Постанова № 72448458, 26.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3548/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бегунца А.О.

суддів: Старостіна В.В. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017, суддя Білова О.В., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 18.12.17 по справі № 820/3548/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа Управління Служби безпеки України в Харківській області

про скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління державної міграційної служби в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДМС України в Харківській області), в якому просив суд скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 02.08.2017 № 132 та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після чого направити справу для подальшого розгляду до Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, так як останній в подальшому збирався там проживати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача з заявою про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. 11.08.2017 року позивачем за місцем свого проживання було одержано Повідомлення, згідно якого йому відмовлено Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 12.08.2017 №132 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає рішення міграційного органу незаконним, посилаючись на те, що відповідачем порушено процедуру прийняття заяви позивача.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ ГУ ДМС України в Харківській області № 137 від 02.08.2017 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні позовних вимог про зобов'язання вчинити дії - відмовлено.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, ГУ ДМС України в Харківській області подано апеляційну скаргу, згідно з якою просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині, та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що органами ДМС двічі розглядалися аналогічні заяви позивача про надання захисту на території України. Заявник вперше звернувся за захистом в України в листопаді 2015 року до Управління ДМС у Чернігівській області як громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. Вищевказане управління відмовило йому в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заявник видавав себе за іншу особу, на підставі ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Вдруге, на підставі ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Управління ДМС у Чернігівській області, наказом від 16.01.2016 року № 3 заявнику відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону. Заявником зазначене рішення оскаржено до суду, але постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.03.2016 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом, Вищим адміністративним судом України, в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди встановили, що заявник є Громадянином Російської Федерації, та СВ Управління Федеральної служби безпеки по Республіці Інгушетія притягнутий до кримінальної відповідальності за скоєння злочинів, передбачених ст. 205 ч.3 та ст. 208ч.2 КК Російської Федерації (проходження навчання з метою проведення терористичної діяльності; участь у військовому формуванні, не передбаченому федеральним законом, а також участь на території іноземної держави у військовому формуванні, не передбаченому законодавством цієї держави, з метою, що суперечить інтересам Російської Федерації). Інкриміновані злочини відповідно до Кримінального кодексу України відносяться до категорії тяжких. Позивач не бажає повертатися до Російської Федерації, як до країни громадянської належності, через побоювання кримінальної відповідальності за вчинення ним кримінального злочину. При прийнятті оскаржуваного наказу № 137 від 02.08.2017 року про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ГУ ДМС у Харківській області діяло на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством.

Відзив на апеляційну скаргу не надано.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з'явились, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) колегія суддів вважає за можливим розглянути справу по суті.

Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач - громадянин Російської Федерації ОСОБА_1, звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 10.11.2016, яка надійшла до відповідача 01.08.2017 листом з ДУ "Харківська установа виконання покарань № 27".

Наказом Головного управління державної міграційної служби в Харківській області №137 від 02.08.2017 позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з зазначеним рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що наказ ГУ ДМС України в Харківській області № 137 від 02.08.2017 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятий з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме необґрунтовано, без наявної законодавчо визначеної підстави для прийняття рішень про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції спірні правовідносини регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі Закон).

Статтею 1 цього Закону передбачено вживання наступних термінів в такому значенні:

1) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

2) дитина, розлучена із сім'єю, - особа віком до вісімнадцяти років, яка прибуває чи прибула на територію України без супроводу батьків чи одного з них, діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри, опікуна чи піклувальника, призначених відповідно до законодавства країни походження, або інших повнолітніх осіб, які до прибуття в Україну добровільно чи в силу звичаю країни походження взяли на себе відповідальність за виховання дитини;

3) довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України;

4) додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;

5) заборона вислання або примусового повернення - недопущення видворення (добровільного чи примусового), видачі (екстрадиції), передачі, іншого примусового переміщення особи, на яку поширюється дія цього Закону, за межі України;

6) законні представники дитини, розлученої із сім'єю, - орган опіки та піклування, опікуни та піклувальники, призначені відповідно до законодавства України, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, адміністрація закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу;

7) законні представники особи віком до вісімнадцяти років - один з батьків, усиновителів, дід чи баба, повнолітні брат чи сестра, опікуни чи піклувальники, призначені такими до прибуття в Україну, або інша повнолітня особа, яка до прибуття в Україну добровільно чи в силу звичаю країни походження взяла на себе відповідальність за виховання дитини;

8) заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті;

9) ідентифікація особи - заходи, пов'язані із встановленням органами виконавчої влади особи заявника, який звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не має документів, що посвідчують його особу, або такі документи фальшиві;

10) країна громадянської належності - країна, громадянином (підданим) якої є особа. За умови, якщо особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є;

11) країна попереднього постійного проживання особи без громадянства - країна, в якій особа без громадянства постійно проживала до прибуття в Україну;

12) країна походження - країна чи країни громадянської належності для іноземця або країна попереднього постійного проживання особи без громадянства;

13) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

Відповідно до ч.6 ст. 5 зазначеного Закону Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач вже двічі звертався до органів ДМС про надання захисту на території України.

Вперше позивач звернувся за захистом в України в листопаді 2015 року до Управління ДМС у Чернігівській області як громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. Вищевказане управління відмовило йому в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки заявник видавав себе за іншу особу.

Вдруге, на підставі ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Управління ДМС у Чернігівській області, наказом від 16.01.2016 року № 3 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 ч. 13 ч.1 ст.1 Закону.

Заявником зазначене рішення оскаржено до суду, але постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.03.2016 року по справі №№825/414/16, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом, Вищим адміністративним судом України, в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди встановили, що заявник є Громадянином Російської Федерації, та СВ Управління Федеральної служби безпеки по Республіці Інгушетія притягнутий до кримінальної відповідальності за скоєння злочинів, передбачених ст. 205 ч.3 та ст. 208ч.2 КК Російської Федерації (проходження навчання з метою проведення терористичної діяльності ; участь у військовому формуванні, не передбаченому федеральним законом, а також участь на території іноземної держави у військовому формуванні, не передбаченому законодавством цієї держави, з метою, що суперечить інтересам Російської Федерації). Інкриміновані злочини відповідно до Кримінального кодексу України відносяться до категорії тяжких. Позивач не бажає повертатися до Російської Федерації, як до країни громадянської належності, через побоювання кримінальної відповідальності за вчинення ним кримінального злочину. При прийнятті оскаржуваного наказу № 137 від 02.08.2017 року про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ГУ ДМС у Харківській області діяло на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством.

В заяві до ГУ ДМС у Харківській області про надання захисту, причинами для такого звернення вказані релігійні погляди та переслідування у зв'язку з цим з боку правоохоронних органів країни походження - Російської Федерації.

Колегія суддів зауважує, що підставами для звернення до ГУ ДМС у Чернігівській області з аналогічною заявою також були переслідування на батьківщині, погрожування застосування до нього заходів кримінального переслідування через його релігійні переконання.

Як вже зазначалося, судом цим доводам заявника вже надавалася оцінка, та постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.03.2016 року по справі №825/414/16, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом та Вищим адміністративним судом України, в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування наказу про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі на підставі ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відмовлено, оскільки у ОСОБА_1 відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону.

Обставини, встановлені судовим рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.78 КАС України).

Колегія суддів вважає, що підстави вказані позивачем в зверненні до ГУ ДМС у Харківській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є ідентичними, які вказані в його попередніх зверненнях до ГУ ДФС у Чернігівській області.

Таким чином, колегія суддів зауважує про помилковість висновку суду першої інстанції про не підтвердження підстав відповідачем в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлені ч.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки відповідач ГУ ДФС у Харківській області, при прийнятті оскаржуваного наказу №137 від 02.08.2017 року діяв у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений законодавством.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч.2 ст.242 КАС України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.3 ст.242 КАС України).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ухвалена з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 12, 242, 315, 317, 321, 322, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління державної міграційної служби в Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 по справі № 820/3548/17 в частині задоволення позовних вимог щодо скасування наказу ГУ ДМС України в Харківській області № 137 від 02.08.2017 про відмову у прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - скасувати.

Прийняти в цій частині нову постанову про відмову задоволенні позовних вимог.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року по справі № 820/3548/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.О. БегунцСудді(підпис) (підпис) В.В. Старостін С.С. Резнікова