Постанова № 72442119, 19.02.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2018 року Справа № 904/8549/17

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал судових засідань 511

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідач,

суддів: Кузнецової І.Л., Подобєд І.М.

секретар судового засідання Ковзиков В.Ю.

Учасники справи:

Новомосковська місцева прокуратура Дніпропетровської області, м. Новомосковськ

ОСОБА_1, посвідчення №040413 від 20.01.2016, прокурор відділу;

Позивач ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

м. Дніпро

представник ОСОБА_3, довіреність №9-4-0.61-13712/217 від 22.11.2017;

Відповідач-1 Мар'янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, с. Мар'янівка Новомосковського району Дніпропетровської області

представник ОСОБА_4, довіреність №308 від 06.11.2017, адвокат;

Відповідач-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор", м. Київ

представник не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, с. Мар'янівка Новомосковського району Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 у справі №904/8549/17 (суддя Суховаров А.В., повне рішення складено 11.12.2017)

у справі

про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку

В С Т А Н О В И В

Прокурор Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернувся із позовом до Господарського суду Дніпропетровської області про визнання недійсним договору про спільну діяльність №31-1 від 04.10.2011, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" та Мар'янівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів, та додаткових угод до вказаного договору від 10 квітня 2014 року та від 22 грудня 2015 року; зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" звільнити земельну ділянку держаної форми власності площею 60,0 га, кадастровий номер 1223855100:01:001:7165.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Мар'янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів використовує земельну ділянку держаної форми власності площею 60,0 га, що була надана для постійного користування для учбово – дослідного господарства, в інтересах ТОВ "Орільський об'єднаний елеватор" для здійснення підприємницької діяльності. Тому, оспорюваний правочин є удаваним, бо всі його умови свідчать, що сторони уклали договір оренди землі, що суперечить чинному законодавству та цілям, для яких надана земельна ділянка Відповідачу-1 в користування.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 (суддя Суховаров А.В.) позов задоволено. Визнано недійсним договір №31-1 про спільну діяльність від 04.10.2011, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" та Мар'янівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів, та додаткові угоди до вказаного договору від 10 квітня 2014 року та від 22 грудня 2015 року.

Зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" звільнити земельну ділянку держаної форми власності площею 60,0 га, кадастровий номер 1223855100:01:001:7165.

Стягнуто з Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на користь Прокуратури Дніпропетровської області витрати по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" на користь Прокуратури Дніпропетровської області витрати по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що оспорюваний правочин не спрямований на настання обумовлених ним наслідків та укладений всупереч приписам ст. ст. 92, 95, 96 Земельного кодексу України.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Відповідач-1, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на наступне:

- суд невірно оцінив докази у справі, оскільки угоди №1 з датою укладення 10.04.2014 немає;

- Прокурор не надав оригінали угод та не довів, звідки отримав надані ним фотокопії;

- спірна земельна ділянка не передавалась у користування Відповідача-2, не вибувала з володіння і користування школи, що підтверджується відсутністю актів приймання–передачі; користування школою земельною ділянкою підтверджується копіями класних журналів, наказами, графіками навчально – виробничої практики;

- спірний правочин відповідає вимогам ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України та не є удаваним;

- судом проігноровані доводи навчального закладу про неможливість самостійно здійснювати обробіток землі з отриманням більшої вигоди, ніж визначено договором;

- інтереси Позивача ніяким чином не порушені, оскільки законодавчо неможливо передати Держгеокадастру земельні ділянки, що знаходяться у постійному користуванні.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 у справі №904/8549/17, судове засідання з викликом сторін призначено на 31.01.2018, сторонам наданий строк для подачі заяв, клопотань, заперечень відповідно до ст. ст. 38, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України до 20.01.2018.

Письмових заяв про відвід колегії суддів відповідно до ч. 3 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України та інших заяв від сторін до суду не надходило.

22.01.2018 та 24.01.2018 від Прокурора та Позивача по справі надійшли відзиви на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 31.01.2018 по справі оголошено перерву до 19.02.2018, про що винесено ухвалу від 31.01.2018.

У судовому засіданні 19.02.2018 повноважний представник скаржника апеляційну скаргу підтримав, просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначив, що оспорюваний договір №31-1 від 04.10.2011 та додаткові угоди до нього №№ 1,2 були дійсно укладені, разом з тим, у Відповідача-1 в наявності відсутні, що унеможливлює надання оригіналів зазначених документів для огляду в судовому засіданні. Зазначив також, що на момент укладення спірного договору його погодження з ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області було неможливе з огляду на відсутність вказаного державного органу; а матеріали справи не містять відомостей, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту, є державною власністю і не входить до комунальної власності.

Прокурор проти апеляційної скарги заперечив, зазначив, що наявність підстав для представництва інтересів держави було обґрунтовано у позовній заяві; доказів, які б ставили під сумнів відповідність наданих копій договору та додаткових угод до нього оригіналам Відповідачем-1 не надано; укладений договір про спільну діяльність суперечить Земельному кодексу та главі 77 Цивільного кодексу України, Відповідач-1 з огляду на мету діяльності не може бути стороною спірного договору; спірний правочин є удаваним, оскільки фактично між сторонами встановлені орендні відносини; матеріали справи не містять доказів спільного використання земельної ділянки з ТОВ “Орільський об’єднаний елеватор”.

Повноважний представник Позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що Відповідачем-1 організоване використання земельної ділянки в інтересах Відповідача-2 для здійснення підприємницької діяльності, тоді як земельна ділянка перебуває у користуванні Відповідача-1 для учбово – дослідного господарства; спірний договір укладений з порушенням норм законодавства, не відповідає вимогам ст. ст. 92, 95, 96 Земельного кодексу України та не спрямований на настання наслідків відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач-2 явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, не зважаючи на те, що належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №4900059146276).

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення Прокурора, представників Позивача, Відповідача-1, обґоворивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступне.

На підставі державного акту на право користування землею №097060 від 1991 року, виданого Виконавчим комітетом Новомосковської міської ради, Мар'янівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів (надалі – Відповідач-1) надано в безстрокове та безоплатне користування 60 га землі в межах згідно з планом землекористування. Зазначена земельна ділянка надана Відповідачу-1 для навчально-дослідного господарства (а.с. 22, т.1).

04 жовтня 2011 року між Відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" (надалі - Відповідач-2) був укладений договір про спільну діяльність №31-1 (далі – Договір) строком дії до 31.12.2015, який додатковою угодою №2 від 22.12.2015 був продовжений до 31.12.2023. Також до Договору була укладена додаткова угода №1 від 10.04.2014, якою внесені зміни в частині реквізитів оплати.

За умовами Договору сторони зобов'язались спільно діяти в галузі сільськогосподарського виробництва з метою розвитку обох підприємств та отримання прибутку. Для цього Відповідач-1 зобов'язався надати в обробіток земельну ділянку загальною площею 60 га, з яких 50 га пашні та 10 га саду (багаторічних насаджень), якою навчальний заклад користується відповідно до акту на право постійного користування, а Відповідач-2 - проводити комплексні роботи по обробітку землі власними засобами (розділ 1 Договору).

Згідно з п.2.2 Договору школа зобов'язана не втручатись у господарську діяльність та виконання умов цього договору.

Відповідно до п.2.4 Договору Відповідач-2 зобов'язався використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та її цільового призначення; додержуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства.

За виконаний комплекс робіт Відповідач-2 здійснює Відповідачу-1 плату в грошовій формі, залишаючи в своєму розпорядження весь вирощений об’єм сільськогосподарської продукції. Розмір оплати визначається за домовленістю сторін, але не може бути меншим від розміру орендної плати, встановленого чинним законодавством з урахуванням індексів інфляції на день розрахунків та змінами в законодавстві, згідно нормативно-грошової оцінки землі. Повний розрахунок по договору здійснюється до 31 грудня поточного року. (п.п.3.1, 3.2 Договору).

Прокурор посилається на порушення інтересів держави, яке полягає у тому, що спірний договір про спільну діяльність та додаткові угоди до нього укладено з грубим порушенням вимог законодавства, не дотримано встановлений законодавством порядок набуття та реалізації прав на землю, а також майнові інтереси держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Вказане стало підставою для звернення із даним позовом.

Загальні засади цивільного законодавства встановлено статтею 3 Цивільного кодексу України. До цього переліку, зокрема, належить свобода договору.

За змістом положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням обставин справи в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга необґрунтована, а вимоги прокурора є законними з наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами справи, 04.10.2011 між відповідачами був укладений договір про спільну діяльність №31-1, за умовами якого сторони зобов’язались спільно діяти в галузі сільськогосподарського виробництва з метою розвитку обох підприємств та отримання прибутку.

Відповідно до частині 1 статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Відповідно до ч.2 ст. 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття втрат та збитків учасників, їх участь у результаті спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Разом з тим, як вбачається з оспорюваного правочину, жодних умов про спільну діяльність, порядку її здійснення, порядок розподілу прибутку, а також порядок реалізації продукції, що є результатом спільної діяльності, тощо сторонами не визначено.

Пунктом 2.2. Договору сторони взагалі визначили, що Відповідач-1 не має втручатися у господарську діяльність і виконання умов цього договору.

Відповідно до розділу 1 Договору Відповідач-1 мав надати в обробіток земельну ділянку загальною площею 60 га, з яких 50 га пашні та 10 га саду (багаторічних насаджень), якою навчальний заклад користується відповідно до акту на право постійного користування, а Відповідач-2 - проводити комплексні роботи по обробітку землі власними засобами.

За виконаний комплекс робіт Відповідач-2 здійснює Відповідачу-1 плату в грошовій формі, залишаючи в своєму розпорядження весь вирощений об’єм сільськогосподарської продукції. Розмір оплати визначається за домовленістю сторін, але не може бути меншим від розміру орендної плати встановленого чинним законодавством з урахуванням індексів інфляції на день розрахунків та змінами в законодавстві, згідно нормативно-грошової оцінки землі. Повний розрахунок по договору здійснюється до 31 грудня поточного року. (п.п.3.1, 3.2 Договору).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть бути надані у користування або на праві оренди, або на праві постійного користування.

Згідно приписів частини 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки – це засновано на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що зі змісту оспорюваного договору вбачається відсутність будь-якої участі Відповідача-1 у спільній діяльності при обробці земельної ділянки, яка фактично використовується Відповідачем-2 для ведення сільгоспвиробництва з метою отримання прибутку. Спірні відносини за своїм характером та правовою природою відносяться до відносин оренди майна, що також підтверджується п.3.1. договору, згідно якого плата визначена з розрахунку орендної плати за землю, що встановлена законодавством, та п.2.3. договору щодо переважного права відповідача-2 на поновлення договору на новий термін, що відноситься до умов договору оренди землі, а не договорів про спільну діяльність, тому договір №31-1 від 04.10.2011 є удаваним правочином, бо вчинений для приховання іншого правочину, які сторони насправді вчинили – договору оренди землі.

Відповідач-1 на підтвердження факту спільного використання земельної ділянки з Відповідачем-2 до суду першої інстанції надав докази, а саме графіки проведення навчально-виробничої практики на 2016-2017, 2014-2015, 2012-2013 навчальні роки; графіки проведення навчальних екскурсій на 2013-2014 навчальний рік, тощо.

Водночас, судом першої інстанції правильно зазначено, що надані графіки проведення навчально-виробничої практики на 2016-2017, 2014-2015, 2012-2013 навчальні роки; графіки проведення навчальних екскурсій на 2013-2014 навчальний рік, а також витяги з класних журналів, переліки наказів з загальної (основної) діяльності закладу за 2017, 2016, 2015, 2014, 2013, 2012, 2011 роки, накази про проведення навчальної практики для учнів на кожен навчальний рік стосуються начального плану школи та не відображають інформації щодо спільного використання земельної ділянки Відповідачем-1 та Відповідачем-2.

Порядок організації діяльності учнівських навчально-дослідних земельних ділянок на даний час регламентується Положенням про учнівські навчально-дослідні земельні ділянки, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України №68 від 30.01.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.03.2015 за № 337/26782.

Станом на час створення навчально-дослідної земельної ділянки Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів діяльність навчально-дослідних земельних ділянок загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів регламентувалась Положенням, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 01.11.1995 №307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.05.1996 за №256/1281, яке не містить будь-яких посилань на те, що до роботи на навчально-дослідній земельній ділянці можуть залучатися сторонні особи, крім учнів та педагогічного колективу.

У методичних рекомендаціях, наданих Відповідачем-1, зазначено, що робота на навчально-дослідній земельній ділянці ведеться згідно плану. План роботи на 2016-2017 навчальний рік містить посилання на те, що заходи на навчально-дослідній земельній ділянці проводяться за участю ТОВ “Орільський об'єднаний елеватор”, отже залучення учнів школи, які є неповнолітніми, до робіт на земельній ділянці виключається.

Відповідно до положень ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як зазначалось вище, на підставі Державного акту на право користування землею №097060, виданого Виконавчим комітетом Новомосковської міської ради, Відповідачу-1 надано в безстрокове та безоплатне користування 60 га землі в межах згідно з планом землекористування. Зазначена земельна ділянка надана Відповідачу-1 для навчально-дослідного господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, Відповідач-1 наділений правом постійного користування земельною ділянкою, а не розпорядження нею.

Уклавши спірний Договір, Відповідач-1, всупереч ст. 95, 124 Земельного кодексу України, надав передбачене приписами статті 92 Земельного кодексу України право володіння та користування земельною ділянкою Відповідачу-2, яким, за умовами оспорюваного договору, має здійснюватися обробка землі та збір врожаю.

Отже, судом першої інстанції правомірно визначено, що договір про спільну діяльність від 04.10.2011 не відповідає вимогам ст. ст. 92, 95 Земельного кодексу України.

Крім того, за змістом приписів частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Всупереч викладеному, з огляду на умови спірного договору, земельна ділянка фактично використовується Відповідачем-2 для ведення сільгоспвиробництва з метою отримання прибутку, в той час як ця земельна ділянка надана Відповідачу-1 для навчально-дослідного господарства.

Таким чином, умовами спірного договору порушено цільове призначення земельної ділянки, що суперечить положенням пункту “а” частини 1 статті 96 Земельного кодексу України.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що оспорюваний договір укладений всупереч приписам ст. ст. 92, 95, 96 Земельного кодексу України, а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Тому, позовні вимоги про визнання недійсним договору про спільну діяльність №31-1 від 04.10.2011 та додаткових угод до нього від 10.04.2014 та від 22.12.2015 є правомірними, а рішення суду першої інстанції – законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Позовні вимоги про зобов’язання Відповідача-2 звільнити земельну ділянку державної форми власності площею 60,0 га, кадастровий номер 1223855100:01:001:7165 є похідними від позовних вимог про визнання договору про спільну діяльність №31-1 від 04.10.2017 недійсним, тому, визначившись про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, суд першої інстанції правомірно вирішив зобов’язати Відповідача-2 звільнити земельну ділянку.

Апеляційний суд також зазначає, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з п.1, п. п. 13 п.4 Положення про ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово – комунального господарства України від 03.02.2015 №14, ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України.

Оскільки, спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення та знаходиться за межами населеного пункту (а.с.24 т.1), укладення спірного договору призводить до порушення майнових інтересів держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності, що, насамперед, виявилося у вибутті з користування земельної ділянки без згоди власника та з порушенням встановленої законом процедури; прокурор правомірно звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке тривалий час не здійснювало захист інтересів держави та реалізацію наданих законом повноважень щодо визнання недійсним спірного договору.

Тому доводи апелянта в цій частині судом відхиляються.

Обставина щодо укладання оспорюваного договору з додатковими угодами №1 та №2 не заперечується ні відповідачем-2 (заперечення на позов – а.с. 71 т.1), ні відповідачем-1 (відзив - а.с.113 т.1, заява №32 від 14.02.2018). Також Відповідачами не зазначається в чому відмінність між умовами укладеного ними договору та копією, яка надана прокурором. На вимогу суду відповідачі не надали оригінали договору для дослідження в судовому засіданні. Враховуючи те, що надана прокурором копія договору отримана ним в ході вивчення стану законності додержання законодавства навчальними закладами (а.с.5 т.1), невідповідність її оригіналу відповідачами не спростована, в силу ст. 91 Господарського процесуального кодексу України суд доходить висновку, що прокурором надано належний та допустимий доказ.

Доводи апелянта щодо неможливості навчальним закладом самостійно здійснювати обробіток землі не впливають на недійсність договору в силу приписів закону, та вказані питання не є предметом даного спору. Щодо доводів апелянта про одержання школою вигоди від такої спільної діяльності суд зауважує, що апелянтом не надано доказів отримання доходів від спільної діяльності, розмір яких договором однозначно не визначено.

За встановлених обставин доводи апелянта спростовані та судом відхиляються.

На підставі викладеного, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні повно встановлені фактичні обставини справи, яким надана вірна оцінка у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального законодавства, тому місцевий господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Відтак, підстав для скасування або зміни цього рішення, передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, немає. Доводи апелянта не спростовують правомірних висновків місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за перегляд справи в апеляційній інстанції покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 у справі №904/8549/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів – без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи в апеляційній інстанції покласти на апелянта.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 26.02.2018.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя І.М. Подобєд

Суддя І.Л. Кузнецова