Рішення № 72427497, 15.02.2018, Бериславський районний суд Херсонської області

Справа № 647/412/17

№ провадження 2-а/647/12/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2018 року м. Берислав

Бериславський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого судді - В.С.Миргород

при секретарі І.В.Татаровській

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бериславі Херсонської області адміністративну справу №647/412/17 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Бериславської районної ради Херсонської області, про скасування рішення районної ради, третя особа: Приватне підприємство «НК-ГІРНИК» ,

за участю представників сторін:

від позивачів за договором адвоката ОСОБА_5

від відповідача за довіреністю О.С.Чечін

від третьої особи за довіреністю М.М.Шаповаленко, суд -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до Бериславського районного суду Херсонської області з адміністративним позовом до Бериславської районної ради Херсонської області, про скасування рішення районної ради, третя особа: Приватне підприємство «НК-ГІРНИК», свої позовні вимоги обгрунтовують тим, що 21.02.2017 року 14 сесією сьомого скликання Бериславської районної ради ухвалено рішення №171 «Про погодження надання надр у користування з метою розробки родовищ корисних копалин місцевого значення ПП «НК-ГІРНИК». Вважають що дане рішення порушує їх права та інтереси та підлягає скасуванню. Рішенням сесії погоджено клопотання ПП «НК-ГІРНИК», яке мало спеціальний дозвіл на проведення геологорозвідки, на отримання спеціального дозволу на користування надрами для промислової розробки Вірівського родовища вапняків. При цьому сесія не врахувала що земельна ділянка на яку надано надра у користування з метою розробки родовищ корисних копалин місцевого значення ПП «НК-ГІРНИК знаходиться у їх приватній власності. Надання спеціальних дозволів на користування надрами, крім випадків користування надрами на умовах угод про розподіл продукції, укладених відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції",здійснюється після попереднього погодження з відповідною радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби. В даному випадку мова йде про видобуток вапняку відкритим способом, тобто обійтися без порушення земельної ділянки та її використання є неможливим. Земельні ділянки є їх приватною власністю, тобто попереднє узгодження питання надання земельної ділянки є обов'язковим. Відповідно до розпорядження голови Бериславської районної державної адміністрації від 18 липня 2012 року №737 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки в межах розміру земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства» проведено розпаювання колишнього орендаря землі Фермерського господарства «Бургунське», в результаті якого позивачі, як члени фермерського господарства, отримали земельні частки (паї) у власність. Факт співпадання координат родовища і належних позивачам земельних ділянок встановлений постановами Одеського апеляційного адмінінстративного суду 25.03.2015 року у справі №2-а1622/12/2170 та 25.03.2015 року у справі №821/4542/14. У порушення вимог Кодексу України про надра, Закону України «Про місцеве самоврядування» клопотання про надання надр у користування не погоджено з Бургунською сільської радою Бериславського району Херсонської області, не враховані інтереси власників земельних ділянок, тобто має місце порушення права власності. Просять скасувати рішення 14 сесії Бериславської районної ради сьомого скликання від 21.02.2017 року №171 «Про погодження надання надр у користування з метою розробки родовищ корисних копалин місцевого значення приватному підприємству «НК-ГІРНИК».

У судовому засіданні представник позивачів за договором адвокат ОСОБА_5 підтримала позов у повному обсязі та наполягала на його задоволенні з підстав зазначених у ньому.

Відповідач направив до суду свої заперечення, які зводяться до наступного: при прийнятті оскаржуваного рішення сесії районної ради, Бериславська районна рада діяла у відповідності до вимог статті 10 Кодексу України про надра, статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615, та Регламенту районної ради VII скликання, затвердженого рішенням другої сесії районної ради VII скликання від 11 грудня 2015 року №5. Документація щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами ПП «НК - Гірник», яка надійшла на розгляд районної ради, попередньо була детально вивчена та погоджена: Бургунською сільською радою, підтвердженням цього є рішення Бургунської сільської ради шостого скликання від 29 січня 2014 року №317 «Про погодження клопотання щодо надання надр в користування для промислової розробки Віровського родовища вапняків»; Територіальним управлінням Держгірпромнагляду у Херсонській області, підтвердженням цього є лист територіального управління Держгірпромнагляду у Херсонській області від 14 травня 2014 року №01-10/г/854 про попереднє погодження для оформлення спеціального дозволу на користування надрами; Держгірпромнаглядом України, підтвердженням цього є лист Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 05 червня 2014 року №4421/0/3.1-12/6/14 про погодження надання спеціального дозволу на користування надрами; колегіально Міністерством екології та природних ресурсів України прийнято рішення про підтвердження можливості надання спецдозволу на користування надрами ПП «НК-Гірник», підтвердженням цього є лист Міністерства екології та природних ресурсів України від 11 січня 2016 року №5/3-6/162-16; на засіданні профільної комісії районної ради з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, екології та соціального розвитку села 17 лютого 2017 року, підтвердженням цього є протокол засідання постійної комісії №9 від 17 лютого 2017 року; на спільному засіданні постійних комісій Бериславської районної ради 21 лютого 2017 року, підтвердженням цього є протокол спільного засідання постійних комісій №12 від 21 лютого 2017 року. За результатами розгляду на 14 сесії Бериславської районної ради VІІ скликання, що відбулася 21 лютого 2017 року, депутатами районної ради прийнято оскаржуване рішення сесії районної ради відповідно до клопотання приватного підприємства «НК-ГІРНИК» від 05 лютого 2016 року №01/02 щодо погодження надання надр у користування з метою розробки родовищ корисних копалин місцевого значення, листів Відділу Держгеокадастру у Бериславському районі від 03 березня 2016 року №17-2104-0.2-303/2-16, клопотань Державної служби геології та надр України від 03 березня 2016 року №3417/13/12-16 та від 18 січня 2017 року №1003/13/12-17, рішення 34 сесії Бургунської сільської ради шостого скликання від 29 січня 2014 року №317 «Про погодження клопотання щодо надання надр в користування для промислової розробки Віровського родовища вапняків», статті 10 Кодексу України про надра, Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615, та керуючись статтею 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

На час прийняття районною радою оскаржуваного рішення приватне підприємство «НК-ГІРНИК» відповідно до ст.18 та 23 Закону України про надра та ст.66 Земельного кодексу України мало статус надрокористувача і рішення прийнято з урахуванням клопотання спеціально-уповноваженого органу - Державної служби геології та надр України з дотриманням процедур його прийняття та за відсутності факту порушень прав та інтересів позивачів. На даний же час оскаржуване рішення взагалі не може породжувати будь-який правовий спір, адже у приватного підприємства «НК-Гірник» відсутні правові підставі для його подальшого застосування в органах місцевого самоврядування та органах державної влади у зв'язку із втратою статусу надрокористувача (постанова Вищого адміністративного суду України від 10 серпня 2017 року К/800/18969/15 К/800/17654/15), але, разом з цим, оскаржуване рішення не може бути скасоване в судовому порядку з підстав, зазначених у позовній заяві, в зв'язку із тим, що на дату його прийняття у районної ради були відсутні правові підстави для відмови у погодженні надання надр у користування з метою розробки родовищ корисних копалин місцевого значення, і воно прийнято в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, з урахуванням думки Бургунської сільської територіальної громади.Таким чином, районна рада діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та жодним чином не порушила не тільки вимоги законодавчих актів, а й право власності позивачів на землю, просять у задоволенні позову відмовити. Представник відповідача за довіренністю в судовому засіданні О.С.Чечін підтримав направлені до суду заперечення , позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Третя особа ПП «НК-ГІРНИК» направила до суду заперечення на позов, які зводяться до наступного: 21.02.2017 року рішенням чотирнадцятої сесії сьомого скликання Бериславської районної ради ухвалено рішення № 171 «Про погодження надання надр у користування з метою розробки родовищ корисних копалин місцевого значення приватному підприємству «НК-Гірник» (далі по тексту- Рішення № 171). Вважають посилання позивачів на відсутність спеціального дозволу безпідставним виходячи з наступного:

24 лютого 2010 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища України згідно Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 608, було надано приватному підприємству «НК -ГІРНИК» спеціальний дозвіл № 3795 на користування надрами на геологічне вивчення вапняків ділянки Віровська, Бериславського району, Херсонської області на відстані 4,2км на південний схід від с.Віровка, відповідно до укладеного договору купівлі - продажу спеціального дозволу від 24 лютого 2010р. № 22/12-09.

18 вересня 2012 року ПП «НК -ГІРНИК» отримав лист від Державної служби геології та надр України вих. № 7835/01/14-12 від 31.08.2012р., відповідно до якого повідомлено, що Наказом № 413 від 27.08.2012р. (надалі - Наказ № 413) анульовано спеціальний дозвіл № 3795 від 24.02.2010року, наданого позивачу на користування надрами з метою геологічного вивчення вапняків Віровської ділянки в Бериславському районі Херсонської області, у зв'язку з невжиттям надрокористувачем заходів для усунення причин зупинення дії дозволу в установлений строк.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 15.01.2013 року, по справі № 2а-5827/11/2170 залишеного без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013року та ухвалою Вищого адміністративного суду України 9 грудня 2015 року справа № К/800/50576/13, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби геології та надр України № 413 від 27.08.2012 року щодо анулювання спеціальних дозволів на користування надрами, в частині анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 3795 від 24.02.2010 року на користування надрами наданого приватному підприємству «НК-ГІРНИК» з метою геологічного вивчення вапняків Віровської ділянки в Бериславському районі Херсонської області, з моменту його підписання. Отже, посилання позивачів щодо розгляду Вищим адміністративним судом України справи щодо зупинення спеціального дозволу № 3795 на користування надрами для геологічного вивчення вапняків , як підстави для скасування оскаржуваного рішення є необґрунтованим. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011року № 615, затверджено Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами де п.9 передбачено перелік документів, що подаються разом із заявою про надання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону, в тому числі погодження надання надр в користування ділянками надр, що містять копалини місцевого значення з відповідними районними, міськими, селищними, сільськими радами. На виконання, якої Бургунською сільською радою Бериславського району було прийняте 29.01.2014року правомірне рішення № 317, яке оскаржувалось позивачами. За наслідками оскарження зазначеного рішення, Одеський апеляційний адміністративний суд по справі № 647/993/16-а постанову Бериславського районного суду Херсонської області від 05.07.2016 року скасував, та адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Бургунської сільської ради Бериславського району про скасування рішення № 317 залишив без розгляду. Ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2016р. справа № 647/993/16-а набрала законної сили 28.09.2016року.

Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Просять у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні за довіренністю М.М.Шаповаленко, підтримав направлені до суду заперечення, позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ч. 1 ст. 6 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси..

Аналогічна норма закладена в ч.1 ст. 5 чинної на час розгляду справи в суді редакції КАС України.

Відповідно до ст.ст. 8, 9 КАС України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд виходить з того, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним рішенням суб'єкта владних повноважень, суд виходить з критеріїв правомірності таких рішень, що встановлені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим перевіряє чи прийнято дані рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За встановлених обставин та визначених відповідно до них правовідносин суд приходить до переконання, що оспорюване рішення прийняте відповідачем не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь -якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, що оспорювані рішення порушують права позивачів, а тому адміністративний позов є обгрунтованим і його слід задовольнити.

Питання реалізації прав власності на надра закріплені, зокрема, Кодексом України «Про надра», Земельним кодексом України тощо, та підзаконними актами.

Згідно з ст.1 Кодексу України «Про надра» надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, ст. 4 Кодексу України «Про надра» - надра є обєктом права власності Українського народу, від імені якого ці права здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відносини щодо забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян, регулюються Кодексом України про надра.

В силу вимог Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174 (надалі - Положення № 1174), центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується на реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр є Держгеонадра України (п.1), який здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (п.7).

Пунктом 4 Положення № 1174 встановлено, що Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами); здійснює переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), внесення до них змін та видачу дублікатів, продовжує строк дії спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами).

Згідно з ст. 16 Кодексу України «Про надра» та підпунктом 12 пункту 4 Положення Держгеонадра України відповідно до покладених завдань видає у встановленому порядку спеціальні дозволи на геологічне вивчення родовищ корисних копалин, геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин, видобування корисних копалин тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615 затверджено Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами (надалі - Порядок № 615), яким врегульовано питання надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначено процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін.

Пунктом 10 Порядку, встановлено, що невід'ємною частиною дозволу є угода про умови користування надрами, що укладається між органом з питань надання дозволу і надрокористувачем і містить програму робіт, яка оформляється як додаток, та особливі умови надрокористування, що передбачають: вимоги до ефективності робіт; сучасні технології видобування та переробки корисних копалин; порядок видобування корисних копалин, зокрема з метою запобігання негативним екологічним наслідкам і забезпечення безпеки забудованих територій; види, обсяги і строки виконання робіт на ділянці надр; підстави для припинення діяльності, пов'язаної з використанням ділянки надр.

Відповідно до ст. 24 Кодексу України про надра, користувачі надр зобов'язані: використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; надавати та оприлюднювати інформацію про загальнодержавні та місцеві податки і збори, інші платежі, а також про виробничу (господарську) діяльність, необхідну для забезпечення і прозорості у видобувних галузях, відповідно до порядку затвердженого кабінетом Міністрів України; виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції.

24 лютого 2010 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища України згідно Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 608, було надано приватному підприємству „НК - Гірник" спеціальний дозвіл № 3795 на користування надрами на геологічне вивчення вапняків ділянки Віровська, Бериславського району, Херсонської області на відстані 4,2 км на південний схід від с. Віровка, відповідно до укладеного договору купівлі - продажу спеціального дозволу від 24 лютого 2010 року № 22/12-09 на суму 98200,00 грн. даний факт встановлений постановою ВАСУ 10.08.2017 року у справі №К/800/17654/15 та К/800/18969/15 та доведенню у відповідності до ст..72 КАС України не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, як субєкт владних повноважень, що володіє дискреційними повноваженнями, з метою реалізації державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, користуючись своїм правом, погодив 21.02.2017 року своїм рішенням №171 на 14 сесії «надання надр у користування з метою розробки родовищ корисних копалин місцевого значення ПП «НК-ГІРНИК»(а.с.5).

Вищезазначеною постановою ВАСУ від 10.08.2017 року у справі №К/800/17654/15 та К/800/18969/15 встановлено, що спеціальний дозвіл Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 24.02.2010 № 3785 на користування надрами з метою геологічного вивчення вапняків Віровського родовища на площі 30 га, наданого ПП „НК - Гірник", був анульований наказом Державної служби геології та надр України від 27.08.12 № 413, отже ПП «НК-ГІРНИК» втратив статус користувача надр.

В розумінні ст.ст. 19, 25 Кодексу України «Про надра», відповідач є володільцем речових прав на надра, які охороняються законом, підлягають захисту, у тому числі і від власника та можуть бути обмежені лише, у випадках, передбачених законом.

Зазначені вище положення чинного законодавства кореспондуються, в тому числі й з нормами ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими закріплені основні принципи здійснення права власності та його обмеження, а саме, визначено межі допустимого розумного втручання держави у здійснення правомочностей власника. Причому, таке втручання має бути законним та здійснюватись з дотриманням принципу справедливого балансу між публічними і приватними інтересами.

Права позивачів, як власників земельної ділянки, підтверджені витягами з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, які також охороняються в порядку, встановленому законом (а.с.6-11).

При цьому, в розумінні частин 3, 5 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Частиною 3 ст.13 Конституції України встановлено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ч.7 ст. 319 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 97 Земельного кодексу України передбачено, що субєкти, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем. Строки і місце проведення розвідувальних робіт визначаються угодою сторін.

При цьому відповідач постановлюючи оскаржуване рішення №171 від 21.02.2017 року не прийняв до уваги права власників земельної ділянки, не врахував наявність невирішеного спору у ВАСУ між сторонами по справі.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення, жодним чином, не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності обєктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Згідно з практикою ЄСПЛ (рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем в порушення вищезазначеної норми закону, окрім іншого, не доведено перед судом, що втручання держави у право власності позивачів на землю здійснюється на підставі закону, є виправданим і дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка страждає від втручання та при втручанні в право особи на мирне володіння майном позивачам надано справедливої та обґрунтованої компенсації.

Із змісту ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Отже, підставою для скасування рішення відповідача є попереднє визнання його протиправним.

На підставі Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в України»,

керуючись ст.ст. 6-10, 121,122,241-246, 296 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 14 сесії сьомого скликання Бериславської районної ради Херсонської області від 21 лютого 2017 року №171 «Про погодження надання надр у користування приватному підприємству «НК ГІРНИК», з метою розробки родовищ корисних копалин місцевого значення».

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України, а також прийняття рішення у письмовому провадженні зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" КАС України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного адміністративного суду через Бериславський районний суд Херсонської області.

Представник позивачів адвокат ОСОБА_5, АДРЕСА_1, НОМЕР_1, НОМЕР_2

Позивач ОСОБА_1, АДРЕСА_2

Позивач ОСОБА_2, АДРЕСА_2

Позивач ОСОБА_3, АДРЕСА_2

Відповідач Бериславська районна рада Херсонської області , площа Перемоги,2 м.Берислав Херсонської області. 74360.

Представник відповідача Чечін Олександр Сергійович, АДРЕСА_3.

Третя особа Приватне підприємство «НК-ГІРНИК», вул..П.Комуни,2-н м.Нова Каховка Херсонської області. 74900.

Представник третьої особи Шаповаленко Михайло Михайлович, АДРЕСА_4.

Повне рішення складено 23.02.2018 року.

Суддя В. С. Миргород