Постанова № 72444390, 21.02.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Шевченко М.О.

Доповідач -Дронська І.О.

Справа № 415/5795/17

Провадження № 22ц/782/27/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року Справа № 22ц-27/18

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Дронської І.О.

суддів: Карташова О.Ю., Коротенка Є.В.,

за участю секретаря Єгорової О.П.

учасники справи: позивач ОСОБА_2,

відповідач ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 05 грудня 2017 року, постановлену у складі судді Шевченко М.О. у м. Лисичанськ, 05.12.2017 року

у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією сім'ю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права на житловий будинок

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією сім'ю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права на житловий будинок, в обґрунтування якого посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її баба ОСОБА_4, після смерті якої залишилась спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1, на яку за життя ОСОБА_4 склала заповіт на користь рідного брата позивача - ОСОБА_3, відповідача у справі, який перешкоджав ОСОБА_4 скласти новий заповіт на користь позивача, а також перешкоджав відмінити заповіт на його користь. Позивач вважає, що вона фактично прийняла спадщину після смерті баби, оскільки мешкала з останньою однією сім'єю на момент смерті ОСОБА_4, здійснювала за бабою догляд, що є підставою для усунення від права на спадщину брата позивача - ОСОБА_3 Просила суд встановити факт постійного проживання позивача однією сім'єю на момент смерті включно з бабою позивача ОСОБА_4, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 23.12.2010 року приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. на користь ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1; визнати за позивачем право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

У подальшому позивач уточнила свої позовні вимоги та просила суд встановити факт постійного проживання позивача однією сім'єю на момент смерті включно з бабою позивача ОСОБА_4, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 року; усунути відповідача ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті його баби ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 23.12.2010 року приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. на користь ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1; визнати за позивачем право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Також, 05.12.2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1, який належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3, заборонивши відповідачу будь-яким чином відчужувати зазначене майно.

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 05 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову за необґрунтованістю.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою позивачем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність ухвали суду першої інстанції скаржник просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову ухвалу, якою накласти арешт на спірний житловий будинок, разом з господарськими будівлями та спорудами, а виконання ухвали покласти на Лисичанський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Луганській області.

Сторони та представник відповідача, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, причини своєї неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи від останніх на адресу апеляційного суду не надходило, від позивача-скаржника ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю.

Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду за доводами апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 грудня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5542 та посвідченого приватним нотаріусом Жихар Н.П., спадкоємцем спадщини, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1, є ОСОБА_3.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову суд першої інстанції посилався на те, що у заяві позивачем не аргументована доцільність застосування саме цього виду забезпечення позову, не вказані причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, не обґрунтовані ті обставини, які, на думку позивача, можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, заява не містить посилання на докази наміру відповідача розпорядитися спірним майном, існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, адже відповідач володіє даним будинком 7 років і за цей час не реалізував своє право власності шляхом продажу, дарування чи відчуження у інший спосіб та, на підставі вищезазначеного дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволенню не підлягає у зв`язку з необґрунтованістю.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком, оскільки суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, позивач вказувала на свою незгоду з висновками суду першої інстанції, незважаючи на те, що відповідач дійсно 7 років користується цим майном (перебуває у власності відповідача), але останній може продати житловий будинок після пред'явлення до нього позову і у разі задоволення позову власником спірного житлового будинку буде вже не відповідач, а позивач, що може стати приводом для безперешкодного продажу відповідачем спірного будинку, що не тільки зробить неможливим здійснити виконання судового рішення по даній справі, а взагалі може привести до повної втрати позивачем спірного спадкового майна.

Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.

Підстави для забезпечення позову передбаченні положеннями ст.151 ЦПК України в редакції, 2004 року, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 151 цього Кодексу, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно роз'яснень, викладених в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави та не повинні призводити до фактичного вирішення справи по суті.

Відмовляючи позивачу у задоволені заяви, суд першої інстанції враховував інтереси не тільки позивача, але й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, а також те, що на підтвердження необхідності забезпечення позову в запропонований позивачем спосіб, останній не надав достатніх обґрунтувань та доказів, оскільки заява не містить посилання на докази наміру відповідача розпорядитися спірним майном, існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, адже відповідач володіє спірним житловим будинком 7 років і за цей час не реалізував своє право власності шляхом продажу, дарування чи відчуження у інший спосіб.

Як вбачається з заяви (клопотання) ОСОБА_2 про забезпечення позову, текст безпосередньо заяви останньої складається з п'яти строк та містить лише посилання на те, що на даний час відповідач є власником вищезазначеного майна та може безперешкодно продати чи будь-яким іншим чином відчужити майно, а.с. 39.

Виходячи з наявних у матеріалах справи відомостей, колегія суддів погоджується з тим, що позивачем не обґрунтовано та не надано відповідних доказів щодо наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду та наміру відповідача продати спірний житловий будинок, яким останній володіє з 23.12.2010 року, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а.с. 10, що може привести, як вважає ОСОБА_2, до повної втрати позивачем спірного спадкового майна.

Таким чином, позивач не довів належними доказами існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_3 та необхідності вчинення заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують та є такими, що не тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстави для її скасування за доводами, викладеними у апеляційній скарзі, відсутні.

Керуючись ст .ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Луганської області

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 05 грудня 2017 року залишити без задоволення.

Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 05 грудня 2017 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією сім'ю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права на житловий будинок залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді: