Рішення № 72444920, 15.02.2018, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/14392/16-ц

Провадження № 2/643/1739/18

15.02.2018 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Горбунової Я.М., за участю секретаря Арестової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 09.06.2016 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 636, та скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частину даної квартири за ОСОБА_2, здійснену на підставі даного договору дарування.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 15 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та позивачем було укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, за яким позивач набула право власності на квартиру АДРЕСА_2.

Право власності на вищевказану квартиру зареєстроване за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У листопаді 2016 року позивач дізналась, що 09 червня 2016 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 1/2 частки спірної квартиру, у зв'язку із чим в останнього виникло право власності на частку квартири.

Підставою для набуття права власності на частку в спірній квартирі, що належить позивачу, у відповідача ОСОБА_3 було заочне рішення Московського районного суду м. Харкова у справі № 643/19799/15-ц від 25.02.2016 року.

Разом з тим, вищезазначене рішення суду було скасовано рішенням Апеляційного суду Харківської області, яке набрало законної сили.

У зв'язку із цим позивач вважає укладений між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір дарування недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 215, 203 ЦК України.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 позовні вимоги підтримали.

Відповідачі ОСОБА_9 та ОСОБА_3, від імені яких діють їх представники ОСОБА_10 та ОСОБА_11, позовні вимоги не визнали, так як вважають, що позивачами невірно вибраний спосіб захисту їх прав.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Заяв та клопотань від учасників справи не надходило.

Суд, заслухавши позиції сторін, дослідивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

15 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_1 укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, за яким позивач набула право власності на квартиру АДРЕСА_2.(а.с.6,7)

Право власності на вищевказану квартиру зареєстроване за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить інформаційна довідка (а.с.16)

У листопаді 2016 року позивач дізналась, що 09 червня 2016 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 1/2 частки на спірну квартиру, у зв'язку із чим в останнього виникло право власності на частку квартири, що підтверджується договором дарування від 09.06.2016 р.(а.с.8)

Підставою для набуття права власності на частку в спірній квартирі, що належить позивачу, у відповідача ОСОБА_3 було заочне рішення Московського районного суду м. Харкова у справі № 643/19799/15-ц від 25.02.2016 року.(а.с.10,11)

Разом з тим, вищезазначене рішення суду було скасовано рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02.06.2016 р., яке набрало законної сили. (а.с.12-15).

Позивач заперечує дійсність даного договору дарування з підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, так як право на укладання даного договору і розпорядження спірною квартирою у дарувальника згодом було скасоване і відповідно до ст. 215 ЦК україни просить визнати договір недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відповідно до ч. З ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Разом із тим ч. З ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності, зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту, і захист прав особи, яка вважає себе власником майна, в таких відносинах можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову. Так як, оспорений позивачем договір дарування укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в якому ОСОБА_1 стороною не була, то вимоги позивача про визнання недійсним правочину та скасування з цих підстав державної реєстрації права власності задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови у позові покладаються на позивача.

На підставі викладенного, керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 264-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п’ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, серія і номер паспорта не відомі, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач: ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2, серія і номер паспорта не відомі, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_3, серія і номер паспорта не відомі, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, адреса: м. Харків, Пушкінський в’їзд, 7-А.

Суддя: Я.М.Горбунова