Рішення № 72420310, 19.02.2018, Маловисківський районний суд Кіровоградської області

Справа № 392/1614/17

Провадження № 2/392/162/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 року м. Мала Виска.

Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Вдовіченка М.М., із участю секретаря судового засідання Касьян З.А., розглянув в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживачів, шляхом визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ :

20.10.2017 року позивач ОСОБА_1, звернувся до суду, з позовом до відповідача про визнання договору фінансового лізінгу недійсним та стягнення коштів. В обгрунтування своїх вимог вказав, що 22 березня 2017 року, між ним та ТОВ "Єврокар Україна" в особі представника ОСОБА_2 було укладено договір фінансового лізингу № 409 за яким позивачем було внесено до каси суму авансового платежу в розмірі 36750 грн., та комісію за банківський переказ в розмірі 367.5 гривень. Позивач зазначив, що через дрібний шрифт та великий об"єм тексту договору він одразу фізично не зміг з ним ознайомитися, але звернув увагу на те, що предметом угоди був зазначений трактор " Беларусь 82126, 4.75, МТ, 4х4 вартістю 525000 тисяч гривень, замість трактора "МТЗ-82" 2015 року за 330000 грн., який мав намір придбати позивач, на що представник відповідача ОСОБА_2Ю,пояснила, що є певні проблеми з постачанням техніки які не є новими ( 2015 р.в.). Замовлений ним трактор знаходиться на складі в іншій області України , а тому можуть виникнути складнощі, щодо його переправи з боку " контролюючих органів", також додала , що зазначена в договорі сума трактора ніяких обставин виконання Договору не міняє, так як це необхідно її фірмі лише для податкової звітності , що це є формальною процедурою. Оскільки позивач вже сплатив велику суму коштів за договором № 409 то йому нічого не залишалося як довіритися ОСОБА_2 В подальшому представник ТОВ " Єврокар Україна" перестала відповідати на дзвінки, та при можливості спілкування пояснювала складнощі надання трактора надуманими відмовками. Тому позивач звернувся до суду та просить визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 409 від 22 березня 2017 року, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна", застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1, кошти, сплачені позивачем в сумі 36750 грн, ( тридцять шість тисяч сімсот п"ятдесят гривень) сплачених на виконання умов договору фінансового лізингу № 409 від 22 березня 2017 року, іфляційні витрати в розмірі 619.1 грн., суму комісії за банківський переказ в розмірі 367.5 грн., та стягнути подвійний розмір шкоди згідно ст. 230 ч.2 ЦК України у сумі 75473.2 грн.,( сімдесят п"ять тисяч чотириста сімдесят три гривні 20 коп). Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення. Відповідач в судове засідання не з"явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, за згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до ст. 280 ЦПК України. Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, з метою придбання трактора" МТЗ-82" 2015 року вартістю 330000 грн., звернувся до ТОВ "Єврокар Україна." 22 березня 2017 року, між ОСОБА_1 та ТОВ "Єврокар Україна" в особі представника ОСОБА_2 було укладено договір фінансового лізингу № 409, за умовами якого останній зобов"язався придбати трактор " Беларусь 82126, 4.75, МТ, 4х4 вартістю 525000 тисяч гривень та передати його у користування позивача. П. 9.1. Договору фінансового лізингу №409 від 22.03.2017 року зазначено, що комісія за організацію Договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету Лізингу у розмірі 7%, який Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця після укладання Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку №1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов"язкових лізингових платежів, які Лізингоодержувач зобов"язаний сплатити до моменту отримання Предмету Лізингу. Авансовий платіж складає частину від вартості Предмету Лізингу в розмірі 23% від вартості Предмета Лізингу, зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору. Згідно копії квитанції від 22.03.2017 року ОСОБА_1, було сплачено платіж згідно Договору в сумі 36750 грн, ( тридцять шість тисяч сімсот п"ятдесят гривень) на виконання умов договору фінансового лізингу № 409 від 22 березня 2017 року, та комісію за банківський переказ в розмірі 367.5 грн.,( а.с.34) Відносини, що виникають в зв"язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України «Про фінансовий лізинг». Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов"язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Як слідує з умов пункту 1.3 договору відповідач взяв на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати позивачу предмет лізингу у користування, тобто на момент укладення договору в нього як лізингодавця не було предмета лізингу. Отже, оспорюваний договір є договором непрямого лізингу. Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. У вступній частині Договору укладеного між сторонами, визначено, що першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу відображається у додатку 1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу. Крім того, відповідно до пункту 1.7 договору предмет Лізінгу може бути переданий лізингоодержувачу протягом стоку не більше 90 календарних днів з моменту сплати останнім на рахунок Лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізінгу. Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Проаналізувавши норму статті 18 Закону, слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч.1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві. Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13). Згідно зі ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, тому умови договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та інше суперечить положенням зазначеної вище статті 808 ЦК України. У пункті 8.2 оспорюваного договору зазначена погоджена сторонами вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладання договору ( що становило 525000.00 грн.). За умовами договору вона може бути змінена в залежності від зміни обмінного курсу долара США до української гривні або у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця, що у свою чергу відповідно до п. 13 ч. 3ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» також є ознакою несправедливої умови договору, а саме визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Відповідно до п. 12.1. ст.12 Договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.7 та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу, а 20 % утримує як штраф за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору у такому випадку поверненню не підлягає. У той же час, договором не передбачена така відповідальність лізингодавця перед споживачем, що призводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства, зокрема п. 3 ч. 1 ст.11 ЗУ «Про фінансовий лізинг», відповідно до якого лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках. Враховуючи, що оспорюваний Договір по своїй природі є несправедливим, його умови не відповідають вимогам законодавства, порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним. Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. На підставі викладеного суд приходить до висновку , що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в сумі 36750 грн, ( тридцять шість тисяч сімсот п"ятдесят гривень) сплачених на виконання умов договору фінансового лізингу № 409 від 22 березня 2017 року та комісію за перерахування внесків за договором, в розмірі 367грн., 50 коп. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача подвійної суми як збитків за введення в оману відповідно до вимог ч. 2 ст. 230 ЦК України, на думку суду, не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на законі та не є підставою позовних вимог по визнанню угоди недійсною за вимогами ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що регламентує інші правові підстави для визнання оспорюваного правочину фінансового лізингу № 409 від 22 березня 2017 року недійсним. Згідно ст. 141ЦПК України стягненню з відповідача підлягають судові витрати на користь позивача. Керуючись ст.ст. 258,259,263,264,265,280 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів задовольнити частково. Визнати договір фінансового лізінгу № 409 укладений 22.03. 2017 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» - недійсним. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (м. Київ, вул. Бориспільська, 9 корпус 57, оф. 57/1, код ЄДРПОУ 40481805, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), 36750 грн, ( тридцять шість тисяч сімсот п"ятдесят гривень) сплачених на виконання умов договору фінансового лізингу № 409 від 22 березня 2017 року. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (м. Київ, вул. Бориспільська, 9 корпус 57, оф. 57/1, код ЄДРПОУ 40481805, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), банківську комісію за перерахування внесків за договором фінансового лізингу № 409 від 22 березня 2017 року, в розмірі 367грн., 50 коп, та судові витрати в розмірі 640 гривень. В іншій частині заявлених вимог відмовити. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга продається безпосередньо до Апеляційного суду Кіровоградської області.

Суддя М.М. Вдовіченко