Рішення № 72440865, 27.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.02.2018Справа № 910/391/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова

компанія «Оранта»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

про стягнення 26.880,96 грн.

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

12.01.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення 26.880,96 грн., з яких: 19.431,32 грн. виплаченого страхового відшкодування, 4.710,28 грн. пені, 2.199,36 грн. інфляційних втрат та 540,00 грн. - 3% річних.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу форма № 83 серія УБ № 1101157 від 09.11.2015 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування автомобіля марки Audi Q3, державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки Nissan Rogue, державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1, яким скоєно ДТП, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АК/4683493), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/391/18 від 15.01.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

23.01.2018 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 відкрито провадження у справі № 910/391/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Позивачем 20.02.2018 до відділу діловодства суду подано документи по справі.

Також позивачем 20.02.2018 до відділу діловодства суду подано клопотання про витребування у ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» належним чином засвідченої копіхї платіжного доручення № 48950 від 19.12.2016, яке підтверджує здійснення відповідачем перерахування позивачу (на рахунок відкритий у ПАТ «Укрсобанк») страхового відшкодування в розмірі 80.568,68 грн. При цьому позивач зазначає, що він звернувся до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Укрсобанк» з вимогою підтвердити надходження коштів, проте відповіді на момент складання клопотання не отримав.

Відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Суд розглянувши заявлене клопотання відмовив в його задоволенні оскільки воно не відповідає вимогам ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, зокрема заявником не подано доказів вжиття заходів щодо отримання зазначених в клопотанні документів та неможливості їх отримання.

Ухвалою суду від 24.01.2018 зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 24.01.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 01030452050801 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 24.01.2018 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 24.01.2018, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 26.01.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 01030452050801, а отже відповідач мав подати відзив до 12.02.2018.

Відповідач вимог ухвали про відкриття виконавчого провадження у справі від 24.01.2018 станом на 27.02.2018 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З постанови Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2016 у справі № 522/16967/16-п вбачається, що 16.08.2016 о 22 годині 50 хвилин ОСОБА_1 керуючи автомобілем Nissan Rogue, державний номер НОМЕР_2 в м. Одеса, по Лідерсовському бульвару, 11/1 після зупинки транспортного засобу не переконався в безпеці, не оцінив обстановку, відчинив дверцята транспортного засобу, чим допустив зіткнення з автомобілем Audi Q3, державний номер НОМЕР_1, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушив вимоги п. 15.13. Правил дорожнього руху України.

Даною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення в розмірі 425,00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Audi Q3, державний номер НОМЕР_1.

Пошкоджений автомобіль застрахований у Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу форма № 83 серія УБ № 1101157 від 09.11.2015.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до звіту про оцінку № 30840160 від 28.08.2016 матеріальний збиток завданий власникові автомобіля Audi Q3, державний номер НОМЕР_1, в результаті пошкодження при ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 145.378,06 грн.

Згідно виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗС Авто Еліт» рахунку-фактури № КЗЗ0000261/КЗС00000282 від 19.08.2016 матеріальний збиток завданий власникові автомобіля Audi Q3, державний номер НОМЕР_1, в результаті пошкодження при ДТП складає 116.240,28 грн.

На підставі договору добровільного страхування позивачем було складено страховий акт № СТО-16-6583/1 від 25.08.2016, а також розраховано суму страхового відшкодування.

Вказаним страховим актом позивачем визнано подію страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в загальному розмірі 116.240,28 грн.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Кошти в розмірі 116.240,28 грн. були перераховані позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗС Авто Еліт» згідно платіжного доручення № 42400 від 30.08.2016.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 116.240,28 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільна відповідальність транспортного засобу марки Nissan Rogue, державний номер НОМЕР_2, яким скоєно ДТП, застрахована у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/4683493 (діючий на 16.08.2016).

Відповідно до умов договору (полісу) № АК/4683493 страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду заподіяну страхувальником життю здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки Nissan Rogue, державний номер НОМЕР_2.

Зокрема, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну визначено в розмірі 100.000,00 грн. та розмір франшизи не встановлено.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право регресу до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Nissan Rogue, державний номер НОМЕР_2, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/4683493, то відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем марки Nissan Rogue, державний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Оскільки умовами полісу № АК/4683493 розмір франшизи не встановлено, тому страхове відшкодування не підлягає зменшенню.

Позивачем 02.11.2016 вручено відповідачу регресну вимогу № 1590/06-05/781 від 01.11.2016 на виплату страхового відшкодування в порядку регресу, в якій просив перерахувати на його рахунок відшкодування в сумі 116.240,28 грн.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Проте, як зазначає позивач в позовній заяві та не спростував відповідач, останній отримавши вказану вище регресну вимогу з доданими до неї документами страхове відшкодування виплатив частково в сумі 80.568,68 грн.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про достовірність тієї обставини, що відповідачем здійснено виплату страхового відшкодування позивачу в сумі 80.568,68 грн.

Відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу Audi Q3, державний номер НОМЕР_1 було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, а також те, що відшкодуванню підлягає розмір саме виплаченого відшкодування за вирахуванням франшизи, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню повністю в розмірі 19.431,32 грн. (100.000,00 грн. (ліміт відповідальності за полісом АК/4683493) - 80.568,68 грн.).

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 4.710,28 грн. пені задоволенню не підлягають з огляду на наступне

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди, а не з договірних зобов'язань.

Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення власника з регресним позовом до страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, а договірні відносини між сторонами відсутні, а відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін не визначено.

Разом з цим, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Отже, положення п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 Цивільного кодексу України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Однак, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

В зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання по виплаті страхового відшкодування позивач просить на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача 2.199,36 грн. інфляційних втрат та 540,00 грн. - 3% річних, що нараховані у період з 01.02.2017 по 05.01.2018.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Оскільки, у відповідності до ст. 979 Цивільного кодексу України зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим.

Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже між сторонами у справі існує грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явленням вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено вище, позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити страхове відшкодування та відповідач після її отримання виплату коштів не здійснив, а отже мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2.199,36 грн. інфляційних втрат та 540,00 грн. - 3% річних (нарахованих на суму 19.431,00 грн. за період з 01.02.2017 по 05.01.2018).

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40, код ЄДРПОУ 20782312) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-д, код ЄДРПОУ 00034186) 19.431 (дев'ятнадцять тисяч чотириста тридцять одну) грн. 32 коп. виплаченого страхового відшкодування, 2.199 (дві тисячі сто дев'яносто дев'ять) грн. 36 коп. інфляційних втрат, 540 (п'ятсот сорок) грн. 00 коп. - 3% річних, 1.453 (одна тисяча чотириста п'ятдесят три) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова