Постанова № 72445458, 27.02.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2018 року м. Чернівці

справа № 726/1043/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Владичана А.І., Міцнея В.Ф.,

секретар: Андрушків С.П.,

позивач: ОСОБА_1,

відповідач: ОСОБА_2,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Асташева С.А., повний текст якого виготовлено 22 грудня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вона є єдиним власником спірного будинку на підставі договорів дарування, а проживання відповідача у належному їй будинку обмежує її права щодо вільного володіння, розпорядження та користування цим нерухомим майном. Окрім того, з червня 2015 року ОСОБА_2 в будинку не проживає, кошти за отримані житлово-комунальні послуги не сплачує.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується із зазначеним рішенням суду, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, вказує на невідповідності висновків суду обставинам справи, через що просить її позовні вимоги задовольнити.

Вказує, що в судовому засіданні суду першої інстанції відповідач та свідки, які були заявлені ОСОБА_2, надали пояснення про те, що відповідач перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, з якою проживає в АДРЕСА_2.

Зазначає, що реєстрація відповідача в її будинку перешкоджає їй у здійсненні

повноцінного права на володіння, користування та розпорядження своєю власністю,

Провадження 22ц/794/265/18 Категорія: 5

а також наголошує, що суд не звернув уваги на те, що в неї не має можливості сплачувати комунальні послуги за відповідача, а останній їй не допомагає.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вимоги до рішення на час його ухвалення встановлюються нормами ст.263 ЦПК України, яким рішення не відповідає, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів вчинення перешкод відповідачем, а судом встановлено, що відповідач протягом 2015-2017 років періодично перебував за кордоном в республіці Польща на роботі, а в серпні 2016 року звертався до органів поліції з приводу зміни ОСОБА_1 замків у вхідних дверях, чим чинилися перешкоди у користуванні будинком, а також критично віднісся до акту №109 від 26.06.2017 року ПП «Садгора-Сервіс», яким встановлено, що ОСОБА_2 не проживає АДРЕСА_1 з 2015 року.

Проте, такого висновку суд дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування від 21.02.2005 року та 05.03.2014 року (а.с.7-8).

Згідно довідки про склад сім'ї та реєстрацію №1139 від 10.08.2016 року, виданої ПП «Садгора-Сервіс», вбачається, що в будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані п'ять чоловік, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який є колишнім чоловіком доньки позивача (а.с.17).

Актом від 09.08.2016 року №8 та актом від 26.06.2017 року №109, складених уповноваженими особами ПП «Садгора-Сервіс», встановлено, що відповідач по справі не проживає в спірному будинку з 2015 року (а.с.18, 41).

Разом з тим, вирішуючи спір і встановивши, що відповідач набув право проживання у спірному будинку відповідно до рішень Садгірського районного суду м. Чернівці від 12.05.2005 року та апеляційного суду Чернівецької області від 26.10.2005 року (а.с.11-16), суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 стала єдиним власником спірного будинку на підставі договору дарування від 05.03.2014 року, тобто змінилися обставини, за якими на момент звернення до суду з цим позовом у спірному будинку відповідач не значиться як член сім'ї позивача, а також суд помилково застосував до спірних правовідносин положення ст.150 ЖК УРСР, оскільки за встановлених фактичних обставин спір підлягає вирішенню на підставі статей 383 та 391 ЦК України.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового є неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на те, що судом першої інстанції не правильно застосовані норми матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

За ч.1 ст.316 та ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).

За нормами ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Обов'язком власника не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

На виконання обов'язку доведення правомірності використання відповідачем за призначенням спірного майна останній, вважаючи себе співвласником цього майна, не вчинив дій щодо захисту свого порушеного права та не оскаржив підстави набуття права власності новим власником.

Визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, є способом для відновлення порушеного права позивача, який не суперечить ст.16 ЦК України.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, при зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатила 640 грн. судового збору (а.с.1), а до апеляційного суду 960 грн. (а.с.90), які в сукупності підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте касаційна скарга на неї може бути подана протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - підпис /І.Н.Лисак/

Судді - підписи /А.І. Владичан, В.Ф. Міцней/