Ухвала суду № 72433888, 23.02.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/4953/17

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

23 лютого 2018 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя Коморний О.І.

секретар судового засідання Мергель І.Р.

з участю:

представник позивача Риб’як В.О.

представник відповідача ОСОБА_2

при розгляді у підготовчому засіданні справи за позовом Львівської митниці ДФС про стягнення з ОСОБА_3 витрат понесених за зберігання товарів, -

в с т а н о в и в:

20.12.2017 року до суду надійшла позовна заява Львівської митниця ДФС про стягнення з ОСОБА_3 витрат понесених за зберігання товарів на складі митного органу в сумі 19745,75 грн.

Представник позивача у підготовчому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити, навів аргументи з приводу підсудності спору адміністративному суду.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю, заявив клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

При вирішенні заявленого клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі суд виходить із завдань адміністративного судочинства, якими відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративною справою відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно правовий спір згідно з п.2 ч.1 ст. 4 КАС України - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

З наведеного визначення слід зробити висновок, що публічно-правовий спір є видом правового спору, для якого характерні наступні ознаки: спір виникає з публічно-правових відносин; сторонами спору є суб'єкти публічно-правових відносин, серед яких особливим правовим статусом наділені органи публічної адміністрації; сфера виникнення спору зумовлена реалізацією публічного інтересу; предметом спору є рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів публічно-правових відносин, які порушують або можуть порушити права, свободи та інтереси інших суб'єктів.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (п.8. ст. 4 КАС України).

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ст. 4 КАС України).

Суб'єкти владних повноважень згідно з ч.4 ст. 5 КАС України мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Отже обов'язковим суб'єктом публічно-правових спорів є орган публічної адміністрації або ж спір виникає між двома такими органами.

У кожному випадку виникнення правового спору за участю органів публічної адміністрації необхідно з'ясовувати, чи реалізовував вказаний орган владні управлінські функції у правовідносинах, що передували виникненню спору. Також треба підкреслити, що владні управлінські функції орган публічної адміністрації повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Владні управлінські функції, що виконуються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень - це будь-які владні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, які не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Важливою характеристикою публічно-правових спорів є особливий суб'єктний склад. Проте таку характеристику не можна застосовувати без врахування інших ознак. Тобто, між фізичними та юридичними особами, з одного боку, та органами публічної адміністрації, з іншого, можуть виникати як публічно-правові, так і приватно-правові спори. Для розмежування їх послуговуються іншими ознаками та критеріями.

З'ясовуючи питання про наявність чи відсутність публічно-правового спору за критерієм суб'єктного складу, необхідно брати до уваги правовий статус суб'єктів спору у відносинах, що передували виникненню правового спору. Якщо у відносинах, з яких виник спір, орган публічної адміністрації уповноважений вирішувати питання про права та обов'язки фізичних та юридичних осіб, то такий спір є публічно-правовим.

При з'ясуванні питання про наявність публічно-правового спору можна також аналізувати інтерес, який реалізується у конкретних правовідносинах. Якщо спір переважно зумовлено реалізацією публічного інтересу (під яким розуміється пропорційне врахування інтересів фізичних та юридичних осіб, територіальної громади, держави та суспільства), то його треба віднести до публічно-правового. І навпаки, якщо інтереси учасників є передусім приватними, то і спір буде приватно-правовим.

Із системного аналізу вищевказаних норм КАС України та фактичних обставин справи суд констатує, що відносини, які склалися між сторонами, не пов'язані із безпосереднім здійсненням позивачем відносно відповідача владних управлінських функцій у зв'язку з виконанням повноважень та завдань, покладених на нього законом, а виникли між сторонами з приводу зберігання майна позивача на митному складі та у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати коштів у якості відшкодування митниці витрат на зберігання.

Заявлені позивачем до стягнення витрати за зберігання товарів на складі митного органу в сумі 19745,75 грн. не відносяться до митних платежів (якими згідно п. 27 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, є мито, акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) та податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), що справляються під час переміщення або у зв'язку з переміщенням товарів через митний кордон України та контроль за справлянням яких покладено на митні органи, а фактично є платою за зберігання товару на складі митного органу, яка відповідно до Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 червня 2012 року № 731 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 липня 2012 року за №1140/21452), розраховується виходячи із категорії товару та строку його знаходження на такому складі, та має бути сплачена при фактичному отриманні товару після його митного оформлення.

Правовідносини щодо зберігання товару на складі митного органу є цивільно-правовими з відповідними обов'язками митного органу забезпечити надійне зберігання товарів, їх повернення у схоронності та відшкодування понесених витрат у разі їх втрати чи пошкодження, а також правом на відшкодування витрат за зберігання, та кореспондуючими обов'язками власника товару відшкодувати митному органу витрати на зберігання, а також правом на отримання товару, що зберігається на складі, та на відшкодування збитків, завданих нестачею товару чи його пошкодженням (Ухвала Вищого адміністративного суду України від 25.02.2016 р. справа К/800/39296/15 (П/811/4069/14)).

Про нарахування витрат позивачем не виноситься рішення (розпорядження), як суб'єктом владних повноважень, обов'язкове для особи, чиї товари зберігаються.

Участь у справі в якості позивача суб'єкта владних повноважень не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить спір публічно-правовим, оскільки предметом позову є стягнення коштів на підставі Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, затвердженого наказом Мінфіну від 15.06.2012 року №731, а не вимога вирішити публічно-правовий спір. Між сторонами існує спір про стягнення коштів на підставі Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, затвердженого наказом Мінфіну від 15.06.2012 року №731, що виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.

Суд окремо звертає увагу, що Львівська митниця ДФС як суб'єкт владних повноважень згідно з ч.4 ст. 5 КАС України має право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України, однак норми Закону, яка б визначала право Львівської митниці ДФС звертатися до адміністративного суду з позовом про стягнення з фізичної особи витрат за зберігання товару на митному складі позивачем не вказано.

Класична інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом у рішенні по справі «Сокуренко і Стригун проти України» та полягає у такому:

« 23. Відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), № № 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).

24. Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».

25. У п.п. 107-109 рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» (що зазначалось вище) Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Оскільки судом при розгляді справи з'ясовано, що між сторонами відсутній публічно-правовий спір, а є цивільно-правовий спір, то адміністративний суд, до якого звернувся позивач, не є судом, «встановленим законом».

Згідно з п.1 ч.1 ст. 238 КАС України, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства суд закриває провадження у справі.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч.2 ст. 239 КАС України).

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд згідно з ч.1 ст. 239 КАС України повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Суд роз'яснює позивачеві, що вирішення даного спору відноситься до юрисдикції загального суду в порядку цивільного судочинства.

Судовий збір в сумі 1600 грн. у зв'язку із закриттям провадження у справі підлягає поверненню відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", 183, п.8 ч. 1 ст. 238 ст.ст. 239 241-246, 256, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

1. Закрити провадження у справі за позовом Львівської митниці ДФС про стягнення з ОСОБА_3 витрат понесених за зберігання товарів.

2. Повернути Львівській митниці ДФС (м. Львів, вул. Костюшка 1; код ЄДРПОУ 39420875) сплачений судовий збір згідно платіжного доручення №10130 від 26.12.2017 в сумі 1600,00 грн.

Ухвала суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 256 КАС України.

Повний текст складено 27.02.2018р.

Суддя Коморний О.І.