Постанова № 72442315, 21.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 742/3352/17 Суддя (судді) першої інстанції: Ільченко Олександр Іванович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,

секретаря Андрієнко Н.А.,

за участю:

представника відповідача: Осадчого Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 листопада 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся у суд із позовом до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України, у якому просив: визнати неправомірними дії відповідача щодо припинення йому виплати призначеної пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату такої, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 квітня 2017 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».

В обгрунтування вимог позовної заяви позивач посилається на те, що Пенсійний Фонд без належних правових підстав не здійснює виплату йому пенсії.

Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив із того, що відповідно до п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365, соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що на час припинення відповідачем йому виплати пенсії були відсутні підстави для такого припинення, передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також, зазначив, що право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначено пенсію.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.

З матеріалів справи убачається, що позивач є пенсіонером, інвалідом II групи, перебуває на обліку в Прилуцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України, де отримував пенсію, виплата якої була призупинена у квітні 2017 року, враховуючи факт не проживання, згідно з рішенням №28 до протоколу №13 від 12.04.2017 року засідання комісії по розгляду окремих питань по призначенню всіх видів соціальної допомоги та пільг.

Уважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся у суд із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

При цьому, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №233/4008/17.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Верховний суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 та тексті свого рішення у справі "Пічкур проти України" від 07 лютого 2014 року (заява № 10441/06) право на отримання пенсії не може бути залежним від місця проживання заявника. Різниця в поводженні, є порушенням статі 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Окрім того, пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

З огляду на викладене, посилання відповідача, які прийняв до уваги суд першої інстанції, на Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 та Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509, є необгрунтованими.

До того ж, судова колегія ураховує, що рішення про призупинення пенсії позивачу було прийнято 12 квітня 2017 року, у той час як рішення про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у зв'язку із поверненням до покинутого місця постійного проживання (особа відсутня за фактичним місцем проживання понад 60 календарних днів, місце проживання особи невідоме), прийнято лише 25 травня 2017 року.

Ураховуючи вищенаведене, а також те, що підставі для припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу, передбачені статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відсутні, суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відтак, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній постанові, прийнятій з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також за неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України (у новій редакції від 15 грудня 2017 року) за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України (у новій редакції від 15 грудня 2017 року) підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Керуючись статтями 34, 243, 310, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 листопада 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати неправомірними дії Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо припинення (призупинення) виплати призначеної пенсії ОСОБА_3.

Зобов'язати Прилуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України відновити нарахування та виплату призначеної пенсії ОСОБА_3, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 квітня 2017 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Кузьмишина суддяО.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 26 лютого 2018 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.