Рішення № 72426157, 26.02.2018, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4274/17

Номер провадження 2/629/220/18

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.02.2018 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого - судді Харабадзе К.Ш., за участі секретаря Бєловол (Соколенко) О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лозова Харківської області в залі суду цивільну справу за позовною заявою:

позивач – Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д

відповідач – ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, м-н 4АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки 68362 грн. 25 коп., посилаючись на те, що 17.03.2010 року між ОСОБА_2 та відповідачкою був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 2800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Свої зобов’язання Банк виконав, а кредитор свої зобов’язання не виконує, в результаті чого заборгованість по кредитному договору станом на 11.10.2017 року становить вищевказану суму, яка складається з самої суми заборгованості у розмірі 2680,20 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 58562,36 грн., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3388,15 грн., а також штрафи у розмірі 500,00 грн. (фіксована частина) та 3231,54 грн.(процентна складова).

Представник позивача просила розглядати справу за її відсутності.

Відповідачка в наданому суду відзиву проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі, посилаючись на те, що 17.03.2010 року вона звернулася до позивача з проханням укласти договір кредитування у розмірі 500,00 грн. Узгодивши умови угоди, вона в той же день підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил банківських послуг, отримавши платіжну картку кредитка «Універсальна»/GOLD, на яку було зараховано 500 грн., строком дії карткового кредиту до лютого 2014 року, розмір відсотків за користування кредитом – 30% за рік. Після активізації картки вона почала використовувати кредитні кошти, та відповідно повертати використаний кредит позичальнику. Позивач безпідставно, у односторонньому порядку збільшив суму споживчого карткового кредиту з 500 грн. до 2800 грн., а окрім того з 01.09.2014 року збільшив розмір відсотків за користування кредитом до 34,8% за рік, а з 01.04.2015 року – до 43,2% за рік, не надавши їй про це інформацію, як клієнту банку, чим порушив положення п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 3 та ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від12.05.1991 року № 1023-ХІІ, ч. 4 ст. 42 Конституції України. Крім цього, позивач звернувся до суду після спливу строків позовної давності. Граничний строк дії картки спливає в останній день лютого 2014 року. Термін протягом якого позивач мав право звернення до суду закінчився у лютого 2017 року, тобто звернення з позовом у жовтні 2017 року свідчить про порушення строку позовної давності. Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19.03.2014 року (справа №6-14 цс 14), відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього для місяця дії картки, а не закінченням строку її договору. З розрахунку заборгованості по кредиту станом на 17.10.2017 року вбачається, що строк погашення заборгованості за кредитом в розмірі 2680,20 грн. настав 28.02.2014 року. З моменту прострочення сплати тіла кредиту – 28.02.2014 року до моменту звернення банку з позовом – 17.10.2017 року встановлений законом загальний трирічний строк позовної давності сплив. Вказала, що остання сплата була проведена 25.02.2015 року.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення відповідачки, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 17.03.2010 року між відповідачем та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір б/н, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами ОСОБА_2», складає між і ОСОБА_2 Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві.

Згідно пункту 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий самий строк.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 8 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Свої зобов'язання банк за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 11.10.2017 року склала: 68362,25 грн, складається з наступного: заборгованість за кредитом – 2680,20 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 58562,36 грн., заборгованості за пенею та комісією - 3388,15 грн., а також штрафи - 500,00 грн. (фіксована частина) та 3231,54 грн.(процентна складова)., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.4-6).

Як вбачається з розрахунку заборгованості останній платіж по сплаті кредиту здійснено відповідачем 25.02.2015 року у розмірі 187,08 грн.(а.с.5), з позовом представник позивача звернувся 15.10.2017 року, позовна заява до суду надійшла 09.11.2017 року.

Відповідно до п. 1.1.2.7 Умов та правил надання банківських послуг власник зобов'язаний стежити за витратою коштів у межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту

Згідно п. 1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, у разі незгоди зі змінами Правил та/або ОСОБА_2 звернутися до ОСОБА_2 для розірвання цього Договору і погасити заборгованість, що виникла перед ОСОБА_2, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення карток, виданих власнику і його довіреним особам. У разі незгоди зі списанням коштів з картрахунка інформувати (також письмово, якщо вирішення питання передбачає таку необхідність) Банк про це протягом тридцяти п'яти днів з моменту списання.

Відповідно до п. 1.1.2.5 Умов та правил надання банківських послуг, погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитратою платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 1.1.2.11.1 Умов та правил надання банківських послуг, у випадку заперечення власником картки операцій, здійснених з використанням карток, або інформації, нанесеної на картці, власник картки зобов'язаний протягом 30 днів з моменту утримання грошових коштів з рахунка звернутися в Банк і заявити про операції, що оскаржуються, і про причини заперечування, подати письмову заяву (у разі якщо вирішення питання передбачає таку необхідність).

Згідно п. 1.1.2.19 Умов та правил надання банківських послуг, негайно повідомляти Банк шляхом дзвінка до Колл-центру (протягом 15 хвилин) інформацію, що стала відома клієнту, про втрату/викрадення карти, стікера PayPass, SIM-картки мобільного телефону, несанкціоновані транзакції за його рахунками (а також за рахунками 3-х осіб).

Відповідно до п. 1.1.2.29.3 Умов та правил надання банківських послуг, вносити ОСОБА_2 пропозиції щодо внесення змін до цих правил.

Про будь-які обставини, визначені вищевказаними пунктами Умов та правил надання банківських послуг, відповідачем у передбаченому порядку позивача не повідомлялося.

Сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі цього договору.

За змістом ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Посилаючись на пункт 2.1.1.12.5 Умов, якими визначено строк погашення процентів за кредитом щомісячними платежами за попередній місяць, а строк погашення кредиту в повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці.

Згідно п. 31 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Договір про збільшення позовної давності у письмовій формі у порядку, передбаченому ст. 259 ЦК України, не укладався.

Як вбачається з розрахунку заборгованості останній платіж по сплаті кредиту здійснено відповідачем 25.02.2015 року, тобто загальний трирічний строк позовної давності за вимогами про повернення основної суми заборгованості на день звернення банка до суду ще не сплив і тому відсутні передбачені у ст. 267 ЦК України підстави для відмови у задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу: 2680,20 грн. основної суми боргу та 58562,36 грн. процентів, а всього на суму 61242,56 грн.

При цьому з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності, яка була подана до суду, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України про позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З огляду на те, що згідно до наданого банком розрахунку останнє порушення відповідачем обов’язків за умовами договору кредиту відбулося поза межами річного строку до звернення до суду з позовом, з урахуванням того, що відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, у даному випадку у стягненні штрафу необхідно відмовити за спливом річного строку позовної давності, а пеня, яка нараховується при триваючому правопорушенні щомісяця за останні 12 місяців до дня звернення до суду з позовом, з урахуванням відомостей з розрахунку заборгованості, які нічим не спростовані, підлягає до стягнення у сумі 1100 грн. (а.с. 4-6).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів за порушення умов договору слід відмовити, оскільки встановлено, що позичальник допустив порушення умов укладеного кредитного договору, за що позивач нараховував відповідачу пеню, а стягнення штрафу носить разовий характер, у зв'язку з тим, що порушенням позичальником будь-якого грошового зобов'язання на строк понад 30 днів, що змушує позивача звернутись до суду з позовом, а тому за порушення умов укладеного кредитного договору підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку пеня.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Таким чином, позов банку є доведений на суму 61242,56 + 1100 = 62342,56 грн. і тому позов банку необхідно задовольнити частково.

Щодо доводів відповідача, викладених в запереченнях на позов, то відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Крім того, Умови і Правила надання банківських послуг, а також ОСОБА_2 банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях ОСОБА_2 та на офіційному сайті ОСОБА_2. Пунктом 21 Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз’яснено, що Договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія – однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов’язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору – договору про відкриття кредитної лінії. Щодо посилань відповідача на ЗУ «Про захист прав споживачів», то банком надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини. Погашаючи заборгованість по кредиту відповідач прийняв умови договору та погодився з ними. Стосовно посилань відповідача на ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». ОСОБА_2 надавався фінансовий кредит шляхом відкриття кредитної лінії та надання пластикової карти, як ключ до відкритого кредитного рахунку, а не фінансова послуга. Сторони погодили всі істотні умови договору, позивач погодився з вказаними умовами, що засвідчив власним підписом в договорі. Відповідач до певного часу належним чином виконувала зобов’язання за кредитним договором, що свідчить про згоду з вказаними умовами. Підвищення процентної ставки відбулося з певної дати (дата зазначена в наказі), що дає можливість у разі незгоди з новою процентною ставкою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій процентній ставці, що являється суттєвою перевагою для клієнта і не порушує його право на незмінність процентної ставки по уже наявній кредитній заборгованості. Зазначені зміни повністю узгоджувалися з Умовами та правилами надання банківських послуг. Заяв про розірвання кредитного договору, у зв’язку з підвищенням процентної ставки, від відповідача до банку не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача судові витрати банку по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265,268, 280-282 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, м-н 4АДРЕСА_1 заборгованість станом на 11.10.2017 року у розмірі 62342 (шістдесят дві тисячі триста сорок дві) гривні 56 копійок за кредитним договором № б/н від 17.03.2010 року на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на р/р 29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1459,11 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п’ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: К.Ш.Харабадзе