Постанова № 72425734, 21.02.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 595/1288/17-цГоловуючий у 1-й інстанції Федорончук В.Б. Провадження № 22-ц/789/109/18 Доповідач - Міщій О.Я.Категорія - 47

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2018 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Міщія О.Я.

суддів - Ткач З. Є., Шевчук Г. М.,

Секретар з/з - Романюк  Х.Ю.

з участю - представника відповідача Золотопотіцької селищної ради Бучацького району Тернопільської області-Захарчука Ю.В., представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області- Шмігельської М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 595/1288/17 за апеляційною скаргою Золотопотіцької селищної ради Бучацького району на рішення Бучацького районного суду від 21 листопада 2017 року ,ухвалену в м. Бучачі суддею Бучацького районного суду Федорончуком В.Б.,за позовом ОСОБА_4 до Золотопотіцької селищної ради Бучацького району,Головного управління Держгеокастру у Тернопільській області про визнання незаконним рішень селищної ради,визнання права власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулась в суд із вказаним позовом,посилаючись на те,що відповідач Золотопотіцька селищна рада Бучацького району ухвалила незаконні рішення№312 від 14 червня 2016 року "Про відмову в погодженні надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки " та рішення №742 від 25 квітня 2017 року "Про відмову в передачі земельної ділянки у власність".

Позивачка вказала,що стала власником нежитлових будівель бувшої селянської спілки «Хлібороб», а тому до неї на підставі ч.1 ст. 377 ЦК України, ст.120 ЗК України перейшло право власності на земельну ділянку , на якій розміщені вказані будівлі та споруди.

Однак, Золотопотіцька селищна рада не визнає її право на землю,відмовляється оформити право власності на земельну ділянку. В судовому засіданні в суді першої інстанції позивачка позовні вимоги підтримала та пояснила ,що відповідно до рішення загальних зборів співвласників майнових паїв селянської спілки «Хлібороб» їй було виділено у власність майновий пай у вигляді нерухомого майна-будівель та споруд,розміщених на земельній ділянці для ведення сільськогосподарського виробництва,власником якої є вказана селянська спілка.

Позивачка зазначила,що після набуття права власності на будівлі та споруди до неї перейшло право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни цільового призначення землі. З метою реєстрації права власності на земельну ділянку вона звернулась до Золотопотіцької селищної ради із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки пл. 5.5918 га.,на якій розміщені будівлі,однак отримала відмову.

Представники Золотопотіцької селищної ради позов заперечили і вказали,що земельна ділянка,яку позивачка просила надати їй у власність,належить селянській спілці,знаходиться за межами селища,належить до земель сільськогосподарського призначення,тому сесія селищної ради відмовила у наданні земельної ділянки у власність. Ухвалою Бучацького районного суду від 25 вересня 2017 року за клопотанням позивачки в порядку ст. 33 ЦПК України залучено до участі у справі,як співвідповідача,Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області,представник якого позов не визнав і вказав,що Головне управління є розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної форми власності/ за межами населеного пункту/ на території Тернопільської області. Однак, позивачка не зверталась до управління із заявою про приватизацію землі. В запереченні на позов представник управління також зазначив,що земельна ділянка ,площею 5.5918 га.,на якій розміщені будівлі та споруди, належні позивачці,відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту/землі запасу під господарськими будівлями і дворами/. Однак дана земельна ділянка не сформована,межі її не визначені. Позивачці для вирішення питання про надання землі у власність потрібно звернути до Головного управлення Держгеокадастру у Тернопільській області із заявою, в якій зазначити для якої цілі вона має намір набути у власність земельну ділянку в межах норми безплатної передачі землі,визначеної ст..121 ЗК України. Також представник Управління вказав,що законом не передбачено,що до особи,яка набула право власності на будівлі та споруди автоматично переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Для оформлення прав на земельну ділянку у цьому випадку необхідно пройти визначену ст. 118 ЗК України процедуру.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 21 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 до Золотопотіцької селищної ради,Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання незаконними рішень та визнання права власності на земельну ділянку- задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 5,5918 га.,що знаходиться на території Золотопотіцької селищної ради Бучацького району Тернопільської області під господарськими будівлями селянської спілки « Хлібороб»,право власності на які набула ОСОБА_4, в межах згідно кадастрового плану, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5

В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто із Золотопотіцької селищної ради в користь ОСОБА_4. 2666 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі представник Золотопотіцької селищної ради Захарчук Ю.В. просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити,посилаючись на те ,що висновки суду у цій частині не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Представник зазначив,що земельна ділянка,на яку претендує позивачка , належить на праві власності селянській спілці »Хлібороб» згідно державного акту на право власності на землю НОМЕР_1. Судом при ухваленні рішення не враховані вимоги ч.1 ст.З0 ЗК України ,відповідно до якої при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя,що перебували у їх власності,розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток/паїв/.У разі недосягнення згоди це питання вирішується у судовому порядку.

Однак,у справі відсутні докази щодо розподілу земель селянської спілки "Хлібороб", а також відсутня згода власників земельних часток /паїв/ щодо передачі земельної ділянки,на якій розміщені нежитлові будівлі, у власність позивачки.

Крім того,представник селянської спілки вказав,що суд не зазначив цільове призначення земельної ділянки,право власності на яку визнано за позивачкою, а також не врахував того,що законодавством не передбачено автоматичного переходу права власності на земельну ділянку після переходу права власності на будівлю та споруду. Також представник посилається на те,що земельна ділянка відповідно до ст.79-1 ЗК України не сформована, як об'єкт права власності , а також вказує на те,що позивачка в порушення вимог ст.118 ЗК України не зверталась із заявою про приватизацію земельної ділянки з долученням графічних матеріалів,на яких зазначається бажане місце розташування земельної ділянки,її розміри та мета використання.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Тернопільської області від 16 січня 2018 року в задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області про відстрочення сплати судового збору-відмовлено,апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області на рішення Бучацького районного суду від21.11.2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Головне управління Держгеокадастру в Тернопільській області подало відзив на апеляційну скаргу Золотопотіцької селищної ради,де зазначило,що рішення суду не відповідає вимогам закону,тому просило апеляційну скаргу задовольнити, рішення Бучацького районного суду від 21.11.2017 року скасувати ,ухвалити нове рішення,яким в задоволенні позову відмовити.

Зокрема, Головне управління вказало,що земельна ділянка, на якій розміщені будівлі та споруди,власником яких є позивачка,розташована за межами населеного пункту та належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності (землі запасу під господарськими будівлями та дворами). Розпорядження щодо передачі вказаної земельної ділянки у власність або користування згідно ч.4 ст.122 Земельного кодексу України належить до повноважень Головного управління.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Тернопільській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 року № 308, встановлено,що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку,визначеному чинним законодавством, в межах Тернопільської області. Однак,позивачка не зверталась до Головного управління в порядку,встановленому ст. ст. 118,123 Земельного кодексу України.

Отже, визнавши за позивачкою право власності на земельну ділянку,суд першої інстанції не врахував встановлений законом порядок надання у власність громадян земельних ділянок державної власності.

Також, Головне управління вказало ,що законом не передбачено автоматичного переходу права власності на земельну ділянку згідно ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на житловий будинок,будівлю чи споруду.

Крім того, Головне управління вказало,що земельна ділянка, право власності на яку визнано за позивачкою,відповідно до вимог ч. 1ст. 79-1 Земельного кодексу України не сформована,тобто земельна ділянка не визначена як об'єкт цивільного права,не встановлено її площу, межі і не внесено інформацію про неї до Державного кадастру. У зв'язку з цим незрозуміло на якій підставі позивачці передано у власність саме 5,5918 га. землі.

Також, Головне управління вказало,що суд не зазначив цільове призначення земельної ділянки,яка передана у власність позивачки, і не взяв до уваги вимоги закону щодо норми безоплатної передачі земельної ділянки у власність із земель державної або комунальної власності.

Крім того, Головне управління зазначило,що відповідно до ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може пред'явити лише власник майна у випадку ,якщо його право власності оспорюється або не визнається іншою особою або якщо втрачено документ,який засвідчує право власності на майно. Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс передбачає лише у ст. ст. 335,376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених підстав ,зокрема із правочинів. Головне управління вказало,що суд не врахував указані вимоги закону і ухвалив рішення ,яке не відповідає зібраним у справі доказам.

Ознайомившись з матеріалами справи,доводами апеляційної скарги,вислухавши представника Золотопотіцької селищної ради,який підтримав доводи апеляційної скарги,представника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області,вважає,що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Вирішуючи спір,суд виходив з того,що після набуття права власності на будівлі та споруди до позивачки перейшло право власності на земельну ділянку площею 5,5918 га., на якій розміщене нерухоме майно, в межах згідно кадастрового плану, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5

Однак, з таким висновком суду погодитись неможливо.

Судом установлено,що 12 січня 2000 року селянській спілці «Хлібороб», розташованій в селищі Золотий Потік та на території Сновидівської , Возилівської сільських рад та м. Бучача Бучацького району Тернопільської області , відповідно до рішення Бучацької районної ради від 23 грудня 1998 року № 40, видано державний акт на право колективної власності на землю,згідно якого селянській спілці передано у колективну власність 927.4 га. землі для ведення сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом.

Відповідно до рішення загальних зборів співвласників майнових паїв селянської спілки "Хлібороб", Бучацького району від 7.09.2008 року ОСОБА_4 на її розмір пайового фонду виділено в натурі майно. Зокрема, позивачці виділено у власність будівлю механічної майстерні, гаражі, продовольчий склад, контору, диспетчерську,комору з критим током, два корівники, прохідну, контрольно-пропускний пункт, металеві навіси, стоянку транспортного парку, криницю, санвузол, свердловину, водонапірну башту, електропідстанцію, цегляну огорожу, зерно сушку.

24 лютого 2009 року на підставі рішення Сновидівської сільської ради Бучацького району від 21.01.2009 року №7 право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за позивачкою в електронному реєстрі права власності .

Як пояснили сторони,вказане нерухоме майно розміщене на несільськогосподарських угіддях на земельній ділянці для ведення сільськогосподарського виробництва ,власником якої була селянська спілка "Хлібороб ".

Під час розгляду справи в апеляційному суді представник відповідача Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області пояснила,що у зв'язку з ліквідацією та припиненням діяльності селянської спілки "Хлібороб", згідно установчих документів і на підставі розпорядження Голови Бучацької районної державної адміністрації №480 від 19 листопада 2004 року, переведено землі вказаної спілки та невитребувані земельні частки /паї/ до земель запасу сільських рад,на яких вони розміщені. Надано право органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади надавати зазначені землі в оренду на період до набуття права на земельні ділянки їх законними власниками.

Вказане підтверджується змістом долученої до матеріалів справи копії розпорядженням голови Бучацької районної державної адміністрації №480 від 19 листопада 2004 року.

Із статистичного звіту №6-зем землі селянської спілки "Хлібороб" значаться як землі запасу державної форми власності.

Отже, з матеріалів справи видно,що станом на 24 лютого 2009 року, коли позивачка зареєструвала своє право власності на нежитлові будівлі, вказане майно розміщувалось на землях запасу державної форми власності

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ст. 120 Земельного Кодексу України (у редакції, яка діяла на час набуття позивачкою права власності на нежитлові будівлі) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод.

Посилаючись на вказані норми права,суд вважав,що після набуття права власності на нежитлові будівлі до позивачки перейшло право власності на земельну ділянку площею 5,5918 га.,на якій вони розміщені. При цьому суд зазначив,що при набутті права власності на нежитлові будівлі позивачка уклала угоду щодо земельної ділянки.

Однак , в матеріалах справи відсутня будь-яка цивільно-правова угода з приводу спірної земельної ділянки.

Крім того,суд не з'ясував зміст права власності на землю і не врахував,що законом визначено підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. 78 ЗК України, право власності на землю- це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України,цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ч. ч.1,2 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 121 ЗК України встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Пунктом 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування " визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад відповідно до закону вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, земельним законодавством визначено,що громадяни та юридичні особи набувають права на землю шляхом передачі відповідним органом місцевого самоврядування чи державним органом у власність чи у користування.

Однак, суд при розгляді справи вказані вимоги закону не взяв до уваги і не врахував,що спірна земельна ділянка не передавалась компетентним органом влади чи місцевого самоврядування у власність позивачки, а законом не передбачено ,що у цьому випадку право власності на землю може бути визнано в судовому порядку на підставі ч.1 ст.377 ЦК України,ст.120 ЗК України.

Крім того, розглядаючи позов, суд не перевірив доводи відповідачів,які вказали,що земельна ділянка, на якій розміщені будівлі і споруди, власником яких є ОСОБА_4, не сформована як об'єкт цивільного права, тому і з цих підстав не може бути визнано право власності не землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно ч.1 ст.79-1 формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Як видно з матеріалів справи, суд встановив площу земельної ділянки, на якій розміщені нежитлові будівлі,належні позивачці, лише на підставі кадастрового плану,виготовленого ФОП ОСОБА_5

Однак, в матеріалах справи відсутні докази щодо формування земельної ділянки пл. 5,5918 га. як об'єкта права власності, а також внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

При таких обставинах,колегія суддів вважає,що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи,суд неправильно застосував норми матеріального права,тому рішення підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог. Слід ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до Золотопотіцької селищної ради Бучацького району, Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області про визнання права власності на земельну ділянку пл. 5,5918 га.

Крім того,слід скасувати рішення суду в частині стягнення із Золотопотіцької селищної ради в користь ОСОБА_4 2666грн. судового збору,оскільки згідно ч.1 ст.141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Необхідно провести розподіл судових витрат,стягнувши з ОСОБА_4 в користь Золотопотіцької селищної ради Бучацького району 8000 грн. судового збору за подання апеляційної скарги .

В решті рішення суду слід залишити без змін,оскільки суд підставно відмовив у задоволенні позову в частині визнання незаконними рішень Золотопотіцької селищної ради №312 від 14 червня 2016 року та №742 від 25 квітня 2017 року,рішення суду в цій частині не оскаржується.

Керуючись ст.ст. 374 ,376,382,384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Золотопотіцької селищної ради Бучацького району Тернопільської області- задовольнити.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 31 листопада 2017 року в частині визнання за позивачкою ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, площею 5,5918 га., що знаходиться на території Золотопотіцької селищної рада Бучацького району,під господарськими будівлями селянської спілки «Хлібороб», в межах, згідно кадастрового плану, виготовленого ФОП ОСОБА_5- скасувати.

Постановити нове судове рішення , яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до Золотопотіцької селищної ради, Бучацького району Тернопільської області, Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області про визнання права власності на земельну ділянку пл. 5,5918 га.

Скасувати рішення Бучацького районного суду в частині стягнення з Золотопотіцької селищної ради в користь ОСОБА_4 2666грн. судового збору.

Провести розподіл судових витрат,стягнувши з ОСОБА_4, прож. в АДРЕСА_1 в користь Золотопотіцької селищної ради Бучацького району 8000 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду.

В решті рішення Бучацького районного суду від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова апеляційного суду складена 26 лютого 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.Я. Міщій