Рішення № 72433866, 21.02.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 лютого 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/224/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Борзаниці С.В.,

при секретарі судового засідання: Лященку А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати з 01 березня 2016 року пенсії;

- зобов'язати відповідача з 01 березня 2016 року відновити виплату пенсії за віком позивачу шляхом перерахунку на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона перебуває на обліку в Рубіжанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області.

З 07 березня 2017 року взята на облік в управлінні праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області як внутрішньо переміщена особа. До лютого 2016 року включно отримувала пенсію за віком шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», яка призначена позивачу довічно. З 01 березня 2016 року відповідач припинив виплачувати позивачу пенсію, про що останній стало відомо у жовтні 2017 року після дзвінка на «гарячу лінію» ПАТ «Ощадбанк». При цьому, відповідачем жодним чином не було повідомлено позивача про причини припинення виплати пенсії. Позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, що порушують її конституційні права.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко встановлено, що виплата пенсії припиняється тільки за рішеннями двох суб'єктів - територіального органу Пенсійного фонду України або суду лише з підстав, визначених у цій статті, які були відсутні на час припинення відповідачем виплати пенсії - 01 березня 2016 року.

Позивач зазначила, що оскільки нею виконано певний порядок, встановлений для осіб, які перемістились з тимчасово окупованої території та відкрито розрахунковий рахунок в АТ «Ощадбанк», невиплата пенсії відповідачем з 01 березня 2016 року є протиправною, а тому вона звернулася з цим позовом до суду і є підстави задовольнити позовні вимоги без обмежень будь-яким строком.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 26-29, 48-51).

Позивача було взято на облік в управлінні Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області з 01.03.2017 як внутрішньо переміщену особу, яка тимчасово проживає на території Кремінського району.

У подальшому на виконання постанови Кабінету Міністрів України №988 від 21.12.2016 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» відбулась реорганізація управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області шляхом злиття з управлінням Пенсійного фонду України в м. Рубіжне Луганської області та утворення нового Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області.

На підставі доручення Міністерства праці та соціальної політики України з 01.03.2016 була розпочата процедура проведення перевірки осіб, які перемістились з тимчасово окупованої території України, районів проведення АТО, з метою уникнення неправомірних виплат особам, які є померлими або отримують кошти незаконно шахрайським шляхом, виявлення та припинення виплат таким особам, що фактично не перебувають на території, підконтрольній Україні. Вказана перевірка була висвітлена в ЗМІ на всіх телеканалах України.

До управління позивач звернулась тільки 07.03.2017. До цього часу позивач знаходилася на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

З метою підтвердження місця проживання управлінням було направлено запит до УПСЗН Кремінської РДА. На даний час відповідь не надано. У зв'язку із цим виплату пенсії позивачу припинено.

Рішення про припинення виплати пенсії позивачу управлінням не приймалось.

Окрім того, позивач є громадянином України, зареєстрованим на території, де проводиться антитерористична операція, в зв'язку з чим на цій території органи влади України не здійснюють свої повноваження, в тому числі щодо виплати пенсії.

Позивач у своєму позові звернув увагу на те, що вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії визначений статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Посилаючись на вказану норму позивачем не враховано, що на час прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не існувало таких обставин, як антитерористична операція, внутрішньо переміщені особи тощо. А отже не виникала і необхідність регулювання правовідносин, що виникали з цих обставин.

І тільки у зв'язку із виникненням вказаних обставин виникла і необхідність регулювання правовідносин, які у зв'язку із цим виникли, що у свою чергу вилилось у прийняття державою ряда нормативно - правових актів щодо внутрішньо переміщених осіб.

Неможливо вирішувати спірні правовідносини, що виникли між управлінням та позивачем, лише застосовуючи Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058), оскільки це суперечить принципам законності та рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Відтак, положення загального Закону №1058 повинні застосовуватись з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка не контролюється українською владою.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року N 638 у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Відповідно до приписів пунктів 1, 5 частини першої статті 49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; в інших випадках, передбачених законом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Позивач стверджує, що він є внутрішньо переміщеною особою, тому має право на отримання пенсійних виплат від управління, оскільки перемістився з місця свого проживання (тобто, території, на якій органи влади України в теперішній час не здійснюють своїх повноважень) до населеного пункту на підконтрольній українській владі території, де управління відповідальне за виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706- VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон 1706-VІІ) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Так, відповідно до статті 4 вказаного закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина третя статті 7 Закону № 1706-VІІ вказує на той факт, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Вказана норма закону не була визнана неконституційною і є обов'язковою для всіх громадян, підприємств, установ та державних органів.

Більш того, норми Закону № 1706-VІІ є спеціальними, прийняті пізніше в часі за Закон № 1058, тому у випадку колізії норм права однакової юридичної сили підлягають пріоритетному застосуванню.

На підставі доручення Міністерства праці та соціальної політики України Пенсійним фондом України з 1 березня 2016 року розпочато процедуру проведення перевірки осіб, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення з метою уникнення неправомірних виплат особам, які є померлими або отримують кошти шахрайським шляхом, виявлення та припинення виплати особам, що фактично не перебувають на території, підконтрольній Україні.

Докази того, що позивач проживає у м. Кремінна, у матеріалах справи відсутні.

Управління відповідно до Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, що затверджене Постановою Правління фонду України від 22.12.2014 №28-2, може обслуговувати лише пенсіонерів, що мешкають на території Кремінського району та м. Рубіжне і не має повноважень щодо виплати пенсій пенсіонерам інших міст та районів як Луганської, так і інших областей.

Пенсіонерів з інших місць проживання повинно обслуговувати те територіальне управління, де пенсіонер фактично проживає, що відповідає п. 1.1 та 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-ІУ, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 N 22-1.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що прийняття заяв про переведення пенсійних справ, призначення пенсій, виплату допомоги на поховання, недоотриманої пенсії від осіб, місце проживання яких зареєстровано на територіях проведення антитерористичної операції, проводиться за місцем перебування таких осіб на обліку відповідно до порядку, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 № 509, що підтверджується довідкою, копія якої залишається в органах Пенсійного фонду України.

Пунктом 9 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо перемішених осіб» (далі Порядок № 509) у разі зміни місця проживання або змін у складі сім'ї у зв'язку з народженням дитини (або іншими обставинами) заявник звертається за виданням довідки до уповноваженого органу за місцем фактичного проживання, а раніше видана йому довідка вилучається, про що вносяться відповідні зміни до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо перемішених осіб.

У своєму позові позивач також посилається на рішення Європейського суду з прав людини як на джерело прав, а саме: на справу «Пічкур проти України».

Управління вважає, що вказане рішення неможливо застосувати до даної справи як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 2 статті 18 вищевказаного закону для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії (далі - переклад), надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону.

Аналізуючи вищенаведені положення закону можна зробити висновок, що джерелом права є саме рішення Європейського суду з прав людини, а не окремі його положення.

Справа «Пічкур проти України» стосується пенсійних виплат особі, яка переїхала та постійно проживає на території іншої держави.

Таким чином, застосування вище вказаного рішення як джерела права не можливе, оскільки воно жодним чином не стосуються прав та свобод внутрішньо переміщених осіб (інші обставини справи).

Щодо застосування положень практики ЄСПЛ управління також зазначає, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Ведучи мову про «Закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на той самий критерій, що міститься в інших положеннях Конвенції (справа "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" (Case of James and others v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1986 року, заява № 3/1984/75/119, § 40. Цей критерій вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві.

Отже, позивач не позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території у разі поновлення факту реєстрації як внутрішньо переміщеної особи.

Для поновлення виплати пенсії позивачу потрібно звернутися до управління з наступними документами: оригіналами та копіями паспорту, довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків, довідки внутрішньо переміщеної особи.

В даному випадку, припиняючи соціальні виплати, які є майном у розумінні практики ЄСПЛ, управління діяло відповідно до вимог Закону та мало достатні підстави для припинення виплати пенсії.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області просив відмовити.

У судове засідання позивач не прибула, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином. Поштове відправлення із судовою повісткою, направлене на адресу позивача, повернуто у зв'язку не врученням адресату (арк. спр. 23, 24). Відповідно до частини одинадцятої статті 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. 01 лютого 2018 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) від позивача надійшла заява, в якій просить розглянути справу за її відсутності на підставі наявних у справі доказів, задовольнивши позовні вимоги повністю (арк. спр. 18,19).

У судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином (арк. спр. 20).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 12 січня 2010 року № НОМЕР_1, видане Пенсійним фондом України (арк. спр. 12).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07 березня 2017 року № 0000134075, виданої управлінням соціального захисту населення Кремінської районної ради Луганської області, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - АДРЕСА_2 (арк. спр. 11).

За інформацією Управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації станом на 06.02.2018 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа з 07 березня 2017 року. На даний час громадянка з обліку не знята (а.с.21).

За даними матеріалів пенсійної справи позивача, копію якої надано відповідачем (арк. спр. 39-53), судом встановлено таке:

- розпорядженням Кремінського відділу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 08 лютого 2017 року № 300 про призначення пенсії позивачу призначена пенсія за віком з 01.06.2016 - 1095,11 грн., з 01.05.2016 - 1151,11 грн., з 01.12.2016 - 1268,11 грн., з 01.05.2017 - 1501,13 грн. довічно (арк. спр. 40);

- запит пенсійної справи до УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 21.03.2017 (арк. спр. 44);

- заява позивача від 07.03.2017 про запит пенсійної справи з УПФУ в м. Сєвєродонецьку (арк. спр. 45);

- заява позивача про перерахування належних сум пенсії на поточний рахунок, відкритий у ТВБВ № 10012/029 філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" (арк. спр. 51);

- інформаційний центр персонального обліку вказав, що 04.02.2016 - остання дата нарахування пенсії позивачу за адресою: АДРЕСА_3 (арк. спр. 52);

- протоколом Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 13 лютого 2018 року визначена сума заборгованості з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 32659,74 грн (арк. спр. 53).

Будь-яке рішення УПФУ в Луганській області про припинення виплати позивачу пенсії за віком в матеріалах пенсійної справи відсутнє.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Позиція відповідача стосовно того, що положення загального Закону №1058 повинні застосовуватись з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка не контролюється українською владою, є слушною та підлягає застосуванню.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.

Відповідач в запереченнях пояснив, що з метою підтвердження місця проживання управлінням було направлено запит до УПСЗН Кремінської РДА та на даний час відповідь не надано. Саме у зв'язку із цим виплату пенсії позивачу припинено. Самого рішення про припинення виплати пенсії позивачу управлінням не приймалось.

Після цього відповідач з посиланням на положення Закону № 1706-VІІ робить висновок стосовно того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, що є на думку відповідача законодавчою підставою для припинення виплати пенсії.

Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.

Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

В свою чергу, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у підрозділі з питань соціального захисту населення та не знята з обліку як внутрішньо переміщена особа.

Відповідач посилається на колізії норм Закону № 1706-VІІ та Закону №1058, однак не розкриває зміст такої колізії.

Судом не виявлені колізії між положеннями ст. 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як ст. 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.

Відповідач посилався на ті обставини, що може обслуговувати лише тих пенсіонерів, що мешкають на території Кремінського району та м. Рубіжне, і не має повноважень щодо виплати пенсій пенсіонерам інших міст та районів як Луганської, так і інших областей.

Однак при цьому відповідач не надав та не зазначив жодного доказу, який би свідчив про факт постійного проживання позивача за іншою адресою, аніж зазначеною у довідці внутрішньо переміщеної особи. Таких доказів також не виявлено і судом.

Окрім посилання відповідача на те, що ним з метою підтвердження місця проживання позивача був направлений запит до УПСЗН Кремінської РДА, на який до теперішнього часу не отримано відповіді, інших причин припинення виплати пенсії не зазначено.

Однак такої підстави припинення виплати пенсії не передбачено як загальним Законом № 1058, так не передбачено й Законом № 1706-VІІ або іншими законами.

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 49 Закону №1058 зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату.

Відповідач в запереченнях посилався на те, що позивач не позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території у разі поновлення факту реєстрації як внутрішньо переміщеної особи.

Однак судом встановлено, що позивач ніколи не позбавлялася статусу внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено матеріалами справи. У зв'язку з чим така позиція відповідача є хибною та документально не підтвердженою.

Відповідач вказував на необхідність поновлення виплати пенсії позивачу, що потребує її звернення з відповідними документами до УПФУ.

Однак судом встановлено, що підтверджено самим відповідачем, самого рішення про припинення виплати пенсії не приймалося. Як наслідок, оскільки відсутнє рішення про припинення виплати пенсії, відсутні підстави для звернення щодо відновлення таких виплат.

Як встановлено судом, відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01 березня 2016 року виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Як вже вище вказано, судом встановлено, що позивачеві припинена з 01 березня 2016 року виплата пенсії без прийняття будь-якого рішення та за відсутності підстав, визначених законами. Відповідно, судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання його вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Оскільки судом встановлено, що невиплата пенсії відповідачем позивачу з 01 березня 2016 року є протиправною, в наявності підстави зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01 березня 2016 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 29 січня 2018 року про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позов задовольняється, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 704,80 грн до Державного бюджету України належить стягнути з Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1095,11 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком.

Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35, А) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94000, АДРЕСА_1; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4) з 01 березня 2016 року виплату раніше призначеної пенсії за віком шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".

Стягнути з Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35, А) до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1095,11 грн (одна тисяча дев'яносто п'ять гривень 11 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено та підписано у повному обсязі 26 лютого 2018 року.

Суддя С.В. Борзаниця