Постанова № 72448496, 27.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 541/2546/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Тацій Л.В.

суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22.01.2018р., суддя Городівський О.А., м. Миргород, повний текст складено 23.01.18 року по справі № 541/2546/17

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України, треті особи Полтавський обласний військовий комісаріат, Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області

про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення відповідача в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок настання 2 групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, -,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, 20.11.2017 року звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, треті особи: Полтавський обласний військовий комісаріат, Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги, як особі, якій встановлена інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; визнати нечинним і скасувати пункт 26 Протоколу № 67 від 19 серпня 2017 року рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України в частині відмови в призначенні та виплати одноразової грошової допомоги та зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплати йому одноразову грошову допомогу у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленому Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі/смерті/інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року на день встановлення інвалідності.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22.01.2018р. по справі № 541/2546/17 позов залишено без розгляду з підстав, передбачених ч. 2 ст. 122 КАС України.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить проводити розгляд справи за його відсутністю, зважаючи на стан його здоров'я та наявність на утриманні малолітньої дитини.

Третя особа, Полтавський обласний військовий комісаріат, у відзиві на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечував в повному обсязі, наполягаючи на законності ухвали суду першої інстанції, розгляд справи просив проводити без його участі, у зв'язку з відсутністю коштів на відрядження представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач, ОСОБА_1, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії та інвалідом ІІ - групи.

Вказана обставина визнається учасниками справи, а тому, в силу приписів ч. 1 ст. 78 КАС України, не підлягає доказуванню.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення відповідача в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок настання 2 групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, зазначив одним із пунктів прохання поновити йому строк звернення до суду за позовом, мотивуючи тим, що він не отримував належно засвідчений та затверджений Міністром оборони України витяг з протоколу № 67 від 19 серпня 2016 року комісії, в якому пунктом 26 йому відмовлено в призначенні та виплаті допомоги. Хоча зазначає, що дізнався про прийняте рішення з листа Полтавського обласного військового комісаріату від 13.09.2016 року № 10/704, в якому вказано всі реквізити прийнятого рішення та вкладено дослівно мотивацію прийнятого рішення комісії.

Залишаючи без розгляду адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, встановлений ч.2 ст. 122 КАС України. Суд першої інстанції на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів, наданих позивачем пояснень в судовому засіданні не знайшов підстав для визнання причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду поважними та відповідно до ч.4.ст.123 КАС України залишив позов без розгляду.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частинами 1, 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній станом на момент звернення позивача до суд) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів..

Аналогічна норма міститься і у КАС України, в редакції, яка діє на момент розгляду справи як судом першої, так і апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що позивач не погодився із діями та рішенням відповідача, пов'язаними виплатою йому одноразової грошової допомоги.

Заява позивача про нарахування і виплату йому такої одноразової допомоги розглянуті комісією, рішення якої викладено у пункті 26 Протоколу № 67 від 19 серпня 2017 року.

Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, виходив з того, що про існування вказаного рішення та відмову у призначенні одноразової допомоги позивачу стало відомо у вересні 2016 року.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач у вересні 2016 року отримав лист Полтавського обласного військового комісаріату від 13.09.2016 року № 10/704, який містить вичерпну інформацію, що можлива та необхідна для звернення з адміністративним позовом до суду про оскарження рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України.

Це також підтверджується фактом зверненням позивача з позовом до суду в листопаді 2017 року, до отримання належно засвідченого та затвердженого Міністром оборони України витягом з протоколу № 67 від 19 серпня 2016 року.

Отже, підстави, що дають позивачу право на звернення з даним позовом до суду виникли ще вересні 16 року, проте позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом лише 20.11.2017 р., тобто за межами строку, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній станом на момент звернення до суду).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Згідно ч.ч. 1- 2 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки. Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що в силу закону, поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Будь-яких доказів того, що у позивача існували дійсно такі обставини, які можна визнати поважними позивачем не надано ані суду першої, ані апеляційної інстанції.

Доводи позивача про те, що він є вдівцем (дружина померла в 2009 році) та самостійно виховує і утримує малолітнього сина (2006 року народження), колегія суддів не визнає поважними, тобто такими, що є обставинами непереборної сили, причинами пропуску строку на звернення до суду з даним позовом.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).

Також слід відмітити, що доводи позивача про неправомірність застосування судом першої інстанції положень ч.4 ст. 123 КАС України

Дійсно, суд першої інстанції, в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали послався на положення ч. 4 ст. 123 КАС України, якою передбачено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Проте, в ухвалі про відкриття провадження у справі судом не викладався висновок про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Однак, колегія суддів відмічає, що в даному випадку застосуванню підлягає ч. 3 ст. 123 КАС України, згідно якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи з того, що застосування судом першої інстанції ч. 4 ст. 123 КАС України не призвело до неправильного вирішення справи, помилкове застосування судом першої інстанції ч. 4 ст. 123 КАС України не може бути підставою для скасування або зміни судового рішення.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують та доказів в їх обґрунтування не надано.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22.01.2018р по справі № 541/2546/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ТаційСудді А.М. Григоров З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 27.02.2018.