Постанова № 72421791, 22.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/3589/17

Категорія: 3.7 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача Косцової І.П. суддів Стас Л.В. Турецької І.О.за участю: секретаряСтефанцевої Ю.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року по справі за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) до ОСОБА_5 про стягнення плати за проїзд,-

В С Т А Н О В И В :

Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_5 плату за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у сумі 128 014 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що оскільки відповідач самостійно не сплачує визначену йому суму плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, остання підлягає стягненню у судовому порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Обґрунтовуючи свої доводи, апелянт, зокрема, зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не врахував, що відповідач не є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а отже, визначена йому до сплати сума за проїзд є незаконною. Також зазначив, що у розрахунку застосовані невірні ставки плати за такий проїзд.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_5 на праві власності належить вантажний автомобіль марки МАЗ, модель 54323, реєстраційний НОМЕР_1 (а.с.35-36).

22 вересня 2012 року відповідач передав вказаний автомобіль у користування ФОП ОСОБА_6, що підтверджується записом №3 Єдиного реєстру довіреностей (а.с.59).

01 вересня 2016 року ФОП ОСОБА_6 передав у платне користування вказаний автомобіль ФОП ОСОБА_7, що підтверджується договором платного користування транспортного засобу (а.с.87).

16 вересня 2016 року фахівцями Укртрансбезпеки відносно власника транспортного засобу ОСОБА_5 складено акт перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 16.09.2016 року №0001132, довідка про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 16.09.2016 року, та розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №0001132 від 16.09.2016 року, яким нараховано йому плату за проїзд у сумі 4340,93 євро.

У зв'язку несплатою відповідачем нарахованої йому плати за проїзд, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач у визначений законом строк не оплатив визначену йому до сплати суму за проїзд автомобільними дорогами, а також в установленому законом порядку не оскаржував рішення контролюючого органу про нарахування такої плати, позовні вимоги є законними та підлягають задоволенню.

При цьому, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Однак судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача до суду з даним позовом), до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 ч.2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Між тим, оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Відповідно до ч. 4 ст. 50 КАС України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Як вбачається із матеріалів справи, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась до суду з позовом до фізичної особи ОСОБА_5 про стягнення коштів у відшкодування завданої шкоди.

Приписами ч.2 ст.21КАС України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше, вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватно-правовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 р. у справі №813/4972/13-а.

Крім того, пунктом 3 ст.6 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Оскільки, а ні в Законі України «Про автомобільний транспорт», а ні в жодному іншому нормативно-правовому акті, в тому числі й підзаконному, зокрема, постанові Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103, якою затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті та визначено завдання служби, не передбачено право Державної служби України з безпеки на транспорті звертатися до суду з позовом про стягнення плати за проїзд, судова колегія дійшла висновку, що Укртрансбезпека безпідставно, за відсутності повноважень звернулась до адміністративного суду з відповідним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 3 ЦПК України (в редакції до 15.12.2017року) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Оскільки відповідачем у справі є фізична особа, яка не здійснює підприємницьку діяльність, судова колегія дійшла висновку, що вказаний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст.238 КАС України (в чинній редакції) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч.1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року прийнята з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 243,250,308,310, п.3 ч.1 ст.315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року по справі №815/3589/17 - скасувати.

Провадження у справі за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) до ОСОБА_5 про стягнення плати за проїзд - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: І.П. Косцова

Суддя: І.О. Турецька

Суддя: Л.В. Стас