Постанова № 72443416, 26.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/726/17

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді - Шеметенко Л.П.

судді - Потапчука В.О.

судді - Семенюка Г.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року по справі за адміністративним позовом Приватного малого підприємства «Відзев» до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2017 року Приватне мале підприємство «Відзев» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 11.01.2017 року №0000031401 про збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1 118 485 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 279 621,25 грн., від 31.03.2017 року №0004571401 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 742 756 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 182 500 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки відповідача про порушення позивачем правил податкового законодавства не відповідають дійсності. Податковий кредит та валові витрати за результатом здійснення господарських операцій за перевіряємий період у повній мірі відповідають змісту та обсягам господарських операцій, підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними, первинними, бухгалтерськими та розрахунковими документами. Проте під час перевірки контролюючим органом не здійснено належного аналізу первинних, бухгалтерських та розрахункових документів, що призвело до безпідставного збільшення податкових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 11.01.2017 року №0000031401 в частині нарахування податкового зобов'язання в сумі 1 115 368 грн. і штрафних (фінансових) санкцій у сумі 278 842 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 31.03.2017 року №0004571401 повністю. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, у період з 07.11.2016 року по 16.12.2016 року Головним управлінням ДФС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного малого підприємства «Відзев» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 30.06.2016 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 року по 30.06.2016 року, за результатами якої складено акт від 23.12.2016 року №45/14-29-14-01/20866186 (Т. І, а.с. 18-123).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ПМП «Відзев», зокрема, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 1 307 906 грн., в тому числі по періодам: за 2013 рік - у сумі 331 247 грн., за 2014 рік - 398 753 грн., за 2015 рік - 383 248 грн., за І квартал 2016 року - 84 628 грн., за півріччя 2016 року - 194 658 грн., в тому числі ІІ квартал 2016 року (розрахунково) - 110 030 грн.; абз. а) п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за загальну суму 1 436 978 грн., в тому числі по періодам: за січень 2013 року - у сумі 19 248 грн., за лютий 2013 року - 22 225 грн., за березень 2013 року - 27 681 грн., за квітень 2013 року - 29 293 грн., травень 2013 року - 30 316 грн., за червень 2013 року - 29 387 грн., за липень 2013 року - 31 920 грн., за серпень 2013 року - 32 750 грн., за вересень 2013 року - 31 908 грн., за жовтень 2013 року - 31 738 грн., за листопад 2013 року - 32 024 грн., грудень 2013 року - 30 192 грн., січень 2014 року - 22 909 грн., лютий 2014 року - 28 466 грн., березень 2014 року - 34 270 грн., квітень 2014 року - 32 442 грн., травень 2014 року - 78 883 грн., червень 2014 року - 46 294 грн., липень 2014 року - 34 186 грн., серпень 2014 року - 36 821 грн., вересень 2014 року - 34 934 грн., жовтень 2014 року - 33 391 грн., листопад 2014 року - 32 624 грн., грудень 2014 року - 27 839 грн., січень 2015 року - 25 542 грн., лютий 2015 року - 33 258 грн., березень 2015 року - 29 664 грн., квітень 2015 року - 30 998 грн., травень 2015 року - 46 221 грн., червень 2015 року - 33 984 грн., липень 2015 року - 38 723 грн., серпень 2015 року - 39 575 грн., вересень 2015 року - 37 220 грн., жовтень 2015 року - 40 262 грн., листопад 2015 року - 39 111 грн., грудень 2015 року - 34 390 грн., січень 2016 року - 25 426 грн., лютий 2016 року - 32 792 грн., березень 2016 року - 35 813 грн., квітень 2016 року - 39 536 грн., травень 2016 року - 39 051 грн., червень 2016 року - 43 668 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивач подав в ГУ ДФС в Миколаївській області заперечення на акт, проте вони були залишені без задоволення, а до акту внесено зміни в частині допущення перевіряючими технічних помилок (Т. ІІ, а.с. 1-4, 5-14).

На підставі виявлених порушень відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 11.01.2016 року №0000021401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 1 307 906 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 231 164,5 грн., №0000031401, яким позивачу збільшеного суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1 118 485 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 279 621,25 грн. (Т. ІІ, а.с. 16, 18).

Позивач скористався правом на адміністративне оскарження вказаних рішень відповідача, подавши в ДФС України скаргу на податкові повідомлення-рішення, за результатом розгляду якої контролюючим органом вищого рівня прийнято рішення від 24.03.2017 року №5996/6/99-99-11-01-01-25 про часткове задоволення скарги (Т. ІІ, а.с. 30-42).

З урахуванням висновків ДФС України відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 31.03.2017 року №0004571401, яким визначив позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 742 756 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у сумі 182 500 грн. (Т. ІІ, а.с. 44).

Як вбачається з матеріалів перевірки, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток стало не підтвердження документально транспортування (поставки) товарно-матеріальних цінностей на адресу позивача від контрагентів-постачальників, придбання контрагентами товару, відмінного від того, який було реалізовано на адресу позивача, відсутність у контрагентів трудових ресурсів та основних засобів.

Врахувавши вказані обставини, контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реального постачання товарно-матеріальних цінностей на адресу позивача від контрагентів-постачальників, а отже і права на формування податкового кредиту і валових витрат за цими операціями.

Крім того, за результатом перевірки контролюючий орган вказав на не підтвердження первинними документами факт понесення позивачем комісійних витрат по взаємовідносинам із ТОВ «Торговий дім «Відзев», у зв'язку із чим - на безпідставність формування показників податкової звітності з податку на додану вартість і податку на прибуток за цими операціями.

Не погоджуючись із збільшенням грошових зобов'язань та застосуванням штрафних санкцій, посилаючись на безпідставність і необґрунтованість податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з позовом, в якому ставиться питання про скасування рішень суб'єкта владних повноважень.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції вказав на безпідставність та необґрунтованість висновків відповідача щодо нереальності операцій позивача з контрагентами ТОВ «Агатоптторг», ТОВ «Робус Україна», ТОВ «Комсервіс Плюс», ТОВ «Металпрофсервіс» і ТОВ «Торговий дім «Відзев».

Разом з цим, оскільки позивач не підтвердив первинними документами господарські операції з ТОВ «Інженерний центр «Рут», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що нараховане зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 3 117 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 779,25 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 11.01.2017 року №0000031401 є обґрунтованим та підстави для скасування рішення суб'єкта владних повноважень в цій частині відсутні.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до положень п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), виконанням робіт та наданням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи.

Згідно із положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/робіт/послуг, не підтверджені, зокрема, податковими накладними, не відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи зазначені норми податкового законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару, наданні послуг, виконанні робіт до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного придбання товару, надання послуг, виконання робіт, що підтверджується первинними документами, та використання в господарській діяльності цих товару/послуг/робіт.

Таким чином, податковий кредит з податку на додану вартість має бути підтверджений фактично здійсненими господарськими операціями, належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність цих операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника.

При цьому, відповідно до п.п. 200.1, 200.2, 200.4 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно із положеннями ст.ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку таких витрат. До складу витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції, яка діє з 01.01.2015 року) об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

При цьому, відповідно до ст. 1, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16 липня 1999 року (в редакції, яка діла на момент виникнення спірних правовідносин) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та повинні мати назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені норми податкового законодавства дають підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит з податку на додану вартість мають бути підтверджені фактично здійсненими господарськими операціями, належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність цих операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника.

При цьому, за відсутності факту придбання товару, виконання робіт, надання послуг за наявності формально оформлених первинних документів, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат або податкового кредиту.

Як встановлено під час перевірки та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Агатоптторг» відбулись господарські операції з постачання товару - Двутарв №45М, №36М.

Так, згідно видаткових накладних від 19.05.2014 року №РН-0519/01, від 20.05.2014 року №РН-0520/01 (Т. ІІ, а.с. 54-56) ТОВ «Агатоптторг» поставило на адресу ПМП «Відзев» вказаний товар на підставі замовлень позивача - рахунків-фактури від 19.05.2014 року №СФ-51950, від 20.05.2014 року №СФ-52051 (Т. ІІ, а.с. 53, 55).

Згідно оборотної відомості по рахунку 6311 (Т. ІІ, а.с. 52) постачання товару відображено позивачем у своєму бухгалтерському обліку, в тому числі, і щодо факту надходження товару на склад підприємства та його оплати.

Під час постачання товару та його оплати ТОВ «Агатоптторг» виписало податкові накладні від 19.05.2014 року №29, від 20.05.2014 року №30 (Т. ІІ, а.с. 58, 59), суми ПДВ по яким позивач включив у складі податкового кредиту відповідного періоду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за цими первинними документами можливо встановити постачання товару, його вид, кількість, проведення оплати, отже і здійснення господарських операцій між підприємствами.

При цьому, на думку колегії суддів, не укладення у письмовому вигляді договору поставки, а також не підтвердження якості товару відповідними сертифікатом чи свідоцтвом не спростовує фактичне здійснення вказаних господарських операцій, враховуючи, що вказані документи у розумінні норм податкового законодавства не є об'єктом оподаткування в частині формування витрат чи податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставним збільшення позивачу грошових зобов'язань по податку на прибуток на податку на додану вартість за операціями з ТОВ «Агатоптторг».

Також, у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Робус Україна» укладено договір купівлі-продажу від 03.04.2014 року №40314 (Т. ІІ, а.с. 68), за яким ТОВ «Робус Україна» зобов'язується передати у власність ПМП «Відзев», а ПМП «Відзев» - прийняти і оплатити товар в асортименті, кількості і по ціні відповідно до накладних на кожну партію товару.

Відповідно до п.п. 3.1 п. 3, п.п. 4.2 п. 4 Договору поставка партії товару здійснюється ТОВ «Робус Україна» у місце вказане ПМП «Відзев».

Оплата товару здійснюється ПМП «Відзев» у безготівковій формі.

Підпунктом 8.5 п. 8 визначено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014 року.

Так, згідно видаткових накладних від 04.04.2014 року №РН-0404/02, №РН-0404/02 (Т. ІІ, а.с. 63, 66) ТОВ «Робус Україна» поставило на адресу ПМП «Відзев» товар - Двотарв №45М на підставі замовлень позивача - рахунків-фактури від 03.04.2014 року №СФ-40351, від 04.04.2014 року №СФ-40451 (Т. ІІ, а.с. 62, 65).

Згідно оборотної відомості по рахунку 6311 (Т. ІІ, а.с. 61) постачання товару відображено позивачем у своєму бухгалтерському обліку, в тому числі, і щодо факту надходження товару на склад підприємства та його оплати.

Під час постачання товару та його оплати ТОВ «Робус Україна» виписало податкові накладні від 04.04.2014 року №2, №5 (Т. ІІ, а.с. 64, 67), суми ПДВ по яким позивач включив у складі податкового кредиту відповідного періоду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за цими первинними документами можливо встановити виконання умов договору, постачання товару, його вид, кількість, проведення оплати, отже і здійснення господарських операцій між підприємствами.

При цьому, на думку колегії суддів, не підтвердження якості товару відповідними сертифікатом чи свідоцтвом не спростовує фактичне здійснення вказаних господарських операцій, враховуючи, що наведені документи у розумінні норм податкового законодавства не є об'єктом оподаткування в частині формування витрат чи податкового кредиту.

Водночас, необґрунтованими є доводи контролюючого органу про неможливість встановити фактичне постачання товару у зв'язку із наявністю недоліків у видаткових накладних таких як не зазначення номеру, дати довіреності і прізвища особи, що отримала товар, а також не підтвердження позивачем штатним розписом наявності працівника, який отримав цей товар.

Так, колегія суддів враховує, що за умовами вказаного договору постачання товару здійснюється контрагентом, тобто шляхом його передачі відповідному водієві для транспортування на адресу позивача, а отже обов'язок складання вказаних видаткових покладалось на контрагента, у зв'язку із чим позивач позбавлений можливості відстежити правильність формування контрагентом вказаних первинних документів та контролювати передачу товару на відправлення певному працівнику.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставним збільшення позивачу грошових зобов'язань по податку на прибуток на податку на додану вартість за операціями з ТОВ «Робус Україна».

Також, під час перевірки встановлено, що між позивачем та ТОВ «Комсервіс Плюс» укладено договір поставки від 09.12.2013 року №С-4, за яким ТОВ «Комсервіс Плюс» зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки ПМП «Відзев» товар згідно специфікації №1 даного договору - ножі гільйотинні 570Х75Х27 мм сталь 6ХВ2С, а ПМП «Відзев» зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього грошову суму по схемі розрахунків, що вказана в специфікації.

Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 Договору поставка товару здійснюється ТОВ «Комсервіс Плюс» протягом 15 робочих днів з моменту 70% передплати - м. Дніпропетровськ - згідно вимог міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» 2000, якщо інші умови поставки не вказані у специфікації.

Підпунктом 8.1 п. 8 визначено, що Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 року.

Так, згідно видаткової накладної від 26.12.2013 року №РН-0000559 (Т. ІІ, а.с. 74) ТОВ «Комсервіс Плюс» поставило на адресу ПМП «Відзев» товар - ножі 570Х75Х27 мм сталь 6ХВ2С на підставі замовлення позивача - рахунку-фактури від 05.12.2013 року №СФ-0512-85 (Т. ІІ, а.с. 73).

Згідно оборотної відомості по рахунку 6311 (Т. ІІ, а.с. 72) постачання товару відображено позивачем у своєму бухгалтерському обліку, в тому числі, і щодо факту надходження товару на склад підприємства та його оплати.

Під час проведення часткової та повної оплати товару ТОВ «Комсервіс Плюс» виписало податкові накладні від 18.12.2013 року №827, №559 (Т. ІІ, а.с. 75, 76), суми ПДВ по яким позивач включив у складі податкового кредиту відповідного періоду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за цими первинними документами можливо встановити виконання умов договору, постачання товару, його вид, кількість, проведення оплати, отже і здійснення господарських операцій між підприємствами.

При цьому, на думку колегії суддів, не підтвердження якості товару відповідними сертифікатом чи свідоцтвом не спростовує фактичне здійснення вказаних господарських операцій, враховуючи, що ці документи у розумінні норм податкового законодавства не є об'єктом оподаткування в частині формування витрат чи податкового кредиту.

Водночас, необґрунтованими є доводи контролюючого органу про неможливість встановити фактичне постачання товару у зв'язку із наявністю недоліків у видатковій накладній таких як не зазначення номеру, дати довіреності і прізвища особи, що отримала товар, а також невідповідність дат складання видаткової накладної та товарно-транспортної накладної.

Так, колегія суддів враховує, що за умовами вказаного договору постачання товару здійснюється контрагентом, а отже обов'язок складання вказаних документів покладалось на ТОВ «Комсервіс Плюс», у зв'язку із чим позивач позбавлений можливості відстежити правильність формування контрагентом вказаних первинних документів.

Водночас, на думку колегії суддів вказані документи відображають відомості, в тому числі, і щодо їх оформлення, а складання видаткової накладної раніше дати фактичного транспортування товару не може спростовувати передачу товару покупцеві.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставним збільшення позивачу грошових зобов'язань по податку на прибуток на податку на додану вартість за операціями з ТОВ «Комсервіс Плюс».

Також, як встановлено під час перевірки та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Металпрофсервіс» відбулись господарські операції з постачання товару - швелер холодно-гнутий 100х50х3 (6000 мм); швелер холодно-гнутий 120х60х4 (6000 мм); швелер холодно-гнутий 160х60х3 (6000 мм).

Вказані операції відбулись між сторонами згідно укладеного договору поставки від 06.11.2012 року №55 (Т. ІІ, а.с. 79-80), згідно якого ТОВ «Металпрофсервіс» зобов'язується поставити, а ПМП «Відзев» - прийняти та оплатити металоконструкцію на умовах, викладених у договорі.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 п. 3 Договору продукція поставляється на умовах поставки - самовивозу. Строки поставки продукції - протягом 10 днів з моменту надходження передоплати.

Згідно із п.п. 5.1, 5.2 п. 5 Договору розрахунки по дійсному договору здійснюються у національній валюті України. Оплата продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Металпрофсервіс», визначений у вказаному договорі.

Підпунктом 12.2 п. 12 визначено, що Договір діє з моменту підписання сторонами та до 31.12.2012 року.

Додатковою угодою від 02.01.2015 року до Договору поставки від 06.11.2012 року №55, укладеною між позивачем та ТОВ «Металпрофсервіс» (Т. ІІ, а.с. 81), викладено п. 12.2 Договору в новій редакції, а саме визначено, що дійсний Договір діє з моменту підписання сторонами по 31.12.2015 року.

Пунктом 2 визначено, що Додаткова угода діє з моменту підписання та є невід'ємною частиною Договору від 06.11.2012 року №55.

Так, постачання вказаного товару оформлено підприємствами видатковою накладною від 26.05.2015 року №10 (Т. ІІ, а.с. 78).

Згідно оборотної відомості по рахунку 6311 (Т. ІІ, а.с. 77) постачання товару відображено позивачем у своєму бухгалтерському обліку, в тому числі, і щодо факту надходження товару на склад підприємства та його оплати.

Під час попередньої та повної оплати товару і його постачання ТОВ «Металпрофсервіс» виписало податкові накладні від 20.05.2015 року №3, від 26.05.2015 року №4 (Т. ІІ, а.с. 82, 83), суми ПДВ по яким позивач включив у складі податкового кредиту відповідного періоду.

Оплата проведена позивачем у безготівковій формі на підставі рахунку від 20.05.2015 року №15, виставленого ТОВ «Металпрофсервіс» (Т. ХХІХ, а.с. 185).

Повний розрахунок за цими операціями між підприємствами оформлений відповідними актами звіряння (Т. ХХІХ, а.с. 186-188).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за цими первинними документами можливо встановити постачання товару, його вид, кількість, проведення оплати, отже і здійснення господарських операцій між підприємствами.

При цьому, на думку колегії суддів, не надання під час перевірки відповідної угоди щодо поставки товару, а також не підтвердження якості товару відповідними сертифікатом чи свідоцтвом не спростовує фактичне здійснення вказаних господарських операцій, враховуючи, що вказані документи у розумінні норм податкового законодавства не є об'єктом оподаткування в частині формування витрат чи податкового кредиту, в тому числі, і за рахунок товарно-транспортних документів.

Разом з цим, судом першої інстанції надано вірну правову оцінку нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, правильно застосовано під час вирішення спору вимоги чинного законодавства, що вказують на індивідуалізацію відповідальності конкретної особи за порушення вимог податкового законодавства і правил бухгалтерського обліку, у зв'язку із чим колегія суддів враховує обґрунтованість мотивів суду першої інстанції при не наданні переваги податковій інформації щодо господарської діяльності контрагента позивача, зазначаючи при цьому про неможливість настання негативних наслідків для позивача зв'язку із допущенням порушень у сфері податкового законодавства під час провадження господарської діяльності третіми особами.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставним збільшення позивачу грошових зобов'язань по податку на прибуток на податку на додану вартість за операціями з ТОВ «Металпрофсервіс».

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість не врахування контролюючим органом наданих позивачем до перевірки документів.

Фактично помилковість висновків контролюючого органу про відсутність реальності наведених операцій виникла через поверховість дослідження наданих до перевірки первинних і бухгалтерських документів, не вивчення даних цих документів та змісту у їх сукупності, що призвело до формального висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту та витрат за цими операціями.

Колегія суддів не може погодитись з доводами контролюючого органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток за результатом цих операцій та вважає вірним висновок суду першої інстанції, що за наданими позивачем первинними документами можливо встановити зміст операцій, їх обсяги, оплату, фактичне постачання товару, їх використання господарській діяльності підприємства.

На момент постачання товару, складання первинних документів, податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість, є діючими підприємствами, відомості про припинення їх реєстрації як юридичних осіб та відсутність за місцезнаходженням у встановленому законом порядку не вносились.

Як вбачається з акту перевірки всі ці первинні документи щодо операцій із вищезазначеними контрагентами позивачем надавались у повному обсязі, тобто були об'єктом дослідження правильності формування підприємством податкового кредиту та витрат за цими операціями.

Всі первинні документи та бухгалтерські документи підписані керівниками підприємств, мають необхідні реквізити.

При цьому, податковим органом як при вирішенні справи у суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду не наведено обґрунтованих доводів тому та не підтверджено належними доказами того, що правочини позивачем вчинено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат.

В більшій мірі висновки контролюючого органу ґрунтуються на податкових відомостях щодо відсутності у контрагентів необхідних адміністративних можливостей, трудових ресурсів, транспортних засобів.

На цих же підставах і прийняті податкові-повідомлення рішення, оскаржувані за цим позовом, що безумовно свідчить про їх неналежну обґрунтованість.

На думку колегії суддів, зазначені обставини беззаперечно свідчать, що збільшення позивачу грошових зобов'язань, позбавлення позивача права на податковий кредит, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій, відбулось за відсутності всебічного аналізу господарських операцій на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Не надання до перевірки додаткових документів, які б на думку контролюючого органу, могли б більш достовірно підтвердити виконання господарських операцій, не може спростувати відомості щодо цих операцій на підставі тих документів, які досліджувались органом під час перевірки, а відтак - і правомірність формування податкового кредиту за цими операціями та витрат.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи контролюючого органу про не підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами товарно-транспортними накладними, оскільки чинним законодавством України передбачено обов'язковість складення ТТН лише у випадку надання послуг з перевезення, а отже ці правила не мають обов'язкового характеру для фіксування операцій між позивачем та його контрагентами.

Разом з цим, всі зобов'язання, а також стан розрахунків позивача за цими операціями належним чином відображено підприємством у своєму податковому та бухгалтерському обліку, що в тому числі, не заперечується відповідачем.

Зазначені обставини свідчать про те, що висновки контролюючого органу про недостатність первинних документів для підтвердження господарських операцій є оціночними, не спрямовані на виявлення фактичного допущення позивачем порушень у сфері оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток, а відсутність у відповідача належних доказів про те, що свою господарську діяльність підприємства здійснювали поза межами правового поля, тільки додатково підтверджує поверховість результатів перевірки та не направлення її висновків на приведення бухгалтерського обліку позивача в частині дійсного формування податкових зобов'язань у відповідність до вимог законодавства.

Враховуючи викладене, оскільки вказані операції позивача з його контрагентами підтверджуються первинними та бухгалтерськими документами, висновки акту перевірки про порушення позивачем правил оподаткування, формування податкового кредиту та витрат не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції із дослідженням первинних документів надано належну оцінку необґрунтованим доводам податкового органу про безтоварність операцій з контрагентами та вірно зроблено висновок про безпідставність оскаржуваних рішень.

Також, у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ Торговий Дім «Відзев» укладено Договори комісії на продаж товару від 02.01.2013 року №1/2013, від 02.01.2014 року №1/2014, від 02.01.2015 року №1/2015, за якими ПМП «Відзев», в особі директора ОСОБА_1, доручає ТОВ «Торговий дім «Відзев», в особі директора ОСОБА_1, а ТОВ «Торговий дім «Відзев» зобов'язується за плату (винагороду) вчинити декілька правочинів (угод) з продажу товару (металопрокату, металоконструкції та ін.).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 Договорів угоди з продажу товару здійснюються від імені ТОВ «Торговий дім «Відзев» і за рахунок ПМП «Відзев».

Орієнтована вартість договорів на момент укладення складає 30 000 000 грн., в т.ч. ПДВ 5 000 000 грн.

Згідно із п. 2 Договорів ТОВ «Торговий дім «Відзев», зокрема, зобов'язується: прийняти у ПМП «Відзев» призначені для продажу товари, в кількості та асортименті, вказаних у накладних та у актах прийому-передачі товару, а також зберігати їх в належних умовах до моменту реалізації (передачі) третім особам або до повернення ПМП «Відзев»; відповідно до умов Договорів і на найбільш вигідних для ПМП «Відзев» умовах реалізувати товар третім особам.

Договори на продаж товару третім особам повинні укладатись на таких умовах: ціна реалізації повинна відповідати ціні, встановленій в накладних та у актах прийому-передачі товару; форма розрахунків - безготівкова, з оплатою на рахунок ПМП «Відзев», або готівкова з оплатою в касу ТОВ «Торговий дім «Відзев»; максимальний строк оплати - 30 днів із моменту одержання третьою особою товару від ТОВ «Торговий дім «Відзев».

Також, по закінченню кожного місяця протягом дії Договорів ТОВ «Торговий дім «Відзев» зобов'язується подавати ПМП «Відзев» звіт за минулий місяць, на підставі якого сторонами укладаються акти виконаних робіт; одночасно з поданням звіту передати ПМП «Відзев» все одержане за Договорами комісії. Кошти перераховуються ТОВ «Торговий дім «Відзев» на поточний рахунок ПМП «Відзев».

Відповідно до п. 3 Договорів ПМП «Відзев», зокрема, зобов'язується: передати ТОВ «Торговий дім «Відзев» товари партіями по отриманим ТОВ «Торговий дім «Відзев» заявкам покупців в асортименті і кількості, вказаних в актах прийому-передачі товару; надати ТОВ «Торговий дім «Відзев» на кожну партію переданого товару накладну, податкову накладну, копії сертифікатів якості товару, на переданий протягом місяця товар - акт прийому-передачі товару.

Згідно із п.п. 4.1 п. 4 Договорів сума комісійної винагороди визначається та узгоджується сторонами актами виконаних робіт, що складають за підсумками кожного місяця.

Відповідно до п.п. 6.1 п. 6 Договорів товар, що надійшов ТОВ «Торговий дім «Відзев» від ПМП «Відзев» є власністю комітента. Право власності зберігається за ПМП «Відзев» до моменту переходу товару третій особі відповідно до укладеного ТОВ «Торговий дім «Відзев» договору.

Підпунктами 7.1 п. 7 визначено, що Договори діють з моменту їх підписання сторонами і відповідно до 31.12.2013 року, 31.12.2014 року, 31.12.2015 року.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаних Договорів позивачем як під час перевірки так і до суду надано акти приймання-передачі товару на комісію, складені по закінченню кожного місяця в період з січня 2013 року по червень 2016 року, разом із видатковими накладними (на комісію), підписані ПМП «Відзев» та ТОВ «Торговий дім «Відзев».

Результати наданих послуг за вказаними договорами оформлено між ПМП «Відзев» та ТОВ «Торговий дім «Відзев» актами здавання-приймання виконаних робіт/наданих послуг, складені по закінченню кожного місяця в період з січня 2013 року по червень 2016 року.

Разом з цим, акти виконання робіт/наданих послуг підтверджені документами під назвою «Реалізація товару по клієнтам» із зазначенням виду товарів, дати реалізації, а також контрагентів, яким реалізовано вказаний товар.

Дослідивши вказані документи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що за цими документами підтверджується виконання умов Договорів, укладених між ПМП «Відзев» та ТОВ «Торговий дім «Відзев», реалізація ТОВ «Торговий дім «Відзев» від імені ПМП «Відзев» товару, обсяги виконаних операцій, а отже і направленість угод між комітентом та комісіонером на ведення господарської діяльності, одержання прибутку тощо.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги доводи контролюючого органу про недостатність у ТОВ «Торговий дім «Відзев» матеріально-технічної можливості для виконання умов Договорів щодо прийняття і зберігання товару до подальшої реалізації третім особам.

Так, колегія суддів враховує, що предметом Договорів комісії, укладених між ПМП «Відзев» та ТОВ «Торговий дім «Відзев», є фактичне доручення позивачем вчинити ТОВ «Торговий дім «Відзев» правочини з продажу товарів третім особам, тобто мета цих угод не опосередковувалась безпосереднім зберіганням товару, а отже не знаходження на зберіганні у комісіонера товару не спростовує здійснення господарських операцій.

Факт відпуску товарів на продаж безпосередньо від ПМП «Відзев» за відповідними заявками комісіонера встановлений і під час перевірки та у повній мірі відповідає умовам договорів, укладених з ТОВ «Торговий дім «Відзев».

Не може бути підставою для позбавлення позивача права на формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість і податку на прибуток і недоліки актів приймання-передачі товару на комісію, таких як відсутність в цих документах відомостей місця складання, а також дат їх складання, враховуючи наявність в них відомостей щодо періоду передачі товару, особи, якій цей товар передається, загальної вартості товару, а також визначення місця передачі товару - склади підприємства, а саме, як встановлено в ході розгляду справи, ПМП «Відзев».

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо сумнівності фактичної господарської діяльності між ПМП «Відзев» та ТОВ «Торговий дім «Відзев», з огляду на те, що директором цих підприємств є одна й та ж особа.

Так, колегія суддів враховує, що комітент та комісіонер є окремими юридичними особами, зареєстрованими у відповідності до вимог чинного законодавства, провадять свою діяльність згідно визначених направлень, тобто є діючими підприємствами, а отже наведені організаційні обставини ніяким чином не суперечать вимогам Закону.

З огляду на наведене, оскільки фактичне виконання умов договорів між ПМП «Відзев» та ТОВ «Торговий дім «Відзев» підтверджується належним чином оформленими первинними документами, за цими документами можливо встановити зміст операцій, їх обсяги, ці операції у повній мірі відповідають узгодженими між сторонами договорів умовам, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позбавлення позивача права на формування податкового обліку за результатом цих операцій та збільшення зобов'язань по податку на додану вартість і податку на прибуток відбулось не у відповідності до норм податкового законодавства.

Водночас, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по операціям між позивачем та ТОВ «Інженерний центр «Рут».

Як вбачається з матеріалів перевірки, за лютий 2015 року позивач у складі податкового кредиту відніс суму податку на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Інженерний центр «Рут» товару - гідравлічний трубогин, номінальне навантаження 196 кН, можливість згинання, на підставі податкової накладної від 17.02.2015 року №9.

Разом з цим, реальність вказаних операцій позивач як під час перевірки та і під час розгляду справи в суді не підтвердив первинними документами.

На думку колегії суддів, враховуючи, що контролюючий орган в акті перевірки посилається на відсутність у контрагента позивача необхідних можливостей, в тому числі, трудових ресурсів, адміністративних та складських приміщень, транспортних засобів тощо для здійснення господарської діяльності, висновки про відсутність реальності цих операцій є обґрунтованими, а отже включення сум ПДВ за їх результатом суперечить вимогам податкового законодавства.

Згідно розрахунку податкових зобов'язань та штрафних санкцій з ПДВ (Т. ХХІХ, а.с. 135-137, 190-191), контролюючим органом у зв'язку із невизнанням реальності цих операцій здійснено донарахування грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 3 117 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 779,25 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення від 11.01.2017 року №0000031401.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування рішення суб'єкта владних повноважень в цій частині є правильним.

Водночас, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято доводи позивача про те, що відповідно до п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України скарга позивача про скасування податкових повідомлень-рішень, яка подана підприємством в порядку адміністративного оскарження, є задоволеною, у зв'язку із чим рішення відповідача є нечинними.

Так, відповідно до п.п. 56.8, 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, під час адміністративного оскарження рішень контролюючого органу, ДФС України своїм рішенням від 06.02.2017 року №2124/6/99-99-11-01-25 продовжено строк розгляду скарги до 26.03.2017 року.

Рішення за результатом розгляду скарги прийнято 24.03.2017 року за №5996/6/99-99-11-01-25, тобто в межах визначених строків.

Надіслано вказане рішення на адресу платника податків 27.03.2017 року.

Водночас, згідно із п. 56.13 ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли останній день строків, зазначених у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Так, останнім днем строку для розгляду скарги позивача є 26.03.2017 року (неділя), що є вихідним днем, отже надсилання рішення за результатом розгляду скарги наступного дня після вихідного відбулось з дотриманням правил податкового законодавства.

Не можуть заслуговувати на увагу і доводи позивача про те, що збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11.01.2017 року №0000031401 за період з січня про листопад 2013 року відбулось з порушенням строку у 1095 днів, визначеного п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, оскільки як вбачається з розрахунку податкового зобов'язання у вказане рішення сума зобов'язань за результатом виявлених порушень у цей період не врахована.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції із дослідженням обставин справи та наданням належної оцінки обставинам справи, зроблено правильний висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Судове рішення складено у повному обсязі 27.02.2018 р.

Головуючий, суддя: Л.П. Шеметенко

Суддя: В.О. Потапчук

Суддя: Г.В. Семенюк