Рішення № 72421443, 26.02.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/3793/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2018 року Малиновський районний суд міста Одеси у складі головуючого судді Граніна В.Л., при секретарі Шкребтієнко Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визначення додаткового строку на прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся позивач з позовом до Одеської міської ради про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування на спадкове майно, а саме квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1, після смерті свого дідуся ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що після смерті дідуся вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у зв'язку з тим, що пропущено встановлений законом строк для прийняття спадщини. Позивач вважає, що строк вона пропустила с поважних причин, оскільки на момент смерті дідуся вона перебувала за межами території України та була позбавлення можливості вчасно подати заяву про прийняття спадщини. Також посилається на те, що за життя дідусь склав заповіт, яким заповів все своє майно позивачу, а тому вона є єдиним спадкоємцем до майна померлого. Таким чином, вона позбавлена можливості прийняти спадщину після смерті дідуся та змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

У судовому засіданні позивач участі не приймав, однак його представник надав до суду заяву в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні участі не приймав, про дату, час та місце розгляду справи був сповіщений у встановленому законом порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданого Відділом державної РАЦС у м. Одесі Одеського міського управління юстиції. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належала померлому на праві власності.

За життя, а саме 09.09.2011 року померлий склав заповіт, яким заповів належне йому майно позивачу, яка являється йому онучкою.

Після смерті дідуся позивач звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Однак, відповідно до постанови нотаріуса, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нею було пропущено встановлений законом строк на прийняття спадщини.

Відповідно до п. 24 Постанови №7 Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», встановлено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Крім того, суд враховує норми європейського законодавства по правам людини, в якому зазначено, що згідно зі стандартом, розробленим у практиці ЄСПЛ на підставі висновків у його рішеннях, для встановлення відповідності певного заходу принципу правомірності позбавлення володіння слід проаналізувати три критерії: 1) чи є такий захід правомірним (передбачається національним законодавством); 2) чи має позбавлення власності суспільний (громадський) інтерес; 3) чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини). Якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, то ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до третього критерію, уніфікований підхід ЄСПЛ до оцінки вимог, закріплених у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ґрунтується також на критерії «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право власності, та інтересами особи, яка так чи інше страждає від такого втручання (рішення від 23.09.1982 року справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції»). Зазначений критерій передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які використовуються для її досягнення. ЄСПЛ вважає, що будь - яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. «Справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення у справі «Трегубенко проти України»).

Питання про те, чи буде досягнута справедлива рівновага між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи, має значення лише при умові, що таке втручання відповідає вимогам закону і не є безпідставним.

Суд враховує, що наслідки пропущення позивачем строку для прийняття спадщини будуть не пропорційними, оскільки вони втратять право на успадкування майна, яке залишилося після смерті спадкодавця. І спочатку смерть близької людини, а потім і втрата спадкового майна будуть для нього занадто надмірним тягарем нерозмірним з її діями, і при цьому буде порушено «баланс» між інтересами держави та фізичної особи.

Крім цього, як посилається позивач, причини по яким був пропущений строк для прийняття спадщини є поважними, оскільки в період з 01.12.2011 року по 01.07.2012 року вона знаходилася у місті Санкт - Петербург, що підтверджується довідкою наданою головою МРО «Санкт - Петербурзької єврейської релігійної общини ВХС» від 01.02.2018 року за вих. №10, копія якої знаходиться у матеріалах справи.

Крім того, відповідно до спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_2, яка була досліджена у судовому засіданні, інші особи з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися, а тому позивач є єдиною спадкоємицею до майна померлого та визначення додаткового строку для прийняття спадщини ніяким чином не порушує спадкові права інших осіб.

Через встановлені судом обставини, які суд визнає поважними, позивач був позбавлений можливості вчасно звернутися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини через обставини, які зазначені вище. Ці причини, на думку суду, пов'язані з об'єктивними та істотними труднощами як фізичного так і морального характеру для спадкоємця на вчинення цих дій.

У відповідності до ч. 3 ст. 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Зібрані по справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи, а також з урахуванням норм європейського законодавства по правам людини, дозволяють задовольнити позов на тій підставі, що, на думку суду, позивач пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин і має право на становлення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

Однак, суд враховує, що нотаріус вже відмовила позивачу (постанова приватного нотаріуса Філімонової Г.В. від 03.03.2017 року) у видачі свідоцтва про прийняття спадщини з підстав того, що він пропустив строк для прийняття спадщини, а також тому, що спірна квартира зареєстрована на ім'я Територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07.06.2016 року.

Оскільки дане рішення суду скасоване ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.06.2017 року, а заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю залишена без розгляду, суд вважає за необхідне розглянути позивні вимоги про визнання права власності по суті, тому що визначення додаткового строку не захистить права позивача і йому необхідне буде все ж таки звертатись до суду про визнання права власності.

При цьому, суд враховує, що у ч. 2 ст. 275 ЦК України існувала і є норма, що захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. Тобто, суд вже міг застосувати інший спосіб судового захисту до вступу в силу змін до ЦПК. В контексті питання інших способів судового захисту варто також звернути увагу на внесені зміни до ст. 16 ЦК та до ст. 5 ЦПК (якими способами захищаються права) та на постанови ВСУ №6-20сц11 від 21.05.2012 (про поруку), №6-100сц12 від 10.10.2012 року (визнання договору укладеним), №6-32сц13 від 12.06.2013 року (перерахунок оплати ЖК-послуг).

Умови для застосування судом іншого способу судового захисту:

1) неефективність існуючого способу;

2) має бути відповідна вимога, вказана в позовній заяві;

3) є інший спосіб і цей спосіб є законним.

Так, ст. 175 (п. 4) ЦПК регулює зміст позовної заяви (позивач зобов'язаний вказати інший спосіб захисту права, який не суперечить закону, і який він просить визначити).

Таким чином, суд вважає можливим застосувати захист права власності позивача шляхом визнання за ним права власності на спадкове майно.

Таке рішення, на думку суду, буде відповідати не тільки принципу законності, а і справедливості.

Стосовно позовних вимог позивача в частині визнання права власності на спадкове майно, яке належало ОСОБА_2, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1, суд вважає вказати наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Одним з таких способів є визнання права, в тому числі і права власності.

Як вбачається з постанови приватного нотаріуса Філімонової Г.В. про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, позивачу було відмовлено з тих підстав, що згідно даних Реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано на ім'я Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Судом встановлено, що 08.04.2015 року Малиновський районний суд м. Одеси постановив рішення, яким задовольнив заяву ОМР, зацікавлена особа виконавчий комітет ОМР, про визнання спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 та складається з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що належала йому на праві власності - відумерлою спадщиною, та про передачу у власність територіальній громаді м. Одеси, в особі ОМР.

Однак, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29.09.2016 року вказане рішення скасовано, а заява залишена без розгляду, оскільки було встановлено наявність спору про право.

Стаття 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється по заповіту або за законом. Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст.ст. 1233, 1236 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, а заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть належати йому у майбутньому.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Суд враховує, що в Постанові №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» в п. 5 указано, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК України).

А в п. 6 цього ж Пленуму прописано, що «Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України), проте, право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим, суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.

При цьому, наприклад, спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

З матеріалів справи вбачається, що підставою для реєстрації права власності на спірне майно за ОМР було вчинено на підставі вищезазначеного рішення суду, яке в подальшому було скасовано.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на спадкове майно.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 1216, 1233, 1236, 1268, 1270, 1272 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 13, 81, 89, 141, 263 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,5 кв.м., житловою 27,2 кв.м.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Малиновський районний суд м. Одеси до апеляційного суду Одеської області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий