вимоги апеляційних скарг та просив скасувати постанову суду першої інстанції.

Позивач та її представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення вимог апеляційних скарг та просили залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що чоловік позивача - ОСОБА_5 був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ (міліції) 20.05.2015 у зв'язку із хворобою.

21.05.2015 Хмельницькою обласною МСЕК йому було довічно встановлено І групу інвалідності, причиною інвалідності є захворювання пов'язане з проходженням служби.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, підтвердженням чого є свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1.

Членами сім'ї ОСОБА_5 є дружина - ОСОБА_2 (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_2 від 25.05.2002), син - ОСОБА_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 01.03.2003), дочка - ОСОБА_7 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 06.12.2011).

На виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвали Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2017 у справі №822/472/17 управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області направило до Міністерства внутрішніх справ України висновок про призначення одноразової грошової допомоги, складений на підставі матеріалів працівника міліції ОСОБА_5, у зв'язку з інвалідністю (а.с. 19).

Міністерство внутрішніх справ України листом від 18 жовтня 2017 року №15/2-3713 повернуло матеріали без права на виплату одноразової грошової допомоги членам сім'ї померлого колишнього працівника міліції ОСОБА_5 Вказана відмова обґрунтована тим, що ОСОБА_5 помер, перебуваючи на пенсії, а не на службі в органах внутрішніх справ (а.с. 7).

Позивач, не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача, звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_5 набув право на отримання грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому І групи інвалідності 21 травня 2015 року, то зазначена грошова допомога відповідно до ст. 1227 Цивільного кодексу України повинна бути передана членам його сім'ї, а тому відмова Міністерства внутрішніх справ України від 18 жовтня 2017 року №15/2-3713 є протиправною. Крім цього, з метою захисту прав та інтересів позивача, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, зобов'язавши третю особу повторно подати матеріали до Міністерства внутрішніх справ України про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2

Колегія суддів лише частково погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Положеннями ч. 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію" №565-XII від 20 грудня 1990 року встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову №850 від 21 жовтня 2015 року (набрала чинності 31 жовтня 2015 року), якою затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850), згідно з п. 2 якого днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до п. 6 Порядку №850 члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається грошова допомога, подають за останнім місцем проходження служби працівником міліції заяву кожного повнолітнього члена сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання грошової допомоги, а в разі наявності неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату грошової допомоги за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов.

Згідно з п. 13 Порядку №850 працівник міліції, а в разі його загибелі (смерті) - члени його сім'ї, батьки та утриманці можуть пред'явити МВС вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги.

Положеннями п. 14 Порядку №850 визначено, що призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Аналіз п. 14 Порядку №850 дає підстави для висновку, що наведеною правовою нормою визначено вичерпний перелік обставин, за яких призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються.

Оцінюючи доводи апелянтів про те, що згідно з пп. 1 п. 3 Порядку № 850 члени сім'ї мають право на отримання одноразової грошової допомоги лише у зв'язку із загибеллю працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов'язків, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Як слідує зі змісту оскаржуваної відмови від 18 жовтня 2017 року №15/2-3713, Міністерство внутрішніх справ України повернуло матеріали без права на виплату одноразової грошової допомоги членам сім'ї ОСОБА_5, посилаючись на п. 3 Порядку № 850, відповідно до якого грошова допомога призначається і виплачується в разі загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов'язків.

В той же час, на виконання вимог постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвали Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2017 у справі №822/472/17 ліквідаційною комісією управління МВС України в Хмельницькій області було надіслано до Міністерства внутрішніх справ України документи для призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням чоловіку позивача I групи інвалідності (а.с. 19).

Тобто, відповідачем фактично розглянуто питання виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) працівника міліції, в той час як в документах зазначено про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням чоловіку позивача I групи інвалідності.

За таких обставин колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу з підстав, які стосуються виплати допомоги у зв'язку із загибеллю (смертю) працівника міліції (пп. 1 п. 3 Порядку №850), тоді як документи для отримання допомоги подані з інших підстав.

Даючи правову оцінку доводам апеляційної скарги відповідача стосовно того, що зобов'язавши МВС України погодити висновок про призначення одноразової грошової допомоги позивачу, суд першої інстанції фактично втрутився в дискреційні повноваження останнього, суд апеляційної інстанції зважає на таке.

Апелянт визнає ту обставину, що відповідно до п. 9 Порядку № 850 МВС України в місячний строк після надходження зазначених у п. 8 даного Порядку документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених п. 14 Порядку № 850 про відмову в призначенні грошової допомоги (а.с. 73-74).

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. ".. надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.

Між тим, колегія суддів зауважує, що відповідач у своєму листі від 18 жовтня 2017 року №15/2-3713 не обґрунтовує відсутність підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги членам сім'ї ОСОБА_5 наявністю будь-якої із обставин, визначених п. 14 Порядку №850.

Враховуючи, що відповідачем розглянуто висновок про призначення та виплату одноразової грошової допомоги членам сім'ї ОСОБА_5 у зв'язку із смертю останнього, а не з підстав встановлення йому першої групи інвалідності, а також те, що оскаржувана відмова належним чином не обґрунтована, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що Міністерством внутрішніх справ України не було розглянуто вказаний висновок саме по суті заявлених питань.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Преамбула Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24 березня 1988 року по справі "Олссон проти Швеції" запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути висновок про призначення одноразової грошової допомоги, складений на підставі матеріалів працівника міліції ОСОБА_5, оскільки позиція суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача погодити вказаний висновок є передчасною, враховуючи, що відповідач фактично не розглянув вказаний висновок щодо призначення одноразової грошової допомоги саме з підстави встановлення першої групи інвалідності ОСОБА_5

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача, що суд першої інстанції допустив втручання у дискреційні повноваження останнього лише частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

В той же час, суд апеляційної інстанції не вбачає порушення норм процесуального права, як на це посилаються апелянти щодо порушення правил предметної підсудності даної справи, оскільки позивач звернулась до суду з вимогою про визнання дій протиправними щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, пов'язаної з проходженням її чоловіком - ОСОБА_5 служби в органах внутрішніх справ України, в той час як дана допомога не належить до числа вказаних в п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України (в чинній редакції на момент винесення постанови суду першої інстанції) виплат, оскільки є одноразовою грошовою допомогою у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок виконання ОСОБА_5 посадових обов'язків, відповідно до Закону України "Про міліцію", а відповідачем по даній справі є орган державної влади - Міністерство внутрішніх справ України.

Між тим, колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги третьої особи, що при постановленні оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції було безпідставно зобов'язано ліквідаційну комісію УМВС України в Хмельницькій області, яка залучена до розгляду справи у якості третьої особи, повторно подати матеріали до МВС України про призначення ОГД ОСОБА_2.

Так, положеннями ч. 2 ст. 53 КАС України (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України (в чинній редакції на момент винесення постанови суду першої інстанції) у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Враховуючи, що ОСОБА_2 у своєму адміністративному позові жодним чином не вказує на те, що Ліквідаційна комісія УМВС України в Хмельницькій області порушила її права, свободи чи інтереси, не встановлено таких порушень з боку третьої особи і судом першої інстанції, а позовні вимоги стосуються лише дій, які вчиняв відповідач, то суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги третьої особи щодо відсутності підстав для прийняття судового рішення стосовно зобов'язання останньої вчиняти дії, які не були предметом розгляду даної справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки доводи апеляційних скарг лише в деякій мірі підтверджують допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, що призвело до необґрунтованого задоволення частини позовних вимог, то суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на обсяг задоволених вимог позивача, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 340 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційні скарги Ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області та Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позовов ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа на стороні відповідача - Ліквідаційна комісія управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у погодженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги, складеного на підставі матеріалів працівника міліції ОСОБА_5

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути висновок про призначення одноразової грошової допомоги, складений на підставі матеріалів працівника міліції ОСОБА_5

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 340 грн. 00 коп. (триста сорок грн.) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 27 лютого 2018 року.

Головуючий Біла Л.М. Судді Граб Л.С. Гонтарук В. М.