Постанова № 72421674, 26.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 766/16897/16-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Прохоренко В.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні на постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2017 року, ухвалену в порядку скороченого провадження в м. Херсоні, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в м Херсоні щодо відмови позивачу перерахунку пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки прокуратури Херсонської області від 09.12.2016 року № 18/427 вих. № 16 про заробітну плату з розрахунку 90% із середнього заробітку та скасувати рішення викладене у формі протоколу №216 від 14.12.2016 року; зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні здійснити перерахунок пенсії за вислугу років позивачу із розрахунку 90% його місячного заробітку, зазначеного у довідці прокуратури Херсонської області № 18/427 вих. - 16 від 09.12.2016 та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до оплати суми пенсії починаючи з 01.12.2015 року; стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем йому призначена і виплачується пенсія відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні із заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії відповідно до постанови КМУ від 09.12.2015 року №1013, однак відповідачем неправомірно відмовлено у здійсненні такого перерахунку.

Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в м Херсоні щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки прокуратури Херсонської області від 09.12.2016 року № 18/427 вих. № 16 про заробітну плату з розрахунку 90% із середнього заробітку та скасувати рішення викладене у формі протоколу №216 від 14.12.2016 року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні здійснити перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 із розрахунку 90% його місячного заробітку, зазначеного у довідці прокуратури Херсонської області № 18/427 вих. - 16 від 09.12.2016 та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до оплати суми пенсії починаючи з 01.12.2016 року. Стягнуто з Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1102,40 грн. В решті позову відмовлено за необґрунтованістю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції в повному обсязі; прийняти нове рішення, яким позивачу відмовити в задоволенні позову. Доводами апеляційної скарги зазначено, що в Управлінні відсутні правові підстави для здійснення позивачу перерахунку пенсії у відповідності до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, положення якої втратили чинність.

Судом першої інстанції справа була розглянута у відповідності до ст. 183-2 КАС України ( в редакції до 15.12.2017 року) в порядку скороченого провадження.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі:

1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю;

2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;

3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач працював в органах прокуратури Херсонської області на різних посадах. З 18 груднґя 2001 року на підставі ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» № 1789-Х11 від 05.11.1991 року позивачу призначена й виплачується пенсія в максимальному розмірі - 90% заробітку.

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів № 505 від 31.05.2012 року, а також № 1013 від 09.12.2015 року, прокуратура Херсонської області видала довідку про заробітну плату № 18/427 вих-16 від 09.12.2016 року.

13.12.2016 року позивач звернувся до органів ПФУ для перерахунку пенсії. Протоколом №216 засідання комісії для розгляду питань, пов`язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення від 14.12.2016 р. комісія вирішила відмовити ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років за заявою від 13.12.2016 р. за відсутністю законодавчих підстав (а.с. 8).

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вважав доведеними та обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій відповідача та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії за вислугу років та виплати різниці між фактично отриманою та належною до оплати суми пенсії починаючи з 01.12.2016 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із частиною 13 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру"" №1789-ХІІ, держава взяла на себе обов'язок забезпечити не лише нарахування але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.

Частиною 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ визначено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувалися у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадився з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадився з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Разом з тим, Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Даний Закон згідно пункту 1 Прикінцевих положень набрав чинності 01 січня 2015 року.

15 липня 2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення Закону №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51- 2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Таким чином, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Згідно з частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому зазначені зміни законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ при призначені пенсії, а лише покладають визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на Кабінет Міністрів України.

Поряд з цим, на час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт прийнято не було.

Норми законодавства, якими не встановлено право на перерахунок призначених прокурорам пенсій на час розгляду даної адміністративної справи є чинними і не визнані неконституційними.

Відсутність на час звернення позивача до відповідача затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури, не є доказом неправомірності дій відповідача.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Пунктом 2.2 вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116). У Рішенні від 2 березня 1999 року №2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем жодних порушень діючого законодавства не допущено, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про обгрунтованність позовних вимог є безпідставними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі пунктів 1, 2, 3 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні - задовольнити.

Постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2017 року - скасувати.

Ухвалити по справі нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Відповідно до ст. 329 КАС України ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26.02.2018 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик