Рішення № 72445192, 16.02.2018, Герцаївський районний суд Чернівецької області

Справа № 714/592/17

Провадження № 2/714/15/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2018 р. Герцаївський районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого-судді: Козловської Л.Д.

при секретарі: Костя С.К.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Герца цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Молницької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 31.08.2017 року звернувся до суду з вищенаведеним позовом. До відкриття провадження по справі позивач подав суду уточнену позовну заяву, якою змінено підстави позову. До початку розгляду справи по суті позивач подав додаткову позовну заяву про зміну підстав позову. В обґрунтування позовних вимог як на підставу позову посилається на наступне. Домоволодіння по вул. Ентузіастів №82 в с. Молниця Герцаївського району Чернівецької області побудоване 1980 року. Станом на 01.07.1990 по 15.04.1991 року відносилось до категорії робочих дворів, головою двору якого була записана ОСОБА_4, у зв’язку з чим остання мала право особистої власності на дане домоволодіння згідно норм ст.ст. 100, 101 ЦУ УРСР року.

У травні 1980 року ОСОБА_4 розпочала будівництво будинку за позичені кошти у її братів: ОСОБА_5 – 2500 руб., ОСОБА_6 – 3000 руб., ОСОБА_7 – 2000 руб. Старий будинок був зруйнований у березні-квітні 1979 року.

Земельна ділянка відведена під спірним домоволодінням, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, а також для ведення особистого селянського господарства, у 1998 році приватизувала ОСОБА_4

Позивач у 1981 році, після проходження військової служби, повернувся та допомагав матері закінчити будівництво житлового буднику. На той час, чоловік ОСОБА_4 – ОСОБА_8 не приймав участь у будівництві даного домоволодіння, так як 15.04.1980 року був засуджений до позбавлення волі строком два роки і шість місяців за ч.1 ст. 84 КК УРСР.

ОСОБА_9, після того як був звільнений з тюремного заключення, у серпні 1981 року до ОСОБА_10 не повернувся, а жив у свого брата ОСОБА_11 в с Молниця. Допомагати віддати борг за побудований будинок відмовився та сказав, що до неї не повернеться. У 1981 році ОСОБА_9 купив будинок в с. Лунка Герцаївського району.

ОСОБА_9 вибув з спірного домоволодіння з с.Молниця у с. Лунка Герцаївського району у 1987 році до іншої жінки ОСОБА_12, з якою зареєстрував шлюб 15.09.1991 року. У день вибуття ОСОБА_9 написав розписку про те, що не претендує на свою частку в домогосподарстві, яке він будував разом з ОСОБА_4 та вимог до майна він пред’являти не буде, заходити в господарство не буде. З 1987 року по день смерті, 14.05.2006 рік, вимог до спірного домоволодіння не пред’являв та не витребував свою частку в спірному майні подружжя та вважається таким, що втратив свою частку у спільному майні. З життя ОСОБА_9 в сільській раді написав розписку, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_4, частина його майна залишається сину ОСОБА_1І та претензій до свого майна він не буде мати. Розписка посвідчена головою сільської ради.

Після смерті ОСОБА_9, спадщину прийняла його дружина ОСОБА_12, яка в свою чергу померла 15.01.2008 року. Після її смерті спадкоємцем являється ОСОБА_3.

Так як спадкове домоволодіння по вул. Ентузіастів, 82, в с. Молниця Герцаївського району Чернівецької області було побудоване матір’ю позивача ОСОБА_4 у 1980 році за її особисті кошти, позичені у братів, на той час її чоловік ОСОБА_9 не брав участь у його будівництві, в погосподарських книгах Молницької сільської ради ОСОБА_4 записана у якості голови двору з 1987 року, а тому дане домоволодіння належало ОСОБА_4 на праві особистої владності та не є спільним майном подружжя.

27.05.1998 року ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на вищевказане домоволодіння. Спадщину прийняв її син – позивач ОСОБА_1 шляхом вступу в управління спадковим майном, так як з дня смерті матері користувався та володів спадковим майном. За життя ОСОБА_4 не зареєструвала належним чином право власності на вказане домоволодіння та у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів, нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно. Про інших спадкоємців, які прийняли спадщину, позивачу не відомо.

У вимогах позовної заяви позивач просив суд визнати за ним право власності на спадкове домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_13

Позивач в судовому засіданні пояснив, що в травні 1979 році по 1981 рік він не знає хто будував будинок, так як в 1981 році повернувся з армії додому.

Представник позивача в судовому засіданні дала пояснення аналогічні змісту позовної заяви та просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Також пояснила суду, відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду РСФРР від 21.02.1973 року №3 «Про деякі питання, які виникали в практиці застосування судами Кодексу про шлюб та сім’ю» з доповненнями внесеними 27.09.1977 року, майно, яке набуте в шлюбі, але на особисті кошти одного з подружжя, спільним не є. Так як ОСОБА_4 побудувала спірний житловий будинок сама у 1980 році, він належав спадкодавцю на праві особистої власності.

Свідок ОСОБА_14 пояснив суду, що він працював в колгоспі на транспортному засобі «Самосвал» та транспортний засіб був з колгоспу виписаний на три ходки гравію. Від приніс чотири ходки гравію до домоволодіння ОСОБА_4, яка платила за гравій. В подальшому також привозив їй глину та пісок від імені колгоспу.

Свідок ОСОБА_15 Радувич пояснив, що 1980 року він разом з ОСОБА_1 та іншими особами розбирали старий будинок по вул. Ентузіастів №82 в с. Молниця Герцаївського району. Потім заливали бетон, а в вересні місяці вже штукатурили приміщення будинку. За роботу розплачувалась мати позивача. Батько позивача не брав участі у будівництві даного будинку.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснила, що проживає по сусідству з спадковим домоволодінням. В 1979 року був залитий фундамент даного домоволодіння, а в 1980 року побудований будинок. В даний період часу ОСОБА_9 в той період часу перебував в тюрмі. Будинок не будувала ОСОБА_4, так як була похилого віку. Будував її син ОСОБА_1 з його дружиною, а матір помагала.

ОСОБА_17 Миколайович в судовому засіданні пояснив, що мати позивача була його сестрою. Будинок в с. Молниця Герцаївського району побудувала його сестра ОСОБА_4. Він позичив ОСОБА_4 2000 рублів для будівництва будинку у 1980 році. Остання потім повернула кошти.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_4 являється його рідною сестрою. У 1979 році він допомагав сестрі заливати фундамент будинку по вул. Ентузіастів №82 в с. Молниця Герцаївського району. Її чоловік в той період відбував покарання в тюрмі, після чого пішов жити до іншої жінки. Він позичив сестрі 2000 рублів для будівництва. Не пам’ятає чи гроші були повернуті.

Свідок ОСОБА_18 пояснила суду, що ОСОБА_1 являється її рідним батьком У 1979 році її батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_4 залили фундамент для будівництва спірного будинку. Її мати, поки батько відбував покарання, позичала грошові кошти у її братів для того щоб побудувати новий будинок. Після проходження позивачем військової служби, він повернувся додому та помагав матері будувати будинок, в якому і проживав в подальшому. Весною 1980 року будинок був побудований. Помагали будувати родичі, брати матері, її покійний чоловік. Батько ОСОБА_9 після відбування покарання додому не повернувся, а жив у свого брата в с. Молниця, після чого купив будинок в с. Лунка. В сільській раді він написав розписку про те, що все що йому належить він залишає сину та претензій не має.

Свідок ОСОБА_19 пояснила суду, що їй не відомо хто будував спадковий житловий будинок. Вона працювала секретарем Молницької сільської ради з 1991 року по 2006 рік. Приблизно в 2004 року були надані назви вулиць в с. Молниця. Назви вулиць не мінялися. Їй не відомо, що чи ОСОБА_9 писав розписки в сільській раді відносно передачі майна сину.

ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснив, він в 1981-1982 роки був головою сільської ради в м. Молниця. Спірний будинок був побудований матір’ю позивача в 1981-1982 роки особисто, так як її чоловік відбував покарання. Після того як відбув покарання, певний період проживав у його старшого брата в с. Молниця.

Свідок ОСОБА_21 пояснив суду, що спірний будинок побудований в 1980 році. ОСОБА_9 цей будинок не будував, так як відбував покарання, після чого він жив у нього дома. Батько свідка ОСОБА_11 являється братом ОСОБА_9 Претензій до будинку не пред’являв.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, свого представника в судове засідання не направляв. Однак подав суду заяву, в якій просив розглянути справу у їхній відсутності, також зазначивши, що не заперечують щодо задоволення позовних вимог.

Повістки про виклик у судові засідання, направлені третій особі ОСОБА_3, разом з ластом повернулися до суду з відміткою про відмову адресата від одержання, у зв’язку з чим вважається належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила. Справу розглянуто у її відсутності.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, встановив наступні обставини справи дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 17.05.1998 року померла ОСОБА_4 (а.с. 87).

Відповідно до ст.548 ЦК УРСР 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийняття спадщини визначається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно ст.525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця. Ст.549 ЦК УРСР визначає 2 способи прийняття спадщини: 1) шляхом подачі заяву про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, та 2) шляхом вступу в управління або володіння спадковим майном. Зазначені дії повинні були вчинятись протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З матеріалів спадкової справи відносно спадкового майна останньої №165/2000 судом встановлено, що ОСОБА_4 постійно проживала з 1933 по день смерті в с. Молниця Герцаївського району Чернівецької області (а.с. 88). На день смерті з нею проживав в одному господарстві онук ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.24). За життя ОСОБА_4, 06.05.1992 року склала заповіт на користь ОСОБА_18, яким заповіла їй усе своє майно на випадок своєї смерті (а.с. 109-110). Остання у встановлений законом термін спадщину не приймала та на спадкове майно по заповіту не претендує, що підтверджується відповідною заявою від 04.05.2017 року (а.с. 106). Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 являються: син ОСОБА_1, донька ОСОБА_23. З них спадщину прийняв ОСОБА_1 шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном (а.с.28, 86-88).

ОСОБА_24 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, зареєстрованого Молницької сільською радою 25.10.1956 року, актовий запис №13 (а.с.23), який в свою чергу розірваний 25.04.1989 року, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію актів громадян про розірвання шлюбу (а.с.65).

Як вбачається з матеріалів справи, державним нотаріусом Герцаївського районного нотаріального округу ОСОБА_25 встановлено, що до складу спадкового майна, яке належало ОСОБА_4 входить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами №82 по вул. Ентузіастів в с. Молниця Герцаївського району Чернівецької області. Постановою відповідного нотаріуса №125/02-31 від 04.08.2017 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на наведене спадкове майно у зв’язку з відсутністю право встановлюючих документів на будинок, необхідних для вчинення нотаріальних дій (а.с. 149-150).

Згідно характеристики будинку, господарських будівель і споруд яка міститься у технічному паспорті а також Довідки ФОП ОСОБА_26 №15 від 03.05.2017 року, домоволодіння №82 по вул. Ентузіастів в с. Молниця Герцаївського району Чернівецької області складається з житлового будинку літ. «А» загальною площею 85,90 кв.м., у тому числі житловою площею 68,20 кв.м., літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. літ. «Б», «В», «Е», літньої кухні літ. «Г», гаражу літ. «Д», погребу літ. «Пг», криниці №1, воріт №2, огорожі №3, вигрібної ями №4, вартістю в цінах 2017 року 377664,00 грн. Житловий будинок повністю побудований та закінчений в 1975 році та не являється самочинним.

З витягів з погосподарських книг по спадковому домоволодінню Молницької сільської ради станом на 1980-1990 роки особовий рахунок №363, станом на 1991-1995 роки особовий рахунок №375, станом на 1996-2000 роки особовий рахунок №392 встановлено, що до 1990 року головою відповідного домогосподарства був записаний ОСОБА_9. З 1991 року головою домогосподарства була записана ОСОБА_4. ОСОБА_9 вибув з даного домоволодіння в с. Лунка 27.11.1987 року. Спірний житловий будинок першочергово був побудований 1957 року (погосподарська книга станом на 1980 рік та станом на 1986 рік а.с.42-43). З погосподарської книги станом на 1990 рік встановлено, що житловий будинок перебудований 1965 року. Як вбачається з книги погосподарського обліку Молницької сільської ради станом на 2011-2015 роки, номер об’єкта погосподарського обліку 387-1, домоволодіння по вул. Ентузіастів №82 в с. Молниця Герцаївського району побудоване 1975 року.

Як вбачається з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як вбачається з ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи пояснення свідків як доказ по справі на підтвердження факту перебудови спірного житлового будинку у 1980 році, суд не бере їх до уваги, так як відрізняються одні від одного та з їхніх поясненнях неможливо встановити якого саме року був побудований житловий будинок. Одні свідки стверджували про побудову житлового будинку в 1979 році, інші стверджують про рік побудови будинку в 1980-1982 роках.

Пояснення свідка ОСОБА_16 про будівництво будинку особисто позивачем та його дружиною у 1980 році не співпадають з поясненнями самого позивача, який стверджував в судовому засіданні, що за період часу з 1979 по 1981 рік проходив військову службу, а тому не знає хто будував будинок, однак запевнив, що не він будував, у зв’язку з чим суд не бере їх до уваги.

Із змісту статті 129 Конституції України вбачається, що однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про те, що позичали у 1980 році ОСОБА_4 грошові кошти у сумі по 2000 рублів для будівництва будинку суд не бере до уваги, так як вони не співпадають з обставинами наведеними у позовній заяві, в якій зазначено, що ОСОБА_5 позичив 2500 руб. Окрім того, за змістом п.12 постанови Пленуму ВС від 6.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися показанням свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК, зокрема у ч.2 ст.937 ЦК, ч.3 ст.949 ЦК.

Розписка від 21.12.1987 року датована ОСОБА_9І, в якій вказав, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_4, частика його майна залишається сину ОСОБА_1 на все життя та ніяких претензій на його частину майна вчиняти не буде, згідно норм ЦК УРСР 1963 року, який діяв в період складання розписки, не тягне за собою настання певних юридичних наслідків, так як не носить характер правочину та укладення договору.

Керуючись ухвалою ВС України від 11.03.2009 року слід зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (Позикодавець) передає у власність другій стороні (Позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.374 ЦК УРСР 1963 року, який діяв в період передачі свідками коштів для будівництва ОСОБА_4, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей (ч.2 даної статті).

За змістом ч.2 цієї норми при укладенні договору позики в письмовій формі безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

Суду не надано належних та допустимих доказів того, що спадкодавець ОСОБА_4 у 1980 році побудувала спірне домоволодіння за свої власні кошти та побудови житлового будинку в 1980 році, належних та допустимих доказів укладення договорів позики грошових коштів для будівництва будинку суду надано не було.

Як доказ року побудови спірного домоволодіння суд бере до уваги першочерговий запис побудови будинку який міститься в матеріалах справи, а саме в погосподарській книзі станом на 1980 рік, в якому зазначений рік побудови будинку 1957 рік, так як суду не надані докази про перебудову у встановленому законом порядку спірного домоволодіння.

Порядок набуття права власності на період будівництва будинку регулювався Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт забудови відповідного домоволодіння з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до положень ст. 100 та ст. 101 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час володіння спадкодавцем домоволодінням, громадяни могли мати у власності житловий будинок. А саме ст. 100 ЦК УРСР визначалось, що в особистій власності громадян може бути зокрема і жилий будинок. При цьому глава десята цього кодексу не пов'язувала наявність такого права з його обов'язковою державною реєстрацією. Та навпаки, ст.128 ЦК УРСР визначався момент виникнення права власності у набувача майна за договором з моменту передачі речі.

Згідно ст. 125 Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 30 травня 1926 р. який діяв на момент будівництва спірного домоволодіння та укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_9, майно, придбане подружжям спільною працею в період зареєстрованого шлюбу вважається таким, що належить обом із подружжя на правах спільної власності в рівних частках (ст.61-65 ЦК УРСР).

Статтею 101 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що у подружжя, яке проживає спільно може бути тільки один житловий будинок (або його частка), що належить на праві власності одному з них, або є в їх спільній власності. Право власності одного або кількох громадян на частину будинку з числа зазначених не позбавляє права інших з цих громадян мати у власності другу частину (частини) цього ж будинку.

Відповідно до ст.22 Кодексу по шлюб та сім'ю від 20.06.1969 року, який діяв в період проживання останніх у шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_9, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Так як спадкове домоволодіння побудоване останніми у шлюбі, він належав обом на праві спільної сумісної власності.

Право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, який є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 р. № 6-54цс12, яка згідно зінорм ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Пленум Верховного Суду України у п. 9 своєї постанови від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснив, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

Відповідно п. 7 до Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженого ЦСУ СССР 12 травня 1985 року № 5-24/26, книги погосподарського обліку використовуються, зокрема, для обліку житлових будинків, що належать громадянам на праві приватної власності.

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Належність запису у книгах погосподарського обліку в якості голови двору спадкодавцю ОСОБА_9 до 1987 року, в подальшому у якості голови двору ОСОБА_24 внаслідок вибуття останнього в с. Лунка Герцаївського району, підтверджує факт набуття ними як подружжя житлового будинку у встановленому законом порядку.

Факт вибуття зі спадкового домоволодіння ОСОБА_9 не дає підтавав стверджувати про втрату ним своєї частки у майні, як того стверджував позивач у позовні заяві.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. У випадку відсутності заповіту, право на спадкування одержують спадкоємці за законом (ст. 1223 ЦК). Частинами 1, 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як вбачається з спадкової справи №148/2006 року, ОСОБА_8 помер 14.05.2006 року (а.с.155). За життя, 19.09.2005 року останній склав заповіт на користь дружини ОСОБА_12, якій заповів все своє майно, яка в свою чергу прийняла спадщину за заповітом (а с.159). Шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 зареєстрований 15.09.1991 року (а.с.40).

15.01.2018 року ОСОБА_27 померла, однак не оформила своїх прав відносно спірного спадкового домоволодіння (а.с.206). За життя, остання склала заповіт на користь доньки ОСОБА_3, яка в свою чергу прийняла спадщину за заповітом (а.с.205).

Згідно ст. 392 ЦК України, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, та згідно ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Так як судом встановлено, що спірне домоволодіння набуде у встановленому законом порядку за період проживання спадкодавців ОСОБА_9 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, він належав обом на праві спільної сумісної власності подружжя, по ? частці кожному, а отже позивач має право на оформлення спадкових прав лише на частку житлового будинку, яка належала матері, так як після смерті батька спадщину не приймав, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

На підставі наведеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16, 329, 1217, 1223, 1258, 1261, 1268-1270, 1273, 1296 ЦК України, ст.ст. 17, 100-101, 126, 525, 526, 541, 544, 548 ЦК УРСР 1963 року, ст. 125 Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 30 травня 1926 р., ст.22 Кодексу по шлюб та сім'ю від 20.06.1969 року,ст.ст. 3, 10, 11, 80-89, 174, 208-209, 212-215, 256, 294 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, право приватної власності в порядку спадкування за законом на ? частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами №82, який розташований по вул. Ентузіастів в с. Молниця Герцаївського району Чернівецької області, який складається з: житлового будинку літ. «А» загальною площею 85,90 кв.м., у тому числі житловою площею 68,20 кв.м., літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. літ. «Б», «В», «Е», літньої кухні літ. «Г», гаражу літ. «Д», погребу літ. «Пг», криниці №1, воріт №2, огорожі №3, вигрібної ями №4.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги, яка до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подається до апеляційного суду Чернівецької області через Герцаївський районний суд Чернівецької області.

При оголошенні вступної та резолютивної частини судового рішення апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде виготовлено 26.02.2018 року.

Суддя: