Постанова № 72442217, 22.02.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/601/16-ц

Провадження № 22-ц/779/114/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі колегії суддів:

Головуючого Фединяка В.Д.

суддів: Малєєва А.Ю., Матківського Р.Й.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю ОСОБА_1 її представника ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 24 листопада 2017 року, ухвалене суддею Гургула В.Б.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 9 розд. XIIІ «Перехідні положення» Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 3 жовтня 2017 року.

У квітні 2016 році ОСОБА_1 звернулась в суд з указаним позовом і зазначала, що на підставі рішення Загвіздянської сільської ради від 21.12.1993 р. № 20 їй було надано в користування дві земельні ділянки - 0,057 га та 0,0180 га загальна площа яких становить 0,0747 га. На вказані земельні ділянки видано державний акт на право приватної власності на землю, НОМЕР_1. ОСОБА_3 є суміжним землекористувачем земельних ділянок, які розташовані в садовому товаристві «Лісова поляна», тепер «Нафтовик». Комісією з питань дотримання земельного законодавства та охорони навколишнього середовища Загвіздянської сільської ради від 02.12.2015 року складено акт щодо земельного спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з приводу розміру земельних ділянок суміжних землекористувачів і рекомендовано їм звернутися до суду за вирішенням даного спору. Відділом державного кадастру у Тисменицькому районі 22.03.2016 року на адвокатський запит на адресу Івано-Франківської МАА було направлено державні акти про право приватної власності на землю суміжних землекористувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Державним підприємством «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), з якої вбачається, що по координатах враховано загальну площу земельних ділянок, яка становить 0.0714 га, яка складається з ділянки №1 площею 0,534 га та ділянки №2 - 0,0180 га, що на 0,0033 га менше, ніж вказано в державному акті ОСОБА_1 Посилаючись на те, що ОСОБА_3 самовільно захопила в земельну ділянку площею 0,0033 га і в добровільному порядку повернути захоплену земельну ділянку не бажає, просить зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди їй у користуванні земельною ділянкою, яка розташована на території Загвіздянської сільської ради в межах викладених згідно Технічної документації Державного підприємства «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Рішенням Тисменицького районного суду від 24 листопада 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,0033 га та встановлення огорожі відповідно до розмірів, визначених державними актами на право приватної власності на землю суміжних землекористувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за недоведеністю позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, вказуючи на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права й ухвалив незаконне рішення. На думку апелянта, суд не врахував того, що ОСОБА_3 збільшила розмір своєї земельної ділянки з 0,00546 га до 0,06 га за рахунок його земельної ділянки, що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо відновлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення садівництва в садівничому товаристві «Нафтовик» с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області. З горизонтальної зйомки земельних ділянок в с/т «Нафтовик» вбачається, що по довжині точок координат розмір земельної ділянки ОСОБА_3 в натурі становить 32,5 м і 30,1 м, а згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІФ №13-11-12-2/293 від 29 грудня 1993 року відповідно 29,0 м та 29.0 м. Як зазначено в пояснюючій записці до технічної документації при обмірах встановлено, що фактичні межі земельної ділянки №1 на місцевості не відповідають межам, відображеної в державному акті. Складений акт між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у 2015 році про відсутність будь-яких земельних спорів та прийому-передачі межових знаків не є правовстановлюючим документом і не надає право ОСОБА_3 користуватись спірною частиною земельної ділянки.

У судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримала, просить задовольнити цю скаргу.

ОСОБА_3 вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим і просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участі у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_3 користується земельною ділянкою з 1987 року, а з 29 грудня 1993 року вона є власником спірної земельної ділянки відповідно до державного акту про право приватної власності на землю ІФ №13-11-12-2/293. Позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, оскільки останньою не представлено належних доказів порушення її права власності на земельну ділянку та створення відповідачкою ОСОБА_3 перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом самовільного захоплення її частини.

Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

В п. 7 постанови від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, на підставі рішення Загвіздянської сільської ради від 21.12.1993 року № 20 ОСОБА_1 було надано в користування дві земельні ділянки, 0,057 га та 0,0180га загальною площею 0,0747 га. На вказані земельні ділянки було видано державний акт на право приватної власності на землю, НОМЕР_1 (а.с.7).

В 1993 році ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю від 29 грудня 1993 року ІФ №13-11-12-2/293, в якому відображена тверда межа в існуючих на даний час розмірах і конфігурації (а.с.62).

Підтвердженням відсутності будь-яких земельних спорів між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та відсутності претензій позивачки, щодо розмірів і конфігурації існуючої межі, є підписаний в 2015 році позивачкою ОСОБА_1 акт прийому-передачі межових знаків.

Суд відхиляє подану ОСОБА_1 горизонтальну зйомку земельних ділянок виготовлену 19 квітня 2016 року Державним підприємством «Івано-Франківський науково-дослідний інститут землеустрою» як доказ про самовільне захоплення ОСОБА_5 0,0033 га належної ій земельної ділянки , оскільки вказана зйомка проведена без прив'язки до проектку формування території та встановлення меж села Загвіздзя Тисменицького району і не встановлено, що земельна ділянка позивачки зменшена за рахунок земельної ділянки відповідачки.

В судовому засіданні апеляційного суду представник Загвіздзнянської сільської ради Тисменицького району та представник ДП «Івано-Франківський науково-дослідний інститут землеустрою» підтвердили, що проектку формування території та встановлення меж села Загвіздзя Тисменицького району ні у сільській раді чи архіві немає. У зв'язку з цим встановити за рахунок якої земельної ділянки зменшився розмір земельної ділянки позивачки не є можливим. Крім цього, зазначили, що горизонтальна зйомка земельних ділянок виготовлена 19 квітня 2016 року Державним підприємством «Івано-Франківський науково-дослідний інститут землеустрою» по фактичному землекористуванню сторонами.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення Тисменицького районного суду від 24 листопада 2017 року як законне та обґрунтоване.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384,391,392 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тисменицького районного суду від 24 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 лютого 2018 року.

Головуючий В.Д.Фединяк

Судді: А.Ю.Малєєв

Р.Й.Матківський