Постанова № 72442942, 27.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13951/16 Головуючий у 1-й інстанції - Кармазін О.А.

Суддя-доповідач - Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Ісаєнко Ю.А., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року

у справі №826/13951/16

за адміністративним позовом ОСОБА_2

до відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області,

Центральної атестаційної комісії Головного управління Національної поліції Головного управління Національної поліції в Київській області,

третя особа: Миронівське відділення поліції Рокитнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області

про визнання протиправним наказу та рішення, визнання протиправними дій, поновлен6ня на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И Л А :

05 вересня 2016 року, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, Центральної атестаційної комісії Головного управління Національної поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Миронівське відділення поліції Рокитнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області, в якому просив:

1) визнати рішення ГУНП в Київській області в частині включення ОСОБА_2 до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, протиправним;

2) визнати дії ГУНП в Київській області щодо проведення атестації позивача протиправними;

3) визнати протиправним та скасувати рішення (висновок) Атестаційної комісії щодо невідповідності позивача займаній посаді та звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність;

4) визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Київській області №54 о/с від 09.02.2016 року в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції за пп. 5 п. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію";

5) поновити ОСОБА_2 (М-210915) на посаді інспектора Миронівського відділення поліції Рокитнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області з 09.02.2016 року;

6) стягнути з ГУНП в Київській області на користь ОСОБА_2 суму середнього грошового забезпечення за час рушеного прогулу за період з 09.02.2016 по день поновлення на роботі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду, на підставі ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу через порушення норм процесуального права з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач фактично повторює свої позовні вимоги та обґрунтування до них та цитує норми матеріального права, водночас сам в апеляційній скарзі зазначає, що про порушення свого права дізнався 10.02.2016, коли ознайомився з наказом про звільнення та зазначає, що звернувся до суду поза межами встановленого процесуальним законом місячного строку. Крім того, не наводить в апеляційній скарзі жодних доводів поважності причини пропуску строку звернення до суду.

Відповідачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 315, ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції залишаючи позовну заяву без розгляду мотивував своє рішення тим, що позивач звернувся до суду поза межами місячного строку, передбаченого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення позивача до суду) та норм ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147) та відсутністю поважних підстав для поновлення пропуску строку звернення до суду.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову) суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з порушенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання позову), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з ч.1 ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд, на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів, не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до ч. 2 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), позовна заява може бути залишена без розгляду, як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Звертаючись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Атестаційної комісії щодо невідповідності позивача займаній посаді 30.12.2015 та наказу про звільнення від 09.02.2016 позивач послалася на ту обставину, що рішення та наказу відповідача є незаконними, порушує його права та інтереси.

15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його в новій редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції Закону №2147-VIII) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи

Так, відповідно до частини 1 статті 122 КАС України (в редакції Закону №2147-VIII) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 статті 122 КАС України (в редакції Закону №2147-VIII) встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При цьому згідно частини 3 статті 123 КАС України в наведеній редакції, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 проходив службу на посаді інспектора Миронівського відділення поліції Рокитнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

30 грудня 2015 року було проведено атестування позивача, за результатами якого Атестаційною комісією зроблений висновок про те, що ОСОБА_2 не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. З відповідним атестаційним листом, у якому містився висновок Атестаційної комісії, позивач ознайомлений 11.01.2016.

Рішенням апеляційної атестаційної комісії північного регіону, оформленого протоколом від 21.01.2016, відхилено скаргу позивача.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області №54 о/с від 09.02.2016, прийнятого на підставі атестаційного листа від 30.12.2015, ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції згідно пункту 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»(через службову невідповідність) З вказаним наказом позивач ознайомився 10.02.2016, що підтверджується матеріалами справи та визнається позивачем.

Таким чином, про обставини прийняття Атестаційною комісією рішення (висновку) про невідповідність позивача займаній посаді позивачу стало відомо 11.01.2016, а про обставини звільнення його зі служби 10.02.2016. Відтак, з вказаних дат у позивача виникло право на звернення до суду за захистом своїх прав, які він вважає порушеними внаслідок проведення його атестації та подальшого звільнення зі служби.

Проте з позовними вимогами про скасування рішення (висновку) Атестаційної комісії щодо невідповідності позивача займаній посаді від 30.12.2015 та про скасування наказу Головного управління Національної поліції в Київській області №54 о/с від 09.02.2016 про звільнення вперше звернувся до суду лише 05 вересня 2016 року, про що свідчить вхідний штамп суду першої інстанції, тобто із значним пропуском місячного строку, передбаченого частиною 3 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) та частиною 5 статті 122 КАС України (в редакції Закону №2147-VIII).

Судом першої інстанції було встановлено, що матеріали справи містять належне підтвердження того, що позивач був ознайомлений з оскаржуваним рішенням та наказом та мав право оскаржити його у продовж місяця.

Водночас колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо безпідставності та необгрунтованості наведених позивачем у своїх клопотаннях про поновлення строку звернення до суду обставини щодо поважності причин пропуску звернення до суду, а саме щодо перебування дружини позивача на обліку у зв'язку з вагітністю та пологами, народження у позивача 15.02.2016 дитини та здійснення за нею, як стверджує позивач, догляду до досягнення шестимісячного віку, а також здійснення дружиною позивача стаціонарного навчання в Київському національному університеті культури і мистецтв, оскільки зазначені позивачем обставини жодним чином не можуть свідчити про наявність непереборних обставин, які б об'єктивно перешкоджали зверненню до суду за захистом своїх прав на протязі більш як шести місяців. При цьому подача позову не передбачає обов'язкової явки позивача до суду, а можлива також за допомогою пошти чи кур'єрської доставки.

Тобто позивач мав можливість у термін передбачений законом звернутись до суду за захистом своїх прав, проте не скористався своїм законним правом на оскарження у строки передбачені нормами ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначене, твердження позивача про поважність причин пропуску строку на звернення до суду не відповідає матеріалам справи.

Так. у силу положень ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову та прийняття оскаржуваної ухвали), порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» про порушення прав, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову та прийняття оскаржуваної ухвали), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Зазначене повністю узгоджується з вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну.

Зокрема, у п. 74 рішення у справі «Пономарьов проти України» Суд вказав, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

У п. 66-69 рішення у справі «Смірнова проти України» Європейський суд вказав, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність строків судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду. Викладеній у п. 57 рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Так, розглядаючи справу «Меньшакова проти України», Європейський суд не встановив порушення ст. 6 Конвенції щодо відмови національних судів поновити заявниці строк звернення до суду та зазначив таке: «Суд дійшов висновку, що рішення судів не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно».

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 27 лютого 2018 року.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Ісаєнко Ю.А.