Рішення № 72442385, 14.02.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

14 лютого 2018 року м. Чернігів

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Шморгуна В.В. за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами загального (спрощеного) позовного провадження справу 927/1020/17

За зустрічним позовом: Комунального підприємства «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради,

код ЄДРПОУ 22828596, вул. Шевченка, 33а, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження старого міста»,

код ЄДРПОУ 38881164, проспект Миру, 194, м. Чернігів, 14037

За участю: Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом: Чернігівської міської ради, вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000

Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за зустрічним позовом: Публічного акціонерного товариства Чернігівського ремонтно-механічний заводу “Жовтневий молот”, проспект Миру, 194, м. Чернігів, 14037

Предмет спору: про визнання недійсним договору

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_1, довіреність №7 від 12.02.2018, представник;

від відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_2, довіреність №б/н від 01.01.2018, представник;

від третіх осіб: ОСОБА_1, довіреність №1-28/654 від 12.06.2017 – представник Чернігівської міської ради; ОСОБА_3, довіреність №б/н від 01.01.2018 – представник ПАТ ЧРМЗ «Жовтневий молот»,

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Відродження старого міста» подано позов до Комунального підприємства «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, у якому просить суд:

- визнати договір №012:0199 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи від 01.04.2014, укладений між Комунальним підприємством "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження старого міста", припиненим з 02.10.2017;

- визнати ліцензійний договір №74 про надання прав на використання знаку для товарів та послуг від 01.07.2014, укладений між Комунальним підприємством “Паркування та ринок” Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Відродження старого міста», припиненим з 02.10.2017.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.04.2014 між сторонами укладено договір №012:0199 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи, а 01.07.2014, на виконання п. 4.2.15 вказаного договору, між сторонами укладено ліцензійний договір №74 про надання прав на використання знаку для товарів та послуг. У зв’язку з виконанням ТОВ “Відродження старого міста” зобов’язань за договором №012:0199 від 01.04.2014, позивач просить визнати цей договір та укладений на підставі нього ліцензійний договір від 01.07.2014 припиненими.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2017 порушено провадження у справі, призначено розгляд справи на 30.11.2017 та залучено до участі у справі, у якості тертої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Чернігівську міську раду (далі – третя особа-1).

До початку судового засідання 30.11.2017 відповідачем подано зустрічний позов, у якому відповідач просить суд:

- визнати недійсним договір про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи №012:0199 від 01.04.2014, укладений між Комунальним підприємством “Паркування та ринок” Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Відродження старого міста”;

- стягнути з ТОВ “Відродження старого міста” на користь КП “Паркування та ринок” Чернігівської міської ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 1600,00 грн.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що спірний договір про спільну інвестиційну діяльність спрямований на приховання іншого правочину – договору оренди земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, тобто спірний договір - є удаваним правочином згідно з ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України, а оскільки фактична передача спірної земельної ділянки в оренду позивачу відбулась в порушення земельного законодавства, такий договір підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою господарського суду від 30.11.2017 зустрічний позов прийнято для спільного розгляду з первісним позовом та оголошено перерву у судовому засіданні до 12.12.2017.

Ухвалою суду від 12.12.2017 відкладено розгляд справи на 18.12.2017 та залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) – Публічне акціонерне товариство Чернігівський ремонтно-механічний завод «Жовтневий молот» (далі – третя особа-2).

У судовому засіданні 18.12.2017 судом оголошено перерву до 30.01.2018 та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті.

Ухвалою суду від 30.01.2018 первісний позов залишено без розгляду.

У судовому засіданні 30.01.2018 суд закінчив підготовче провадження за зустрічним позовом та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.02.2018.

У судовому засіданні 07.02.2018 судом оголошено перерву до 13.02.2018.

До початку судового засідання представником позивача за зустрічним позовом відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про відмову від зустрічного позову, у якій просить суд закрити провадження у справі.

У судовому засіданні 13.02.2018 представником позивача за зустрічним позовом подано заяву про відкликання раніше поданої заяви про відмову від зустрічного позову.

Враховуючи те, що заява позивача за зустрічним позовом про відмову від зустрічного позову не була розглянута судом, суд вважає, що заява про відкликання такої відмови підлягає задоволенню, оскільки це є правом сторони.

Позивач за зустрічним позовом у поданому ним позові зазначає, що спірний договір, виходячи з його найменування і характеру, містить елементу договору про спільну діяльність та елементи договору про інвестиційну діяльність. Посилаючись на приписи ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ч. 2 ст. 1131 Цивільного кодексу України, вказує, що використання наявних прав однієї сторони при здійсненні спільної діяльності іншою стороною можливо за умови внесення відповідного майнового або немайнового вкладу у таку діяльність. Однак, п. 1.3 спірного договору внесення вкладів у спільну діяльність сторін не передбачено, як і не визначений порядок покриття витрат за збитки учасників, участь у результатах спільних дій. На підставі норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про інвестиційну діяльність» позивач за зустрічним позовом вважає, що відносини, які склались між сторонами не можливо класифікувати як інвестиційні зобов’язання та/або як зобов’язання спільної діяльності.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що умови спірного договору прямо передбачають позбавлення КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради самостійно здійснювати господарську на земельній ділянці, яка передана йому у постійне користування, у тому числі отримувати прибуток.

Як вважає позивач за зустрічним позовом, спірний договір, зокрема положення, викладені у п. 4.3, 4.4 щодо прав та обов’язків підприємства, не надає право КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради використовувати земельну ділянку у власних цілях, для здійснення комерційної діяльності, натомість п. 4.1.6 цього договору надає право відповідачу за зустрічним позовом використовувати цю земельну ділянку для обслуговування ринку, тобто для своїх цілей.

Спірний договір про спільну інвестиційну діяльність позивач за зустрічним позовом вважає удаваним правочином, який спрямований на приховання іншого правочину – договору оренди земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, що підтверджується наступними обставинами:

- відсутність оформлення виділеного для спільної діяльності майна;

- фактична передача у використання ТОВ «Відродження старого міста» майна, яке належить КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, у вигляді земельної ділянки для розміщення автостоянки;

- відсутність планово-розрахункових документів, необхідних та достатніх для обґрунтування інвестування (інвестиційного проекту, проектно-кошторисної документації тощо).

У своїх додаткових поясненнях позивач за зустрічним позовом вказує, що розпорядженням першого заступника Чернігівського міського голови від 05.12.2017 №352-р для встановлення фактичних обставин експлуатації автостоянки по проспекту Миру, вздовж території заводу “Жовтневий молот”, створено комісію, якою проведено відповідно перевірку, про що складено акт від 08.12.2017. Згідно з цим актом комісією встановлено, що: - в межах земельної ділянки по проспекту Миру, 194, вздовж території заводу «Жовтневий молот», площею 0,2027 га влаштовано заасфальтований майданчик, який використовується у якості автостоянки для обслуговування об’єктів торгівельної інфраструктури; - дана автостоянка використовується як об’єкт благоустрою для забезпечення розміщення транспортних засобів відвідувачів торгівельних об’єктів; - КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування, не здійснює адміністрування автостоянки. Також зазначає, що вказана земельна ділянка не входить до переліку спеціальних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, зазначеного у додатку до рішення Чернігівської міської ради від 30.11.2017 №25/VII-26. Позивач за зустрічним позовом вважає, що у листі від 23.11.2017 №56 ТОВ «Відродження старого міста» фактично посилається на наявність орендних правовідносин, але між сторонами договір оренди не укладався, а Чернігівська міська рада, яка є власником земельної ділянки, не уповноважувала КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради вступати в орендні правовідносини з ТОВ «Відродження старого міста».

Позивач за зустрічним позовом зазначив, що на території автостоянки періодично у вихідні дні проводиться ярмарок (торгівля) продовольчими та непродовольчими товарами з використанням тимчасових наметів, а з продавців стягується плата у певному розмірі. На підтвердження цього представником позивача за зустрічним позовом надано акт від 30.12.2017, складений представниками КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради.

При розгляді справи по суті представник позивача за зустрічним позовом у судовому засіданні не підтримав свої доводи стосовно проведення на території автостоянки ярмарку та просив не розглядати наданий ним акт від 30.12.2017.

Також позивач за зустрічним позовом вважає, що наявність автостоянки є однією з обов’язкових умов функціонування ринку на території м. Чернігова, чим і обумовлено укладення ТОВ «Відродження старого міста» Договору про спільну інвестиційну діяльність, за яким останнє прийняло обов’язок розмістити і експлуатувати зазначений об’єкт дорожньо-вуличної мережі, про що зазначено у відповіді на відзив. У своїй відповіді позивач за зустрічним позовом вказує, що ТОВ «Відродження старого міста» не надало ані завдання на проектування, ані, власне, затвердженої у встановленому порядку проектної документації щодо розміщення автостоянки.

Надану відповідачем за зустрічним позовом схему розміщення автостоянки позивач за зустрічним позовом не вважає проектною документацію.

Щодо речової форми автомобільної стоянки (паркувального майданчика) позивач за зустрічним позовом вважає, що стоянка відноситься до об’єктів нерухомого майна, оскільки має асфальтне покриття та не може переміщуватись у просторі.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що сторони прямо передбачили у спірному договорі, що інвестор (відповідач за зустрічним позовом) фактично займає місце розміщення об’єкту інвестування, яким є земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:012:0199, і повинен звільнити її відповідно до п. 4.2.14 спірного договору у зв’язку з припиненням дії зобов’язання, що відповідає саме зобов’язанню з оренди або майнового найму (ст. 1 Закону України «Про оренду землі», ст. 759, 785 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України).

Відповідач за зустрічним позовом заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні зустрічного позову. У своєму відзиві відповідач за зустрічним позовом не погоджується з твердженнями КП “Паркування та ринок” Чернігівської міської ради, що ТОВ “Відродження старого міста” отримало земельну ділянку у фактичне володіння і користування, оскільки згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 06.03.2014 ця земельна ділянка надана у постійне користування позивачу за зустрічним позовом. Також вважає, що спірний договір №012:0199 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи від 01.04.2014 відноситься до категорії змішаних, так як правовідносини, що склались між сторонами передбачають їх кваліфікацію і як інвестиційних зобов’язань, і як зобов’язань спільної діяльності. Оскільки спірний договір є змішаним договором, тому, на думку відповідача за зустрічним позовом, він не має повністю відповідати вимогам, які ставляться до інвестиційних договорів.

Посилаючись на п. 4.1.7 спірного договору, відповідач за зустрічним позовом зазначає, що Інвестор, тобто ТОВ «Відродження старого міста» не набуває права власності на земельну ділянку, на якій розміщено об’єкт інвестування, тим більш товариство не використовує у власних цілях дану земельну ділянку та не веде на ній господарської діяльності.

Відповідач за зустрічним позовом вказує, що доказів передачі КП “Паркування та ринок” Чернігівської міської ради земельної ділянки у користування ТОВ “Відродження старого міста” не існує.

Відповідач за зустрічним позовом вказує на те, що спірний договір був укладений саме з метою досягнення соціального ефекту, а не отримання прибутку; ТОВ «Відродження старого міста» не отримувало земельну ділянку у користування, а лише виконало вимогу договору щодо розміщення на цій земельній ділянці автостоянки, якою користується населення міста Чернігова та гості міста.

За твердженнями відповідача за зустрічним позовом, ТОВ «Відродження старого міста» не чинить жодних перешкод КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради у користуванні земельною ділянкою, на якій розміщена автостоянка, а позивач за зустрічним позовом не звертався до нього з будь-якими проханнями або вимогами щодо здійснення ним своєї діяльності на цій земельній ділянці.

Також вказує, що ПАТ ЧРМЗ “Жовтневий молот” є 100% учасником ТОВ “Відродження старого міста” та виступило у якості підрядника, що не заборонено умовами інвестиційного договору №012:0199 від 01.04.2014, який фактично побудував автостоянку у строк, встановлений інвестиційним договором та у подальшому передав її до статутного капіталу ТОВ “Відродження старого міста” на підставі протоколів від 30.05.2016, про що складено акт приймання – передачі майна №1 від 30.05.2016. Доказів, які підтверджують, що саме ПАТ ЧРМЗ “Жовтневий молот” виступило у якості підрядника суду не надано.

Щодо оформлення дозвільної документації, відповідач за зустрічним позовом зазначає, що розміщення та безпечна експлуатація автостоянки була погоджена з Управлінням ДАІ УМВС України в Чернігівській області та підтверджується печаткою та підписом уповноваженої особи позивача за зустрічним позовом на схемі автостоянки.

Автостоянку, яка знаходиться на земельній ділянці по проспекту Миру, 194, відповідач за зустрічним позовом вважає рухомим майном, оскільки вона утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщення для персоналу), які не об’єктами нерухомого майна у розумінні ст. 181 Цивільного кодексу України, та є поліпшенням земельної ділянки. Державна реєстрація права власності на цю автостоянку не проводилась, а право власності на неї підтверджується статутом ТОВ «Відродження старого міста».

Стосовно виконання ТОВ «Відродження старого міста» зобов’язань за договором, визначених у п. 4.2.6 щодо відшкодування позивачу за зустрічним позовом витрат, пов’язаних з утриманням земельної ділянки, відповідач за зустрічним позовом повідомив, що таке відшкодування вже не здійснюється товариством, починаючи з жовтня 2017 року.

ТОВ “Відродження старого міста” заперечує проти того, що спірний договір №012:0199 від 01.04.2014 є удаваним та спрямований на приховання договору оренди земельної ділянки, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, що ставляться до договорів оренди.

Як вказує відповідач за зустрічним позовом у своїх запереченнях на відповідь на відзив за зустрічним позовом, спірні відносини не є орендними правовідносинами, а ТОВ «Відродження старого міста» відповідно до умов договору №012:0199 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи від 01.01.2014 не набуло права власності або оренди на земельну ділянку, на якій розміщена автостоянка. Щодо посилання позивача за зустрічним позовом на лист ТОВ «Відродження старого міста» від 23.11.2017 №56, у якому позивачем за первісним позовом зазначено про наявність між сторонами орендних правовідносин, представник ТОВ «Відродження старого міста» вказує, що ці слова вирвані КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради із контексту, а суть листа полягала у іншому.

Відповідач за зустрічним позовом пояснив, що приміщення, які знаходяться біля автостоянки, використовуються для торгівлі і фактично є ринком, але у широкому розумінні цього поняття. Офіційного статусу ринку ці торгівельні приміщення не мають.

Також відповідач за зустрічним позовом зазначив, що ТОВ «Відродження старого міста» на праві власності належить ряд приміщень на цьому ринку, які здаються ним в оренду, а автостоянка планувалась використовуватись, у тому числі, але не виключно, для обслуговування відвідувачів тих торгових місць, що входять до сфері економічних інтересів відповідача за зустрічним позовом.

Наявність таких приміщень у відповідача за зустрічним позовом визнають інші учасники справи.

Третя особа-1, як і позивач за зустрічним позовом, вважає, що спірний договір є договором оренди земельної ділянки, які сторони насправді вчинили, тобто є удаваним правочином, а тому просить задовольнити зустрічний позов та визнати недійсним цей договір.

У своїх письмових поясненнях третя особа-1 посилається на ті ж самі обставини та доводи, які викладені у заявах позивача за зустрічним позовом по суті.

Третя особа-2 проти зустрічного позову заперечує з таких же підстав, які викладені у відзиві відповідача за зустрічним позовом на зустрічну позовну заяву, та просить відмовити у його задоволенні.

Третя особа-2 зазначає, що вона не має змоги надати письмові докази участі у будівництві, оскільки 06.11.2016 з архівного приміщення товариства було викрадено документи, у тому числі і ті, що підтверджують участь у будівництві та розміщенні автостоянки. Дана обставина, як вказує третя особа-2, підтверджується копією листа слідчого відділу Чернігівського відділу ГУНП у Чернігівській області від 29.09.2017. Крім того, пояснила, що ПАТ ЧРМЗ “Жовтневий молот” є 100% учасником ТОВ “Відродження старого міста” та виступило у якості підрядника, що не заборонено умовами інвестиційного договору №012:0199 від 01.04.2014, який фактично побудував автостоянку у строк, встановлений інвестиційним договором та у подальшому передав її до статутного капіталу ТОВ “Відродження старого міста” на підставі протоколів від 30.05.2016, про що складено акт приймання – передачі майна №1 від 30.05.2016.

Третя особа-2 вказує, що безпосередньо будівництвом автостоянки займався субпідрядник, проте назвати, хто саме був субпідрядником, не зміг. Документи, які були викрадені з архівного приміщення ПАТ ЧРМЗ “Жовтневий молот”, третьою особою-2 не відновлювались.

Будь-яких інших доказів на підтвердження цього суду не надано.

Як зазначив представник третьої особи-2, інші дозволи на розміщення (будівництво) автостоянки, крім наданої схеми (з погодженням УДАІ), не оформлювались.

Третя особа-2 вважає, що автостоянка не є об’єктом нерухомості, а земельна ділянка, на якій вона розміщена перебуває у постійному користуванні КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, а тому до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні зміни не вносились.

Щодо удаваності спірного договору, третя особа-2 вважає, що удаваним може бути правочин у випадку, коли обидві сторони при його вчиненні мали на меті приховати інший правочин. У даному випадку третя особа-2 зазначає, що ТОВ «Відродження старого міста» мало на меті укласти саме договір про спільну інвестиційну діяльність, а не будь-який інший договір, у тому числі і договір оренди земельної ділянки.

Інформації щодо точної дати будівництва автостоянки ані відповідач за зустрічним позовом, ані третя особа-2 надати не змогли, лише повідомили, що вона була збудована до 31.12.2014, як того вимагали умови договору.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд дійшов висновку, що зустрічний позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.

Як встановлено судом, рішенням Чернігівської міської ради від 06.03.2014 затверджено Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради проект землеустрою щодо відведення та надано земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:01:012:0199) у постійне користування, площею 0,2027 га, по проспекту Миру, вздовж території заводу «Жовтневий молот» для розміщення автостоянки (землі промисловості) (т. 1 а.с. 131).

01.04.2014 між Комунальним підприємством «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради (далі - Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Відродження старого міста» (далі - Інвестор) укладено договір про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи №012:0199 (далі – Договір) (т. 1 а.с. 118-123).

Предметом Договору (п. 1.1) є спільна діяльність Сторін з розміщення об’єкта – автостоянки по проспекту Миру, вздовж території заводу «Жовтневий молот» (далі – об’єкт інвестування) на земельній ділянці, наданій Підприємству у постійне користування згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 06.03.2014. Кадастровий номер земельної ділянки 7410100000:01:012:0199.

Метою спільної діяльності за Договором (п. 1.2) є задоволення суспільних потреб (соціальний ефект) шляхом вдосконалення транспортної інфраструктури, організації якісного обслуговування населення та забезпечення благоустрою міста.

Для досягнення мети, визначеної у п. 1.2 Договору, Сторони домовились спільно діяти шляхом об’єднання зусиль без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів (п.1.3 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору об’єктом інвестування за цим Договором є розміщення та експлуатація автостоянки.

Характеристики об’єкта інвестування формуються у відповідності до наданих у встановленому порядку містобудівних умов, обмежень забудови земельної ділянки та умов погоджених Сторонами (п. 2.2 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору Інвестор здійснює інвестування як в грошовій формі за рахунок власних та/або залучених коштів, так і в матеріальній формі.

Розмір (обсяг) інвестицій, необхідних для виконання умов Договору складається із фактичних сум витрат Інвестора, понесених ним при виконанні умов Договору та які пов’язані з розміщенням та експлуатацією об’єкта інвестування (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 4.1.6 Договору Інвестор має право використовувати об’єкт інвестування для обслуговування ринку.

Пунктом 4.1.7 Договору визначено, що Інвестор не набуває права власності на земельну ділянку, на якій розміщено об’єкт інвестування.

Зокрема, Інвестор взяв на себе обов’язок розмістити об’єкт інвестування за адресою, зазначеною у п. 1.1 Договору, не пізніше 31.12.2014 (п. 4.2.2 Договору), щомісячно не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відшкодовувати Підприємству витрати, пов’язані з утриманням земельної ділянки, на якій розташовується об’єкт інвестування (п. 4.2.6 Договору), забезпечити належну експлуатацію та утримання об’єкта інвестування, що включає в себе роботи, передбачені у п. 4.2.9 Договору.

Згідно з п. 4.2.9 Договору Інвестор взяв на себе обов’язок забезпечити належну експлуатацію та утримання об’єкту інвестування, що включає в себе:

- санітарне очищення закріпленої та прилеглої до об’єкту інвестування території: прибирання сміття, відходів; встановлення, щоденне та по мірі наповнення очищення ємкостей для збору сміття, утримання їх в належному естетичному стані; укладання договорів зі спеціалізованими організаціями на вивіз та прийом і знешкодження твердих побутових відходів тощо;

- освітлення території об’єкту інвестування: підключення (під’єднання) об’єкту інвестування до електроустановок виключно з дозволу користувача електроенергії, з дотриманням технічної безпеки, вимог пожежної безпеки у встановленому чинним законодавством порядку;

- озеленення та квіткове оформлення закріпленої та прилеглої до об’єкту інвестування території, забезпечення догляду за газонами та зеленими насадженнями, якщо такі є на закріпленій та прилеглій до об’єкту інвестування території;

- відновлення прилеглої та закріпленої до об’єкту інвестування території у міжсезонний період, після стихійних природних явищ, в інших випадках.

- додержання вимог Законів України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про захист прав споживачів», Правил благоустрою, забезпечення чистоти, порядку утримання і прибирання вуличних, дворових територій, парків, скверів та додержання тиші в громадських місцях м. Чернігова, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до п. 4.3 Договору Підприємство має право:

- контролювати додержання Інвестором умов цього Договору та можливих додатків до нього (п. 4.3.1);

- виконувати функції замовника розміщення об’єкта інвестування з урахуванням особливостей, передбачених даним Договором (п. 4.3.2);

- на отримання відшкодування за понесені Підприємством фактичні витрати на розміщення та експлуатацію об’єкта інвестування (п. 4.3.3);

- на отримання від Інвестора інформації про хід виконання цього Договору (п. 4.3.4)

- надати Інвестору за винагороду на термін дії цього Договору дозвіл (невиключну ліцензію) на використання знаку для товарів і послуг Підприємства (п. 4.3.4);

- укладати від свого імені передбачені чинним законодавством України договори, які необхідні для виконання умов цього Договору (п. 4.3.5).

Пунктом 4.4. Договору визначені наступні обов’язки Підприємства:

- в межах своєї компетенції всіляко сприяти Інвестору у його діяльності, пов’язаній з реалізацією інвестиційної пропозиції (п. 4.4.1);

- в разі потреби вносити відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування пропозиції щодо вирішення питань, що виникають під час виконання цього Договору (п. 4.4.2);

- забезпечити безперешкодний доступ Інвестора до земельної ділянки для реалізації Інвестором своїх прав та обов’язків за цим Договором (п. 4.4.3);

- не вчиняти дій, які б перешкоджали Інвестору здійснювати розміщення та експлуатацію об’єкта інвестування на умовах цього Договору (п. 4.4.4);

- розглядати подані на розгляд Інвестором документи в найкоротші строки та з урахуванням виробничої необхідності (п. 4.4.5).

Згідно з п. 5.1 Договору жодна із Сторін не набуває будь-яких прав щодо майна іншої сторони у процесі виконання Договору.

У зв’язку з тим, що спільна діяльність Сторін за Договором не передбачає як об’єднання вкладів, так і отримання прибутку, Сторони самостійно здійснюють ведення податкового, бухгалтерського, статистичного та фінансового обліку цієї діяльності (п.5.2 Договору).

Договір вважається укладеним з 01.04.2014 та діє до 01.04.2024 (п. 9.1 Договору).

Відповідно до п. 10.1 Договору Інвестор набуває виключних прав на здійснення інвестування в будівництво об’єкту інвестування з дня укладання (підписання) Сторонами цього Договору.

На виконання умов Договору було побудовано автостоянку на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:012:0199 (на усій її площі), яка розташована по проспекту Миру, 194, вздовж території заводу «Жовтневий молот», що не заперечується учасниками справи.

У якості доказів розміщення (будівництва) автостоянки відповідачем за зустрічним позовом надано схему її розміщення, погоджену з Управлінням ДАІ УМВС України в Чернігівській області листом від 09.09.2014, та на якій міститься печатка КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради.

Як зазначає відповідач за зустрічним позовом та третя особа-2, ця автостоянка побудована ПАТ ЧРМЗ “Жовтневий молот”, який є 100% учасником ТОВ “Відродження старого міста” та виступило у якості підрядника.

Доказів на підтвердження того, коли саме і ким саме була побудована автостоянка суду не надано, натомість відповідач та третя особа-2 зазначили, що письмові докази участі третьої особи-2 у будівництві не можуть надати, оскільки 06.11.2016 з архівного приміщення ПАТ ЧРМЗ “Жовтневий молот” було викрадено документи, у тому числі і ті, що підтверджують участь у будівництві та розміщенні автостоянки. Дана обставина, як вказує третя особа-2, підтверджується копією листа слідчого відділу Чернігівського відділу ГУНП у Чернігівській області від 29.09.2017.

Жодних обґрунтувань та належних доказів щодо знаходження фінансово-господарських документів ТОВ “Відродження старого міста” в архіві іншої юридичної особи - ПАТ ЧМРЗ “Жовтневий молот” суду взагалі не надано.

Відповідно до листа слідчого відділу Чернігівського відділу поліції ГУНП у Чернігівській області від 29.09.2017 (т. 2 а.с. 52) у слідчому відділі знаходяться матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових проваджень за №12016270010010492 від 06.11.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 с. 194 КК України, а саме за заявою ОСОБА_4 за фактом пошкодження навісних замків до приміщення архіву ПАТ ЧМРЗ Жовтневий молот, що по проспекту Миру, 194 у м. Чернігові 06.11.2016.

Згідно зі статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження старого міста», затвердженого загальними зборами учасників товариства, протокол №3 від 30.05.2016, (далі – Статут) Публічне акціонерне товариство Чернігівський ремонтно-механічний завод «Жовтневий молот» є єдиним учасником ТОВ «Відродження старого міста» (п. 2.1 Статуту), який передав до статутного капіталу відповідача за зустрічним позовом паркувальний майданчик, розміщений за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 194 (п. 8.4 Статуту), та цьому учаснику належить 100% статутного капіталу відповідача за зустрічним позовом (п. 8.5 Статуту) (т. 1 а.с. 12-27). Передача до статутного капіталу відбулась на підставі протоколів від 30.05.2016, про що складено акт приймання – передачі майна №1 від 30.05.2016 (т. 1 а.с. 161-164, 183). Згідно з вказаними протоколом і актом вартість паркувального майданчика становить 37000,00 грн.

Первинних фінансових документів, документів бухгалтерського або податкового обліку, або будь-яких інших документів, які підтверджують набуття спірного паркувального майданчика ПАТ ЧМРЗ «Жовтневий молот», суду не надано.

Сторони намагались припинити дію Договору з 02.10.2017 шляхом укладання додаткової угоди №1 від 02.10.2017, проте внаслідок наявності у сторін розбіжностей щодо підстави такого припинення, ця угода укладена не була (т. 1 а.с. 133-134, 139-140).

Так, листом від 25.10.2017 №493 позивач за зустрічним позовом повідомив відповідача за зустрічним позовом про те, що у зв’язку з недосягненням згоди щодо умов додаткової угоди №1 від 02.10.2017, КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради вважає її неукладеною, а Договір таким, що продовжує свою дію (т.1 а.с 142).

Отже, Договір сторонами не розривався, не припинявся та недійсним у судовому порядку не визнавався.

Листом від 23.11.2017 №56 ТОВ «Відродження старого міста» проінформувало КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради про те, що оплата за жовтень та листопад 2017 року, згідно з наданими актами та рахунками, здійснюватись не буде у зв’язку з тим, що розпочато судовий процес щодо орендних відносин між сторонами (т. 1 а.с. 135).

Згідно з актом від 08.12.2017, складеного комісією, створеною розпорядженням першого заступника Чернігівського міського голови від 05.12.2017 №352-р, встановлено, що: - в межах земельної ділянки по проспекту Миру, 194, вздовж території заводу «Жовтневий молот», площею 0,2027 га влаштовано заасфальтований майданчик, який використовується у якості автостоянки для обслуговування об’єктів торгівельної інфраструктури; - дана автостоянка використовується як об’єкт благоустрою для забезпечення розміщення транспортних засобів відвідувачів торгівельних об’єктів; - КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування, не здійснює адміністрування автостоянки (т. 1 а.с. 199).

Також представниками КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради складено акт від 30.12.2017, яким встановлено, що: - в межах земельної ділянки по проспекту Миру, 194, вздовж території заводу «Жовтневий молот», на території автостоянки влаштована торгівля продовольчими та непродовольчими товарами з використанням тимчасових наметів; - переважна більшість території автостоянки зайнята торгівельними місцями, автотранспорт паркується по пр. Миру, 194 та на газоні. Проведені відбіркові бесіди з особами, що здійснюють торгівлю. Встановлено, що торгівля (ярмарки) проводяться періодично в вихідні дні. З продавців стягується плата у розмірі 30-50 грн залежно від розміру наметів, організовує торгівлю адміністрація ринку (т. 2 а.с. 95).

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Зміст укладеного між Сторонами Договору містить елементи договору про спільну діяльність, взаємовідносини якого регулюються (регламентуються) главою 77 Цивільного кодексу України та загальними положеннями про зобов’язання, закріпленими у главах 47 та 53 Цивільного кодексу України, та елементи договору про інвестиційну діяльність, взаємовідносини якого регулюються Законом України «Про інвестиційну діяльність».

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», який визначає, що об’єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об’єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Проектна документація - затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об'єктів будівництва (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Частиною 1 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю (далі - орган державного архітектурно-будівельного контролю) - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування;

2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності;

3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Контроль за виконанням підготовчих робіт з винесення інженерних мереж, будівельних робіт здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю.

З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що для розміщення об’єктів будівництва необхідним є, зокрема, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт органу державного архітектурно-будівельного контролю; реєстрації вказаним органом декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності; видачі замовнику цим органом дозволу на виконання будівельних робіт.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору було розміщено асфальтне покриття для автостоянки, з розміткою з однієї сторони, на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:012:0199 (на усій її площі), яка розташована по проспекту Миру, 194, вздовж території заводу «Жовтневий молот», що визнається учасниками справи.

Як зазначили відповідач за зустрічним позовом та третя особа-2, ця автостоянка побудована ПАТ ЧРМЗ “Жовтневий молот”, який є 100% учасником ТОВ “Відродження старого міста” та виступило у якості підрядника.

Доказів на підтвердження того, коли саме і ким саме була побудована автостоянка суду надано не було, натомість третя особа-2 повідомила, що письмові докази участі її у будівництві не може надати, оскільки 06.11.2016 з архівного приміщення товариства було викрадено документи, у тому числі і ті, що підтверджують участь у будівництві та розміщенні автостоянки. Дана обставина, як вказує третя особа-2, підтверджується копією листа слідчого відділу Чернігівського відділу ГУНП у Чернігівській області від 29.09.2017.

Жодних обґрунтувань та належних доказів щодо знаходження фінансово-господарських документів ТОВ “Відродження старого міста” в архіві іншої юридичної особи - ПАТ ЧМРЗ “Жовтневий молот” суду взагалі не надано.

Відповідно до листа слідчого відділу Чернігівського відділу поліції ГУНП у Чернігівській області від 29.09.2017 у слідчому відділі знаходяться матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових проваджень за №12016270010010492 від 06.11.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 с. 194 КК України, а саме за заявою ОСОБА_4 за фактом пошкодження навісних замків до приміщення архіву ПАТ ЧМРЗ Жовтневий молот, що по проспекту Миру, 194 у м. Чернігові 06.11.2016.

Тобто, зазначене кримінальне провадження порушене за фактом пошкодження навісних замків до приміщення архіву ПАТ ЧМРЗ “Жовтневий молот”, а не за фактом крадіжки документів із приміщення архіву. Будь-якої інформації про крадіжку фінансово-господарської документації цей лист не містить, жодних інших доказів скоєння саме крадіжки документів суду також не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 318 Господарського кодексу України за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.

Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 838 Цивільного кодексу України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За приписами ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що право власності на новостворене майно після виконання договору підряду виникає саме у замовника, а не підрядника, який є лише виконавцем робіт.

Тобто, у даній ситуації, якщо ПАТ ЧРМЗ “Жовтневий молот” виступило підрядником будівництва (розміщення) автостоянки за замовленням ТОВ «Відродження старого міста», право власності має виникнути саме у замовника, а не у підрядника такого будівництва.

Натомість, з наданих відповідачем за зустрічним позовом та третьою особою-2 пояснень, а також Статуту ТОВ «Відродження старого міста» вбачається, що автостоянка (паркувальний майданчик) належала на праві власності ПАТ ЧРМЗ “Жовтневий молот”, яке у подальшому передало її до статутного капіталу ТОВ “Відродження старого міста” на підставі протоколів від 30.05.2016, про що складено акт приймання – передачі майна №1 від 30.05.2016.

Будь-яких інших обґрунтувань та доказів щодо правомірності набуття у власність новоствореного майна підрядником - ПАТ ЧРМЗ “Жовтневий молот” ані відповідачем за зустрічним позовом, а ні третьою особою-2 суду не надано.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, набуття у власність майна (основних засобів) має обліковуватись у бухгалтерській та податковій звітності підприємства, а підстави такого набуття мають бути підтвердженими відповідними документами у встановленому порядку.

З огляду на викладене, суд не вважає Статут належним та достовірним доказом набуття права власності на спірну автостоянку третьою особою-2.

На підтвердження розміщення (будівництва) автостоянки відповідачем за зустрічним позовом надано лише схему її розміщення, погоджену з Управлінням ДАІ УМВС України в Чернігівській області листом від 09.09.2014, та на якій міститься печатка КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради.

Надана відповідачем за зустрічним позовом схема не є проектною документацією у розумінні приписів Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки не відповідає вимогам, які ставляться до такої документації.

Отже, відповідачем за зустрічним позовом не надано суду проектної документації на будівництво автостоянки, а також іншої документації, необхідної для розміщення об’єктів будівництва, відповідно до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з Розділом І Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 N507:

«Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікатор розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.98р. N971 "Про Програму реформування державної статистики на період до 2002 року".

ДК БС призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Об'єктами класифікації в ДК БС є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об'єкта.

До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін.

Одиницею класифікації в класифікаторі в основному є окрема будівля чи інженерна споруда (будинок, дорога, трубопровід тощо).»

Під кодом 2112 передбачено «Вулиці та дороги». При цьому, зазначено, що цей клас включає стоянки.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, цим Законом, законами України "Про Генеральну схему планування території України", "Про основи містобудування", "Про архітектурну діяльність", "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", "Про землеустрій", іншими нормативно-правовими актами.»

Відповідно до ст. 9 даного Закону:

1. Нормативне регулювання планування та забудови територій здійснюється шляхом прийняття нормативно-правових актів, правил, державних та галузевих будівельних норм, національних (державних) стандартів, кодексів усталеної практики.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури, забезпечує розроблення, затвердження, перегляд, внесення змін і скасування державних будівельних норм.

Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 07.02.2007 за N44 затверджено з наданням чинності з 1 серпня 2007 року державні будівельні норми ДБН В.2.3-15-2007 "Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів".

Згідно з Додатком Б даного ДБН «Основні терміни та визначення понять»:

«Автостоянка – спеціально обладнаний відкритий майданчик для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів.»

Відповідно до п.5.11. даного ДБН:

«Автостоянки повинні проектуватися з твердим покриттям (асфальтобетонне, бетонне, гравійне, щебеневе) та ухилами в поздовжньому напрямку осей автомобілів не більше 1% і в поперечному - не більше 4%.»

Згідно зі ст.1 Закону України «Про автомобільні дороги» від 8 вересня 2005 року:

«Дорожнє покриття – укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів.»

Відповідно до п.п.8.3.1. ДБН В.2.3-4:2007 «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ»:

«Жорсткий дорожній одяг може мати покриття з цементобетону на різних типах основ або асфальтобетонне на основі з цементобетону різної міцності.»

Таким чином, на відміну від земельної ділянки, яка є природнім об’єктом, автостоянка є штучно створеною людиною інженерною спорудою.

При цьому, термін «автостоянка» визначений, як це передбачено вищевказаним Державним класифікатором, за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об'єкта, а саме, постійне або тимчасове зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів.

Проте, по своїй фізичній суті автостоянка – це спеціально обладнаний відкритий майданчик.

При цьому, спеціальним обладнанням такого майданчика в першу чергу є наявність твердого покриття, зокрема і, асфальтного.

Крім того, оскільки кожний такий майданчик має свою власну площу та конкретне місце розташування такого майданчика, суд доходить висновку, що такий майданчик є річчю, визначеною індивідуальними ознаками.

Також, суд відмічає наступне.

Такий відкритий майданчик у вигляді асфальтного покриття є пов'язаною з землею будівельною системою.

Це покриття настільки жорстко та нерозривно конструктивно пов’язано з землею, щоб таке покриття неможливо розібрати в зворотному порядку без його руйнування, і, як наслідок, його знецінення.

Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

До об’єктів нерухомого майна Цивільний кодекс України відносить житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно (статті 331, 376). Закон України «Про оренду державного та комунального майна» поділяє нерухоме майно на будівлі, споруди, приміщення (ст. 4). Відповідно до Закону «Про оренду державного та комунального майна» об'єктами нерухомого майна є житлові будинки; квартири; будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва і под.; споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) – земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; приміщення – частини внутрішнього об’єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами (ст. 5).

Незважаючи на відсутність у Цивільному кодексі України загального визначення поняття «об’єкта нерухомості», перелік об’єктів нерухомого майна, який міститься в ст. 5 Закону «Про оренду державного та комунального майна», в сукупності з положеннями ст. 181 Цивільного кодексу України, дають підстави для висновку про те, що поняття «нерухомість», «нерухоме майно», «об’єкт нерухомого майна», які вживаються у цивільно-правовому розумінні, є ідентичними і повинні сприйматися в розумінні поняття, викладеного в ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України.

Разом з тим у Цивільному кодексі України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об’єкт нерухомого майна» ( п. 6 ч. 1 ст. 346, статті 350, 351), вживаються і інші поняття, як-то: «об’єкт незавершеного будівництва» (ст. 331), «об’єкт будівництва» (статті 875, 876, 877, 879, 880, 881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Деяке визначення «об’єкта будівництва» в правовому розумінні міститься в адміністративному законодавстві у сфері містобудування (абз. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Враховуючи, що об’єкт будівництва завжди тісно пов'язаний із земельною ділянкою, на якій він зведений, і ніяк не може бути переміщений без знецінення та зміни його призначення, він повністю відповідає встановленим ст. 181 Цивільного кодексу України об’єктивним критеріям кваліфікації майна як нерухомого.

За змістом ст. 331 Цивільного кодексу України об’єктом незавершеного будівництва є нерухома річ в процесі створення, яка характеризується такими основними ознаками:

1) фізичне створення такої нерухомої речі розпочато, однак не завершене, тобто не виконані усі передбачені проектно-звітною документацією роботи;

2) введення в експлуатацію такої нерухомої речі у встановленому законом порядку не здійснено;

3) право власності на таку нерухому річ, як закінчену будівництвом і введену в експлуатацію, не зареєстровано.

Таким чином, об’єкт будівництва (об’єкт незавершеного будівництва) як правова категорія є тотожним поняттю, яке характеризує нерухоме майно в процесі його створення.

Практична необхідність визначення таких понять полягає в тому, що нерухомість належить до такої групи матеріальних речей, які набувають режиму об’єкта цивільних прав не лише в силу їх фізичного створення, а також у зв’язку з визнанням їх юридичного існування, яким для нерухомих речей є прийняття їх в експлуатацію і здійснення державної реєстрації (абз. 2, 3 ч. 2 ст. 331 ЦК).

При цьому нерухоме майно в процесі його будівництва (створення) фізично реально існує незалежно від факту прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації. Ця новостворена річ має значну економічну цінність, у зв’язку з чим часто виникають питання щодо права на цю річ в процесі створення, тобто про право власності на об’єкт будівництва (об’єкт незавершеного будівництва).

Враховуючи норми чинного законодавства і зокрема положення статей 182, 331, 334 Цивільного кодексу України основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об’єкта нерухомості (у тому числі і тих, відносно яких законодавчими актами взагалі не визначений їх правовий статус: асфальтовані чи бетонні площадки, під’їзні колії, автомобільна дорога, автомобільні платформи, спортивні споруди тощо) є державна реєстрація прав на нього.

Точної дати розміщення (будівництва) автостоянки ані відповідач за зустрічним позовом, ані третя особа-2 повідомити не змогли, проте зазначили, що вона була розміщена (побудована) до 31.12.2014, відповідно до п. 4.2.2 Договору.

Згідно зі ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 376 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає житловий будинок, будівлю, споруду, інше нерухоме майно самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, передбачено ст. 331 цього Кодексу. Зокрема, установлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла з моменту укладення спірного договору до моменту кінцевої дати побудови автостоянки - 31.12.2014:

державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Об’єкти нерухомого майна мають бути капітального типу (ст. 4 цього Закону), а не тимчасовими, що є характерним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, визначення яких міститься в ст. 28 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об’єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об’єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Також, відповідно до абзацу 7 п. 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 р. № 703, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Згідно з ч. 4 ст. 26 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно із зазначеними нормами земельна ділянка може використовуватися власником у спосіб, який відповідає категорії земельної ділянки. Класифікація видів цільового призначення земель (далі – КВЦПЗ) затверджена наказом Держкомзему від 23 липня 2010 р. № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 р. за № 1011/18306. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об’єктів і застосовується для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів.

Доказів проведення державної реєстрації нерухомого майна – автостоянки суду не надано, натомість відповідач за зустрічним позовом визнає, що така реєстрація не проводилась, а передача права власності відбулась шляхом передачі автостоянки до статутного капіталу ТОВ “Відродження старого міста” на підставі протоколів від 30.05.2016, про що складено акт приймання – передачі майна №1 від 30.05.2016.

Виходячи зі змісту положень ст. 181 Цивільного кодексу України, автостоянка (паркувальний майданчик) є нерухомою річчю (об’єктом нерухомості), оскільки переміщення асфальтного покриття з відповідною розміткою, облаштованої за обов’язковими технічними характеристиками, вільно у просторі не є можливим без його знецінення. Таку автостоянку у її первісному вигляді може бути лише зруйновано, матеріал (асфальт) може бути використано лише після переробки у нову асфальтну суміш і в подальшому збудовано об’єкт, але який вже буде новою річчю.

На підставі викладеного, доводи відповідача за зустрічним позовом про те, що автостоянка є рухомою річчю відхиляються судом.

Згідно зі ст. 1 Закону «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути, зокрема, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі, зокрема спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України.

Інвестиції, що спрямовуються на створення (придбання), реконструкцію, технічне переоснащення основних засобів, очікуваний строк корисної експлуатації яких перевищує один рік, здійснюються у формі капітальних вкладень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.

Інвестиційний проект - це комплекс заходів(організаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних), визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку національної економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється суб’єктами інвестиційної діяльності з використанням цінностей відповідно до положень цього Закону.

Інвестиційний проект оформлюється у вигляді планово-розрахункових документів, необхідних та достатніх для обґрунтування інвестування, організації а управління роботами з реалізації проекту в межах визначених вартості та терміну його реалізації.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний: подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; одержати дозвіл на виконання будівельних робіт у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Суд зазначає, що будь-яких належних та допустимих пояснень і доказів щодо виконання зазначених вимог Закону України «Про інвестиційну діяльність» суду не надано.

Відсутність інвестиційного проекту, внесення інвестицій у формі капітального вкладення, дозволу на виконання будівельних робіт у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", подання фінансовим органам декларації про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій суперечить нормам Закону України «Про інвестиційну діяльність», як є імперативними, а тому не можуть не виконуватись.

Таким чином, суд доходить висновку про невідповідність спірних взаємовідносин правовій природі інвестиційної діяльності.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача за зустрічним позовом про можливість недотримання у змішаних договорах вимог законодавства, які регулюють відповідні правовідносини.

За договором про спільну діяльність, згідно з ч.1 ст. 1130 Цивільного кодексу України, сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників (ч. 2 ст. 1130 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат за збитки учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ч. 2 ст. 1131 Цивільного кодексу України).

У Договорі Сторони домовилися спільно діяти, без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів (п. 1.3), для досягнення певної мети (п.1.2). При цьому, Сторони у Договорі домовилися (зазначили) про залишення за собою права на майно, яке використовується у спільній інвестиційний діяльності (п.5.1). У Підприємства це право постійного користування земельною ділянкою, а у Інвестора – право власності на автостоянку.

У Договорі Сторони домовилися про координацію спільних дій учасників (п. 4.5) та про покриття витрат (п.4.2.4, п.4.2.5, 4.2.6) та збитків учасників (6.2).

Разом з тим, з огляду на приписи ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ч. 2 ст. 1131 Цивільного кодексу України, використання наявних прав однієї сторони при здійсненні спільної інвестиційної діяльності другою стороною можливо за умови внесення відповідного майнового або немайнового права, як вклад у таку діяльність. Однак, пунктом 1.3 Договору внесення вкладів у спільну діяльність сторін не передбачено, що свідчить про неправомірність використання відповідачем за зустріним позовом у своїй діяльності виключного права позивача (права постійного користування) на земельну ділянку.

Як встановлено судом, розміщення спірної автостоянки направлено головним чином (хоча не виключно) на забезпечення належних умов здійснення саме торгівельної діяльності ринку, а не на забезпечення громадян безкоштовними місцями для стоянки автомобілів.

Відповідно до п. 2 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 №868, під терміном «ринок» розуміється об’єкт торгівлі, на території якого суб’єкт господарювання, що має право на користування чи розпорядження земельною ділянкою, на якій даний об’єкт розташований, організовує та/або забезпечує створення належних умов для провадження торговельної діяльності підприємцями.

Також, загальновідомою є обставина про необхідність розміщення автостоянки поблизу торгівельних закладів, що сприяє розвитку торгівлі.

Таким чином, розміщенням такої автостоянки у першу чергу забезпечуються фінансові-господарські інтереси відповідача за зустрічним позовом, а не суспільні потреби населення міста, що у свою чергу не відповідає умовам п. 1.2 Договору

Пунктом 4.1.6 Договору визначено, що Інвестор має право використовувати об’єкт інвестування для обслуговування ринку.

Можливість користування певної частиною автостоянки іншими особами не спростовує наявності права користування цією автостоянкою відповідачем за зустрічним позовом з метою задоволення своїх економічних інтересів.

Як вбачається зі змісту Договору та фактичних обставин справи, метою укладення такого договору з боку відповідача за зустрічним позовом є розміщення автостоянки та набуття її у власність.

ТОВ «Відродження старого міста» на підставі цього договору фактично отримало право користування земельною ділянкою для будівництва інженерної споруди.

Згідно з частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Тобто правочин, який вчинено сторонами при укладенні договору №012:0199 від 01.04.2014 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи, спрямовано на приховання іншого правочину - договору про надання права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), який сторони насправді вчинили.

Отже, спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України.

Фактичні обставини справи, а саме:

- відсутність оформлення виділеного для спільної діяльності майна;

- фактична передача у користування ТОВ «Відродження старого міста» майна, яке належить КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, у вигляді земельної ділянки для будівництва, використання, експлуатації та набуття у власність об’єкту нерухомості;

- наявність у спірних відносинах комерційного інтересу відповідача за зустрічним позовом, а не мети на забезпечення суспільних потреб населення міста, як це зазначено в умовах Договору;

- відсутність проекту інвестиційного договору та внесення інвестицій у формі капітальних вкладень, неотримання дозволу на виконання будівельних робіт у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" і неподання фінансовим органам декларації про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій, що згідно зі ст. 1, 2, 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність» є обов’язковими підставами та умовами здійснення інвестиційної діяльності;

суперечить вимогам ст. 1131 Цивільного кодексу України та Закону України «Про інвестиційну діяльність» щодо здійснення спільної інвестиційної діяльності, а відтак підтверджує висновки суду про удаваність спірного правочину.

Відповідно до частини другої статті 235 Цивільного кодексу України в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 102-1 Земельного кодексу України).

Частиною 1 ст. 413 Цивільного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Згідно з ч. 1 ст. 414 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею.

Відповідно до ч. 2 ст. 415 Цивільного кодексу України землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Якщо на земельній ділянці збудовані промислові об'єкти, договором може бути передбачено право власника земельної ділянки на одержання частки від доходу землекористувача.

Умови Договору (п. 4.1.6) та фактичні обставини справи щодо використання відповідачем за зустрічним позовом автостоянки для потреб та зручностей відвідувачів ринку (торгівельних об’єктів, що належать ТОВ «Відродження старого міста») і набуття її у власність свідчать про те, що метою відповідача за зустрічним позовом при укладанні Договору було саме подальше набуття права власності на автостоянку для її використання у майбутньому у своїй діяльності.

Отже, дії, вчинені сторонами, свідчать про відповідність Договору меті суперфіцію.

Таким чином, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору про надання права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), а не договору оренди земельної ділянки, як зазначає позивач за зустрічним позовом.

Господарський суд, з’ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 18.05.2016 у справах №3-194гс16 та3-271гс16.

Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 34 ч. 1 ст. 26).

Стаття 33 цього Закону містить положення щодо власних (самоврядних) і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Цей перелік є вичерпним і не містить повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.

Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у ст. 12 Земельного кодексу України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.

Правові підстави набуття особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначено частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, передбачених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідна правова позиція зазначена у постановах Верховного суду України у справах №3-553гс15, 6-44цс13, 3-119гс11.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

У спірних правовідносинах органом місцевого самоврядування, який здійснює передачу в користування земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є Чернігівська міська рада.

Відповідно до рішенням Чернігівської міської ради від 06.03.2014 спірна земельна ділянка була надана в постійне користування КП “Паркування та ринок” Чернігівської міської ради для розміщення автостоянки (землі промисловості).

Рішення щодо надання спірної земельної ділянки у користування ТОВ «Відродження старого міста» Чернігівською міською радою не приймалось. Також Чернігівська міська рада не уповноважувала КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради укладати угоди щодо передачі земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, в користування для забудови.

Проте, всупереч наведеним правовим нормам договір від 01.04.2014, який за своєю правовою природою є договором про надання права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцієм), укладено не уповноваженими на те особами.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 415 Цивільного кодексу України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором.

Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом.

Отже, плата за користування земельною ділянкою є обов'язковою (істотною) умовою договору про надання права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Плати за користування земельною ділянкою, а саме її розміру, форми, умов, порядку та строків її виплати, у Договорі не визначено.

Отже, при укладенні договору від 01.04.2014 сторонами не дотримано вимог вищевказаних правових норм щодо визначення плати за користування земельною ділянкою, яка є істотною умовою договору про надання права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію).

Згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом, визнання угоди недійсною та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За змістом положень ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє. Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону (ст. 236 ЦК України) договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19.10.2016 у справі №3-826гс16.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що договір про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи №012:0199 від 01.04.2014, укладений між КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради та ТОВ «Відродження старого міста», підлягає визнанню недійсним.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Інші доводи сторін судом до уваги не приймаються, оскільки не доведені належними і допустимими доказами та не спростовують вищевикладені висновки суду.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Зустрічний позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи №012:0199 від 01.04.2014, укладений між Комунальним підприємством «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Відродження старого міста».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження старого міста» (код ЄДРПОУ 38881164, проспект Миру, 194, м. Чернігів, 14037) на користь Комунального підприємства «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради (код ЄДРПОУ 22828596, вул. Шевченка, 33а, м. Чернігів, 14000) 1600,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26.02.2018.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Шморгун