Ухвала суду № 72439149, 26.02.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

справа № 243/10519/16-ц

провадження № 2-п/243/10/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2018 року м.Слов’янськ

Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючий суддя Кузнецов Р.В.

при секретарі Малиновській І.Ю.

за участі

представника заявника ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов’янського міськрайонного суду Донецької області заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 21 грудня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

21 грудня 2017 року Слов’янським міськрайонним судом Донецької області винесено заочне рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Львівської області, ОСОБА_4 управління Національної поліції у Львівській області, ОСОБА_5 сервісного центру МВС в Донецькій області про звільнення майна з-під арешту та зняття заборони на проведення реєстраційних операцій, яким у задоволенні вимог позивача було відмовлено у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд вищезазначеного заочного рішення від 21 грудня 2017 року, мотивуючи свої вимоги тим, що з заочним рішенням він не згоден, з тих підстав, що під час проведення судового розгляду по вищезазначеній цивільній справі представник прокуратури Львівської області заявив клопотання про закриття провадження у справі, з огляду на те, що відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.06.2016 року "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов’язків чи законних інтересів в порядку, передбаченому ст.ст.174, 539 КПК України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. У задоволенні клопотання судом першої інстанції відмовлено та судом апеляційної інстанції вказану Ухвалу залишено без змін. З наступних підстав, представники позивача заперечував щодо закриття провадження у справі, обґрунтовуючи тим, що по існуючому кримінальному провадженню ОСОБА 4 не є ні підозрюваним, ні обвинуваченим, ні цивільним відповідачем. В постанові ВСУ по справі № 6-26цс13 від 15.05.2013 року, в якій міститься правова позиція про те, що право власності особи, яка не є учасником кримінального провадження, має захищатися шляхом звільнення цього майна з- під арешту, тобто законодавство про захист права власності поширюється на ці правовідносини. З посиланням саме на таку правову позицію, суди приходять до висновків про задоволення позовних вимог по аналогічних справах, розглянутих саме в порядку ЩІК України. Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши докази, матеріали справи, вважає, що клопотання прокурора про закриття кримінального провадження у справі не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Позивач у своєму позові прохає зняти заборону на проведення реєстраційних дій з належним йому автомобілем MAN, Модель L 2000 реєстраційний номер НОМЕР 1, номер шасі WMAL20S905G127061, 1999 року випуску, накладену постановою слідчого СВ прокуратури Львівської області ОСОБА 5 від 23.05.2011 по кримінальній справі № 181- 0311 та зобов’язати ОСОБА_5 сервісний центр в Донецький області звільнити з - під арешту та скасувати заборону на проведення реєстраційних операцій щодо вищезазначеного автомобіля. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником вищевказаного транспортного засобу. При пред’явленні цивільного позову позивач посилається за норми ст.ст. 316, 319, 321.391 ІЖ України і правову позицію Верховного Суду України, зазначену в постанові від 15.05.2013 у справі 6-26 цс-13.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першої ст. З ЦПК України кожній особі гарантоване право звернення до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Компетенція судів загальної юрисдикції з розгляду цивільних справ визначена ст.15 ЦПК України: у порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, зазначених в межах розгляду справи № 6-26 цс-13, з метою захисту свого порушеного права особа, яка не є учасником кримінального права, та якщо майно, відносно якого застосовано обтяження у межах кримінального провадження, вправі звернутись до суду в порядку цивільного судочинства. Вказана судова практика застосовувалась судами при розгляді аналогічних категорій справ протягом 2013-2016 років.

Згідно абз. 4 ч. 1 вказаної постанови визначено, що «При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом».

Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року набрав чинності 19 листопада 2012 року.

Процесуальне рішення стосовно автомобіля ухвалене 23 травня 2011 року, тобто за дії Кримінального процесуального кодексу України 1960 року.?

Отже, усі питання щодо скасування обмежень на майно, що належить особі, яка не є ( не була) учасником кримінального провадження мають бути розглянуті відповідно до положень того закону, який діяв на час ухвалення рішення, яким, на думку особи, порушено (обмежено) її право власності.

Кримінальним процесуальним кодексом України 1960 року не передбачена процедура розгляду судом заяв про звільнення майна з-під арешту, поданих . які не є учасниками кримінального провадження та вважають себе власниками арештованого майна.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд вважав, що позов про звільнення , з-під арешту та усунення перешкод у здійсненні права власності підлягає в порядку цивільного судочинства.

При цьому за тих самих правових підстав суд прийняв діаметрально протилежне рішення навіть не враховуючи раніше прийняту Ухвалу та рішення апеляційної та касаційної інстанцій, що мають преюдиційне значення.

5 лютого 2011 року він придбав за договором купівлі-продажу у власність автомобіль (реєстраційний номер НОМЕР_1, 1999 року випуску, марки MAN. модель L 2000, вантажного типу, номер шасі WMAL20S905G127061, об'єм двигуна 4680, білого кольору). Автомобіль куплено у громадянина ОСОБА_6, що підтверджується довідкою – рахунком КІМ 487747 від 05.02.2011 року.

6 травня 2011 року ним було зареєстровано вищезазначений автомобіль у ВРЕР № 2 м. Донецьк при УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області, в результаті чого на автомобіль було закріплено державні номерні знаки АН 2720 СР та після здійснення перевірок по наявним в ДАІ МВС базам даних мені було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу САЕ 679922.

29 червня 2011 року в ході використання та розпорядження вищезазначеним транспортним засобом, а саме автомобілем марки MAN. модель L 2000 реєстраційний АН 2720 СР, який знаходиться у нього на праві приватної власності, йому стало відомо, що згідно постанови від 23 травня 2011 старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Львівської області молодшим радником юстиції ОСОБА_7 накладено заборону на проведення реєстраційних операцій щодо транспортного засобу марки MAN, модель L 2000 реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі WMAL20S905G127061 у зв’язку з розглядом кримінальної справи №181-0311 (кримінальне провадження 12013150060001639), яку порушено стосовно службових осіб Львівського УДАІ МВС України у Львівській області за фактом зловживання службовим становищем та перевищенням службових повноважень за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.3, 365 ч.1 КК України, та за фактом підроблення документів та використання особами роблених документів за ознаками злочинів відповідальність за який передбачена ст. 358 ч.ч. 1, 3 КК України. Також у вищезазначеній постанові вказується, що у період 2008-2010 років у Львівській відділ реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ ГУМВС України у Львівській області, проведено реєстрацію транспортних засобів, що реєструється вперше в Україні, а у 1711 - повністю без сплати, внаслідок чого до місцевого бюджету не сплачено податок з власників транспортних засобів на загальну суму 45 578 100 грн., чим спричинено тяжкі наслідки державним інтересам.

05.08.2013 в порядку ст.217 КПК України матеріали кримінального провадження № 2013150060001674 приєднано до матеріалів кримінального провадження № 23013150060001639.

Крім цього, 20.02.2012 року, під час досудового слідства у вказаній справі, за фактом шахрайства , вчиненого невстановленими особами в особливо великих розмірах, підроблення документів та використання невстановленими особами завідомо підроблених документів за ознаками злочинів, передбачених ст.190 ч.4, ст.358 ч.ч. 1,3 КК України порушено кримінальну справу № 181-0062 (кримінальне провадження 12013150060001674), яку скеровано для розгляду в СУ ГУ МВСУ у Львівській області.

В результаті, винесення вищевказаної постанови, 29.06.2011 року заступником чальника УДАІ МВС України ОСОБА_8, було внесено відомості про арешт та заборону відчуження автомобілю марки MAN, модель L 2000 реєстраційний номер АН 20 СР, номер шасі WMAL20S905G127061 якій належить йому на праві власності до державної бази реєстрації транспортних засобів.

Також, вищезазначений транспортний засіб, з моменту першої реєстрації на території України до 05 лютого 2011 року - дати коли він придбав даний автомобіль у громадянина ОСОБА_6, підлягав перереєстрації чотири рази, тобто він є п’ятим власником даного автомобілю, та в жодному випадку при перереєстрації жодних ускладнень не викало.

Також зазначає, що він у законний спосіб набув право власності на спірний автомобіль, який зареєстровано у встановлений законодавством спосіб з оформленням їх необхідних документів та проходженням всіх необхідних процедур реєстрації та відповідно він є його законним власником.

Спірний автомобіль не визнаний речовим доказом у кримінальній справі, накладений арешт на належний йому автомобіль порушує його права як власника, оскільки не дає можливості розпорядитись вказаним транспортним засобом.

У вищезазначеній справі він не був підозрюваним чи обвинуваченим, відтак, накладення заборони на належний йому транспортний засіб є протиправним та порушує моє право власності охоронюване законом.

З метою зняття арешту він звертався до Національної поліції у Львівській області та отримав відповідь за № д-19/38-102-16р, де йому повідомили про можливість зняття заборони на проведення реєстраційних операцій при цьому мені роз’яснили. Що я як законний набувач транспортного засобу маю право звернутися до місцевого суду з позовом що зняття заборони на проведення реєстраційних операцій стосовно зазначеного транспортного засобу. В рамках розслідування даного кримінального провадження жодних інших арештів чи заборон на проведення реєстраційних операцій на спірне авто не накладалось. Даний автомобіль не є та не визнавався речовим доказом у вищевказаному кримінальному провадженні. Також повідомлено. Що на даний час органом досудового розслідування в межах кримінального провадження не визначено моє процесуальне положення як сторони чи учасника кримінального провадження.

Нормою статті 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р., закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти,користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності на вищевказаний автомобіль набуто позивачем у спосіб визначений законом. Правовий режим власності, відповідно до ст. 92 Конституції України визначається виключно законами України.

Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), кг вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, належно від волі інших осіб.

Статтею 386 ЦПК України закріплено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно із ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що право власності проявляється у правомочностях власника, обмеження яких можливо виключно на підставі закону.

Положеннями ч. ч. 1.2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Обмеження у здійсненні прав конкретного власника полягає у звуженні того обсягу прав яким загальна норма закону наділяє усіх власників. Це не є загальна норма, а виняткова ситуація, яка може бути наслідком неправомірної поведінки власника.

В даному випадку в діях не встановлено неправомірної поведінки при купівлі автомобіля; майно придбане у законний спосіб; належним чином оформлено правовстановлюючі документи, сплачено відповідний податок за проведення перереєстрації вище вказаного транспортного засобу та проведено всі інші передбачені законом платежі, тобто, автомобіль марки MAN, позивачем у власність набуто правомірно.

Відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний врахувати висновки Верховного Суду України, викладенні у рішеннях прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п. 1 ч.І ст.355 ЦПК України.

Положеннями ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що предметом якої був спір за позовом власника про звільнення майна з під арешту, накладеного в процесі кримінального провадження, при розгляді якої Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого, «право власності особи, яка не є учасником кримінального провадження, має захищатися шляхом звільнення цього майна з-під арешту, тобто законодавство про захист права власті поширюється на ці відносини».

На підставі викладеного простить скасувати заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року.

Представник заявника ОСОБА_1 у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у заяві, просив скасувати заочне рішення суду.

Представник відповідача, прокуратури Львівської області прокурор Слов’янської місцевої прокуратури з вимогами, викладеними у заяві не погодився, просив провадження у вказаній справі закрити з наступних підстав: так, у відповідності до вищевказаних норм власник має право на захист свого порушеного права, однак, в порядку, визначеному чинним законодавством. Відповідно до правової позиції ВСУ, висловленого в межах розгляду справи № 6-26 цс- 13, з метою захисту свого порушеного права, особа, яка не є учасником кримінального права, та якщо майно, відносно якого застосовано обтяження у межах кримінального провадження, вправі звернутися до суду в порядку цивільного судочинства. Вказана судова практика застосовувалась при розгляді подібної категорії спорів упродовж 2013-2016 років. Відповідно до ст.. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю або частково за клопотанням, поданим як підозрюваним, обвинуваченим, захисником, законним представником, так і іншим власником або володільцем майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт. Вищевказане свідчить про те, що у разі, якщо потреби в підтвердженні права власності на майно немає, то питання щодо звільнення такого майна з – під арешту повинно вирішуватись в порядку кримінального судочинства. В ході розслідування кримінальної справи № 181-0311, яку порушено стосовно службових осіб Львівського УДАІ ГУМВС України у Львівській області за фактом зловживання службовим становищем та перевищення службових повноважень за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.3, 365 ч.1 КК України, та за фактом підроблення документів та використання особами роблених документів за ознаками злочинів відповідальність за який передбачена 358 ч.ч. 1, 3 КК України. Також у вищезазначеній постанові вказується, що у період 2008-2010 років у Львівській відділ реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ ГУМВС України у Львівській області, проведено реєстрацію транспортних засобів, що реєструється вперше в Україні, а у 1711 - повністю без сплати, внаслідок чого до місцевого бюджету не сплачено податок з власників транспортних засобів на загальну суму 45 578 100 грн., чим спричинено тяжкі наслідки державним інтересам.

23 травня 2011 року слідчим СВ СУ прокуратури Львівської області накладено заборону на проведення реєстраційних операцій, зокрема на транспортний засіб марки MAN, модель L 2000 реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі WMAL20S905G127061, 1999 року випуску. Даний автомобіль був зареєстрований у Львівському ВРЕВ ДАІ ГУ МВС України у Львівській області без належної сплати податку з власників транспортного засобу в порушення вимог Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів».

Відповідно до п. 9 Перехідних положень КПК України (в редакції 2012 року) запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, прийняти рішення щодо запобіжного заходу, в межах КПК України, може лише слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, а враховуючи те, що прокуратуру Львівської області визначено відповідачем по справі, позивачем невірно визначено спосіб захисту порушеного права відносно вказаного позивача.

Представник відповідача ОСОБА_5 сервісного центру МВС в Донецькій області ОСОБА_9, яка діє на підставі довіреності № 31/5- 502 від 22 січня 2018 року (а.с. 226), до судового засідання не з’явилася, надала клопотання, в якому просила заяву ОСОБА_3 залишити без розгляду, посилаючись на те, що частиною 1 статті 284 ЦПК України передбачено, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. ОСОБА_3 у цивільній справі до Прокуратури Львівської області ОСОБА_4 управління Національної поліції у Львівській області, РСЦ МВС в Донецькій області про звільнення з-під арешту та зняття заборони на проведення реєстраційних операцій, зобов'язання скасувати накладену заборону і стягнення судових витрат, є позивачем, а відповідно право на подачу заяви про перегляд судового рішення у нього відсутнє.

Частиною 6 статті 285 ЦПК України встановлена необхідність додання до заяви про перегляд заочного рішення документу про сплату судового збору.

З поданої ОСОБА_3 заяви не вбачається виконання цього припису, що у відповідності до частини 8 статті 285 ЦПК України тягне за собою застосування положень статті 185 ЦПК України, а саме залишення заяви без руху, повернення заяви.

У той же час, статтею 44 ЦПК України регламентовано неприпустимість зловживання процесуальними правами. Встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Вважають, що подання ОСОБА_3 заяви про скасування заочного рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 21.12.2017 року, є зловживанням процесуальними правами та суперечить порядку подання заяви про скасування заочного рішення.

Представник відповідача ОСОБА_4 управління Національної поліції у Львівській області, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяв про відкладення судового засідання чи розгляд справи у його відсутності від нього до суду не надходило.

Згідно із ч. 1 ст. 287 ЦПК України, неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду заяви, приходить до висновку, що заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Львівської області, ОСОБА_4 управління Національної поліції у Львівській області, ОСОБА_5 сервісного центру МВС в Донецькій області про звільнення майна з-під арешту та зняття заборони на проведення реєстраційних операцій не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що заочним рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до прокуратури Львівської області, ОСОБА_4 управління Національної поліції у Львівській області, ОСОБА_5 сервісного центру МВС в Донецькій області про звільнення майна з-під арешту та зняття заборони на проведення реєстраційних операцій було відмовлено у повному обсязі (а.с. 180-182).

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

За вимогами ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП],№28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що заяву про перегляд заочного рішення подано позивачем, в той час коли таке право має лише відповідач по справі, тобто заяву про скасування заочного рішення подано особою, у якої відсутнє право на звернення до суду з такою заявою.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 284-288 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 21 грудня 2017 року за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Львівської області, ОСОБА_4 управління Національної поліції у Львівській області, ОСОБА_5 сервісного центру МВС в Донецькій області про звільнення майна з-під арешту та зняття заборони на проведення реєстраційних операцій - залишити без задоволення.

Роз'яснити заявнику, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Р.В. Кузнецов