Постанова № 72435941, 27.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/351/2018

Категорія: 58

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воронюк В. А.

Доповідач :Ковальчук О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 рокуСправа № 133/1109/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі :

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів : Зайцева А.Ю., Шемети Т.М.

за участю секретаря Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області про визнання договору іпотеки припиненим та скасування заборони на нерухоме майно,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у цьому банку ОСОБА_4 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 08 грудня 2017 року у м. Козятині під головуванням судді цього суду Воронюк В.А., із складенням його повного тексту 08 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області, мотивуючи його тим, що їй на підставі свідоцтва про право власності від 18 квітня 2017 року, виданого виконавчим комітетом Козятинської міської ради, належить квартира АДРЕСА_1. Зареєструвати своє право на це нерухоме майно вона не може, оскільки на квартиру накладено обтяження у виді заборони на майно, яке є предметом іпотеки, та арешт на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2015 року.

Так, 03 травня 2006 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Український промисловий банк»), яке 30 червня 2010 року право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами передало ПАТ «Дельта Банк», та колишнім чоловіком позивача ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого була вказана квартира, яка на час укладення цього договору належала ОСОБА_3 на праві приватної власності.

У зв'язку з укладенням цього іпотечного договору на вказану квартиру 03 травня 2006 року накладено обтяження у виді заборони на нерухоме майно.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2014 року свідоцтво про право власності на цю квартиру на ім'я ОСОБА_3 визнано недійсним, а його державну реєстрацію скасовано. Це рішення набрало законної сили 29 квітня 2015 року.

Разом із тим, 20 липня 2015 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області було задоволено клопотання старшого слідчого відділу УСБ України у Вінницькій області ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 127/16962/15-к та накладено арешт на зазначену квартиру з метою забезпечення виконання рішення суду в частині можливої конфіскації майна.

Пославшись на викладене, ОСОБА_2 просила суд звільнити з-під арешту належну їй квартиру та зняти з неї заборону.

Однак, у листопаді 2017 року позивач змінила свої позовні вимоги, при цьому обґрунтовуючи послалась на ті ж самі обставини, крім посилань на ухвалу суду від 20 липня 2015 року про накладення арешту на квартиру також зазначила, що як власник цієї квартири, вона вважає свої права порушеними, оскільки належне їй нерухоме майно незаконно перебуває в іпотеці та обтяжене забороною, тому просила суд припинити вказаний договір іпотеки та скасувати заборону на належну їй квартиру.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у цьому банку ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без розгляду, а це рішення без змін.

Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому колегія суддів відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду - скасувати з таких підстав.

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України (в редакції цього Кодексу на момент розгляду справи судом першої інстанції) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Зокрема, згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а також обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач у справі ОСОБА_3 з 30 червня 1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що встановлено рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2014 року, ухваленим у справі № 133/1717/13-ц, яке набрало законної сили (а.с. 16-18), тому ця обставина відповідно до наведених положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

03 травня 2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено іпотечний договір № 29/Zkiп-06, відповідно до умов якого іпотека за цим договором, а саме належна іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності від 21 жовтня 1997 року квартира за адресою: вул. Катукова, 33/12, м. Козятин, Вінницька область, забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором № 29/К-06 від 03 травня 2006 року, укладеним між цим товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, за умовами якого останній зобов'язаний іпотекодержателю до 27 березня 2011 року повернути кредит у розмірі 250 000 євро, із врахуванням відсотків та інших передбачених цим договором платежів (а.с. 19 - 20).

Згідно з положеннями розділу 6 іпотечного договору цей договір діє до повного виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором.

30 червня 2010 року ТОВ «Український промисловий банк» передав ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_3, що сторонами у справі не заперечується, тому ця обставина відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України (в редакції цього Кодексу на момент розгляду справи судом першої інстанції) доказуванню не підлягає.

У 2014 році ОСОБА_2, вважаючи свої права щодо права власності на ? вказаної квартири порушеними, звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним виданого на його ім'я свідоцтва про право власності на цю квартиру та скасування державної реєстрації про це. Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2014 року, ухваленим у цивільній справі № 133/1717/13-ц за цим позовом, свідоцтво про право власності на квартиру на ім'я ОСОБА_3 визнано недійсним, а його державну реєстрацію скасовано (а.с. 16 - 18). Рішення набрало законної сили 29 квітня 2015 року.

20 липня 2015 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області, яка набрала законної сили 28 липня 2015 року, було задоволено клопотання старшого слідчого відділу УСБ України у Вінницькій області ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 127/16962/15-к та накладено арешт на зазначену квартиру з метою забезпечення виконання рішення суду в частині можливої конфіскації майна (а.с. 48).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом, сформованої 16 травня 2017 року, на вказану квартиру на підставі зазначеного іпотечного договору накладено обтяження у виді заборони на нерухоме майно, а також арешт на підставі зазначеної ухвали від 20 липня 2015 року (а.с. 14 - 15).

30 березня 2017 року рішенням виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області № 84 вирішено передати у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2, що складається з трьох кімнат загальною площею 62,9 кв.м. (а.с. 8). На підставі цього рішення виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво від 18 квітня 2017 року про право власності на дану квартиру (а.с. 7).

04 травня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно з заявою про проведення державної реєстрації її права власності на квартиру. За результатом розгляду цієї заяви державним реєстратором прийнято рішення № 35111177 від 11 травня 2017 року про відмову у проведення таких дій, оскільки ця квартира перебуває в іпотеці та під забороною, які не припинялись, а реєстрація припинення права власності на цю квартиру за ОСОБА_3 не проводилась (а.с. 13).

Взяте ОСОБА_3 кредитне зобов'язання, забезпечене іпотекою, не виконано, ця обставина сторонами не заперечується, тому, з огляду на наведені вище норми процесуального права, доказуванню не підлягає.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції, керуючись ст. 17 Закону України «Про іпотеку», ст. 593 ЦК України, виходив із того, що оскільки зміна власника квартири настала не з власної волі ОСОБА_3, а внаслідок визнання недійсною приватизації, що встановлено судовим рішенням від 15 липня 2014 року, на даний час квартира належить позивачу, але продовжує перебувати в іпотеці та під забороною, що порушує її законні права та інтереси як власника квартири, тому договір іпотеки необхідно припинити та скасувати заборону на це нерухоме майно.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки суд їх дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору по суті, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України (у редакції цього Кодексу на час ухвалення оскаржуваного рішення) суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до приписів ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в ст. 17 зазначеного Закону, а також положеннями ч. 1 ст. 593 ЦК України, з яких можна дійти висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України «Про іпотеку», який є спеціальним Законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, зокрема й щодо припинення іпотеки.

Так, згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним, знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, з інших підстав, передбачених цим Законом.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється ст. 23 цього Закону, якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки про яку заявляє позивач - зміна власника нерухомого майна, яке є предметом договору іпотеки. Сама по собі зміна власника майна, яким забезпечено кредитне зобов'язання, не припиняє дію основного зобов'язання та іпотечного договору і, відповідно, не може вважатись підставою для припинення договору іпотеки.

Такий правовий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786 цс17 та від 31 травня 2017 року у справі № 638/6982/15-ц, які відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України (у редакції цього Кодексу на час розгляду справи та ухвалення оскаржуваного рішення) повинні були бути враховані судом першої інстанції при ухваленні цього рішення або ж суд мав навести відповідні мотиви, чому він відступив від такої правової позиції, чого зроблено не було.

Крім наведеного, припинення зобов'язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а зміна власника нерухомого майна, переданого в іпотеку, не є підставою для припинення іпотеки, якою забезпечується виконання кредитного зобов'язання, що виникло ще до такої зміни власника та залишається не виконаним.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові цього Суду від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14-ц, який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується апеляційним судом при застосуванні наведених норм матеріального права.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про припиняння договору іпотеки, а отже й вимог про скасування заборони на нерухоме майно, а тому оскаржуване рішення в законній силі залишатись не може та відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні цього позову.

Враховуючи положення ст. 141, п.п. «в» п. 2 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, колегія суддів, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, вважає за необхідне судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви, залишити за позивачем, а сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарг у розмірі 1 408 грн. стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у цьому банку ОСОБА_4 задовольнити, рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області про визнання договору іпотеки припиненим та скасування заборони на нерухоме майно - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (юридична особа в стані припинення, ідентифікаційний код юридичної особи 34047020, місцезнаходження юридичної особи: вул. Щорса, 36-Б, м. Київ, 01133) сплачений за подачу цієї апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 408 (одна тисяча чотириста вісім) грн.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді : А.Ю. Зайцев

Т.М. Шемета

Повний текст постанови виготовлено 27 лютого 2018 року.