Постанова № 72421807, 22.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/6426/17 Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/675/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 22.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 лютого 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Іванової І.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Мироцької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що згідно з рішенням Мироцької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14 квітня 2015 року № 3 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність земельної ділянки площею 0,1567 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1 та передано її у приватну власність ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позивач вважає дане рішення сільської ради незаконним та таким, що порушує його законні права та інтереси, оскільки передана у власність ОСОБА_3 вказана вище земельна ділянка виступає на його земельну ділянку та межа земельної ділянки ОСОБА_3 проходить впритул до належного позивачу гаражу. Вказує, що ці обставини підтверджуються актом обстеження земельної ділянки від 25 травня 2017 року, яким встановлено, що в результаті виміру земельної ділянки ОСОБА_3 по паркану фактична довжина її становить 31,39 м, а різниця у 1,40 м (32,79 м - 31,39 м) є частиною земельної ділянки, землекористувачами якої є ОСОБА_2 і ОСОБА_4 На частині домоволодіння ОСОБА_6, яка увійшла згідно з кадастровим планом до земельної ділянки ОСОБА_3, розміщена орієнтовно 1/2 частина будівлі гаража ОСОБА_2 і ОСОБА_4 Тобто, вимір земельної ділянки ОСОБА_3 проведено невірно, дані Державного земельного кадастру не відповідають фактичному розміщенню № 26 та № 24 по АДРЕСА_2. Вказував, що ОСОБА_3 не погоджувала з ним межі виділеної їй земельної ділянки та акт погодження меж не складався.

З урахуванням наведеного, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Мироцької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №3 від 14 квітня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність».

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2017 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд не звернув увагу на те, що відповідач по справі Мироцька сільська рада у своєму листі не заперечує проти позову, а відтак ОСОБА_2 вважає, що суд у порушення ч.4 ст.174 ЦПК України (в редакції статті на час ухвалення судом рішення) не ухвалив рішення про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_3 вказує, що позивач не надав доказів про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_3 йому на праві власності чи на праві користування та доказів про її межі, а тому вважає, що позивачем не доведено порушення його прав на цю земельну ділянку оспорюваним рішенням ради від 14 квітня 2015 року. Вказує, що та обставина, що Мироцька сільська рада не заперечувала проти позову, не є підставою для задоволення позову, оскільки це не ґрунтується на вимогах чинного процесуального законодавства та призведе до порушення її прав, як власника земельної ділянки. З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що оспорюваним рішенням Мироцької сільської ради порушено його право володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою. Також суд зазначив, що ОСОБА_2 не надано доказів про встановлення меж належної йому земельну ділянку, які він вважає порушеними оспорюваним рішенням ради.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виходячи з положень ст.152 ЗК України та роз'яснень, які містяться у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК України).

Системний аналіз зазначених положень ЦК України та ЗК України, а також постанови Пленуму Верховного Суду України свідчить про те, що вирішуючи питання про недійсність рішення органу місцевого самоврядування та правовстановлюючого документа на право власності на земельну ділянку, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства щодо відведення земельної ділянки, а й факт порушення таким актом прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав - користування земельною ділянкою.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Мироцької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14 квітня 2015 року № 3 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність земельної ділянки площею 0,1567 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1 та передано її у приватну власність ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 грудня 2008 року, яке набрало законно сили 06 січня 2009 року, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_3 та їм виділено в користування приміщення: (2-1) площею 2,2 кв.м.; (2-2) площею 13,5 кв.м.; (2-3) площею 6,7 кв.м.; (2-4) площею18,4 кв.м.; (2-5) площею 11,8 кв.м.; (2-6) площею 12,1 кв.м.; (2-7) площею 7.9 кв.м.; (2-8) площею 7,9 кв.м.; 2-8 площею 2,7 кв.м.;( 2-9) площею 5,3 кв.м.;(2-10) площею 3,6 кв.м. з окремим виходом; погріб під літ. «Г» площею 9,4 кв.м. вартістю 1 765 грн. 86 коп.; сарай літ. «Д» площею 25,6 кв.м. вартістю 7 229 грн. 13 коп.; прибудову під літ «Е» площею 21,8 кв.м. вартістю 5 722 грн. 91 коп.; прибудову під літ. «Ж» площею 13,3 кв.м. вартістю 1 348 грн. 41 коп.; вбиральню під літ. «К» площею 1,7 кв.м. вартістю 1 164 грн. 92 коп.; огорожу (1-5) площею 56,07 м.п. вартістю 2 569 грн. 69 коп.; огорожу метал. (1-5) площею 16,0 м.п. вартістю 537 грн. 34 коп.; хвіртку (1-5) вартістю 157 грн. 61 коп.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_3 і виділено в користування приміщення: (1-1) площею 7,8 кв.м.; (1-2) площею 8,4 кв.м.; (1-3) площею 3,7 кв.м.; (1-4) площею 21,3 кв.м.; (1-5) площею 12,4 кв.м.; (1-6) площею 12,41 кв.м.; (1-7) площею 9,2 кв.м.; (1-8) площею 6,1 кв.м. з окремим виходом; сарай під літ. «В» площею 7,5 кв.м. вартістю 574 грн. 11 коп.; гараж під літ. «З» площею 16,5 кв.м. вартістю 5 466 грн. 15 коп; сарай під літ. «О» площею 34,5 кв.м. вартістю 15 343 грн. 67 коп.; огорожа дер. (1-5) площею 94,68 м.п. вартістю 4 339 грн. 18 коп.; хвіртка дер. (1-5), 1шт. вартістю 157 грн. 61 коп.; ворота (1-5) вартістю 249 грн. 17 коп.

Виділено в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_3, яка складається з двох частин і позначена на плані літерами: 1 частина МТЩСПОН площею 398,83 кв.м.; 2 частина ИКУФЦЧШР площею 304,33 кв.м.

Виділено в користування ОСОБА_5 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_3, позначену на плані літерами РШЧЦФУКМТЩСП.

Судом вирішено провести лінію позначену на плані літерами ТМ, яка є продовженням сторони житлового будинку і проведено паралельно огорожі ОН. Точка М розташована на відстані 23,9 м.п. від точки Н; провести лінію позначену на плані літерами СП, яка є продовженням лінії розподілу житлового будинку на дві квартири і проводиться паралельно огорожі ОН. Точка П розташована на відстані 13,5 м.п. від точки О; провести лінію КУ та лінію ЧШ, яка є продовженням лінії КУ, паралельно лінії ИР. Точка К розташована від точки И на відстані 20,30 м.п.; провести лінію ШР паралельно лінії ИК. Точка Р розташована на відстані 14,38 м.п. від точки И. На перетині ліній ЧШ та РШ отримаємо точку Ш. (а.с.40)

Тобто, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 рішенням суду виділено в користування 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_3, яка складається з двох частин і позначена на плані літерами: 1 частина МТЩСПОН площею 398,83 кв.м.; 2 частина ИКУФЦЧШР площею 304,33 кв.м.

Згідно з актом Мироцької сільської ради від 25 травня 2017 року, складеного за результати обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_3, встановлено, що за вимірами земельної ділянки ОСОБА_3 по паркану (фасадна частина вздовж вул.Виноградної) фактична довжина приватизованої ділянки становить 31,39 м. Різниця в 1,40м (32,79 м - 31,39 м) є частиною земельної ділянки, землекористувачами якої є ОСОБА_2 і ОСОБА_4 На вказаній частині домоволодіння ОСОБА_6, яка увійшла згідно з кадастровим планом до земельної ділянки ОСОБА_3, розміщена орієнтовно 1/2 будівлі гаража ОСОБА_6. Комісією встановлено, що вимір земельної ділянки ОСОБА_3 проведено невірно, дані Державного земельного кадастру не відповідають фактичному розміщенню домоволодінь АДРЕСА_4.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів вважає, що суд дійшов вірного висновку, що позивач не надав доказів того, які межі та конфігурація земельної ділянки, яка знаходиться в його користуванні по АДРЕСА_3, а також не надав доказів розміщення на ній гаражу. Тому доводи позивача про порушення його права користування земельною ділянкою при прийняті сільською радою оспорюваного рішення, ґрунтуються на припущеннях.

Посилання ОСОБА_2 на акт Мироцької сільської ради від 25 травня 2017 року не є достатнім доказом порушення його права користування належною йому земельною ділянкою, оскільки він не містить даних про межі та конфігурацію його земельної ділянки.

Установивши наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено порушення його цивільних прав оспорюваним рішенням Мироцької сільської ради від 14 квітня 2015 року.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що Мироцька сільська рада у своєму листі від 22 вересня 2017 року не заперечувала проти позову, не є підставою для задоволення позову ОСОБА_2 з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 22 вересня 2017 року Мироцька сільська рада направила на адресу Києво-Святошинського районного суду Київської області клопотання про розгляд справи за відсутності її представника та проти позову ОСОБА_2 не заперечувала (а.с.33).

Згідно з ч.4 ст. 174 ЦПК України (в редакції статті на час ухвалення рішення суду) у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки визнання позову Мироцькою сільською радою порушує права та інтереси ОСОБА_3, якій оспорюваним рішенням ради від 14 квітня 2015 року передана у власність спірна земельна ділянка і вона заперечує проти позову, то суд першої інстанції вірно не прийняв таке визнання позову відповідачем.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, на думку апеляційного суду не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи.

Ураховуючи наведене та положення ст.375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді